Словник української мови (1927)/єсь
◀ єсть | Словник української мови Є єсь |
єтір ▶ |
|
Єси́ (єсь), єсть, єсте́, гл. От гл. бу́ти н. вр. 2 и 3 лица ед. ч. и 2 лицо мн. ч. Добре єси робиш. Шевч. *Харькове, Харькове, славний єси город, та нічого в тобі їсти. О. Потебня, II. Г. Шереперя.