Словарь української мови (1924)/зубець

by Борис Грінченко

◀ зубелити

Словарь української мови Борис Грінченко З зубець

зубик ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Зубе́ць, бця́, м. 1) Зубецъ — какъ фигура и какъ часть снаряда (напр. зу́бці́ у грабля́х. Шух. I. 166); сдѣланный изъ матеріи и пр. какъ украшеніе одежды. Шух. I. 122. Гол. Од. 56. 2) Зубокъ, часть чесночной луковицы, распадающейся на части. МУЕ. III. 39. 3) мн. зу́бці́. Кушанье изъ очищенныхъ зеренъ ячменя — сваренныхъ или поджаренныхъ. Чуб. VII. 440. Маркев. 153. На закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу. Котл. Ен. I. 18. Ум. Зу́бчик.