Подорож довкола землї в 80 днях/XVII
| ◀ XVI. Фікс удає, що не розуміє, що до него говорять | Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. XVII. З Сінґапура до Гонґ-Конґ |
XVIII. Пилип Фоґ, Паспарту і Фікс, кождий іде своєю дорогою ▶ |
|
Від сего часу стрічали ся аґент і Паспарту, але Фікс говорив дуже мало, а навіть не виявляв охоти витягати на слово свого товариша. Лише раз чи два рази стрітив пана Фоґа, котрий найрадше перебував в великім сальонї Ранґуна чи то в товаристві панї Ауди, чи граючи віста після свого незмінного звичаю.
Паспарту став тепер роздумувати над дивним случаєм, що Фікс ще раз опинив ся на тій самій дорозї що й єго пан. І дїйстно видавалось се якось дивно. Сей джентельмен, без сумнїву дуже милий і кречний, що по першій стрічи в Суезї відпливає разом з ними на Монґолїї, висїдає в Бомбаю, де мав лишитись, являє ся ненадїйно на Ранґунї в дорозї до Бомбаю, словом держить ся кождого кроку Фоґа, мусїв Паспартута занепокоїти. Був в тім бодай дивний сустїк обставин. Чого хотїв той Фікс! Паспарту був би заложив ся о свої пантофлї [він сховав їх як дорогу памятку], що Фікс поїде з Гонґ-Конґ рівночасно з ними а імовірно що й на тім самім корабли.
Паспарту був би нїколи не відгадав, яку завдачу має аґент. Єму й до голови не прийшло, що за Пилипом Фоґом слїдив аґент полїцийний наоколо землї, як за простим злодїєм. Але що чоловік вже з природи має наклін до того, щоби толкувати собі кожду річ, то й Паспарту, якби єго нагле яка думка осїнила, витолкував собі безнастанну присутність Фікса в такий спосіб. Після него мусїв Фікс бути аґентом, котрого вислали за паном Фоґом єго товариші з клюбу реформи, щоби пересьвідчити ся, чи подорож відбула ся дїйстно довкола землї, так як велїла проґрама.
— Очевидно, що так мусить бути! — повтаряв Француз, гордий на свою бистроумність. — Се шпігун, висланий за нами тамтими джентельменами! Се вже не годить ся! Пан Фоґ такий праведний, такий честний, єго слїдити аґентом! О! панове з реформи се вам те не уйде!
Однако Паспарту, утїшений своїм відкритєм, постановив собі нїчого не говорити панови, бо бояв ся, що він обурить ся таким недовірєм своїх противників. Але він рішив при першій лїпшій нагодї посьміяти ся над Фоґом, але так, щоби той не пізнав, що він гадає.
В середу дня 30. жовтня пополудни в'їхав Ранґун в пролив Маляку, що дїлить півостров того самого імени від острова Суматри. Численні гористі і живописні островцї заслонювали подорожним вид головного острова.
На другий день рано о четвертій годинї ранку Ранґун, що приїхав дванацять годин скорше, задержав ся в Сінґапур, щоби набрати сьвіжого угля.
Пилип Фоґ записав сей зиск в своїй книжочцї і висїв сим разом з корабля на беріг в товаристві панї Ауди, котра хотїла переїхати ся троха повозом.
Фікс, підозріваючи кождий крок пана Фоґа, поступав за ним незамітно, коли тимчасом Паспарту, посьміяв ся з поступованя Фікса, пійшов як звичайно за своїми орудками.
Остров Сінґапур цїлком не виріжнює ся своїм виглядом. Єму не достає гір, що при кождім острові так гарно видають ся. Помимо того єсть се пречудна сторона; цїлий остров виглядає як парк поперетинаний гарними дорогами. Красний повіз, запряжений новозеляндскими кіньми, перевіз міссіс Ауду і пана Пилипа Фоґа поміж громади пальмових дерев, корчі гвоздикові і перцеві, що заступають тут европейскі живоплоти, дальше поміж дерева саґові і високі папороти. Дерева мускатові з близчачим листєм наповняли воздух сильним запахом. Веселі, сьмішні малпи оживлювали лїсок, а в гущавинї може були й тигри, що дістають ся сюди вплав з Маляки.
По двогодинній переїздцї за містом, панї Ауда і єї товариш, котрий мимоходом сказавши, дивив ся а нїчого не бачив, вернули до міста, що широко розкинуло ся своїми нескладними і низькими домами. Всї они були окружені прегарними огородами з манґами, ананасами і иньшими найлїпшими овочами в сьвітї.
О десятій годинї вернули на корабель, слїджені незамітно аґентом, котрий лише задля них мусїв також наймити повіз. Паспарту вижидав їх вже на покладї Ранґуна. Добряга купив кількадесять манґ величини середних яблок, зверха бурих, в серединї рожевих, котрих біле мясо, що в устах розпливає ся, може вдоволити і найвибагливійших смакунів. Паспарту подав їх з щирою радостю панї Аудї і був дуже вдоволений, що она приймила подарунок і привітливо єму подякувала.
О одинайцятій годинї Ранґун, набравши угля, виїхав з пристани, а по кількох годинах подорожні стратили з очий ті високі гори Маляки, котрих лїси суть вітчиною найгарнїйших тигрів на сьвітї.
Сінґапур віддалене 1.300 миль від острова Гонґ-Конґ, малої анґлїйскої посїлости, віддїленої морем від хиньского побережа. Пан Фоґ мусїв сей простір переїхати найбільше в шістьох днях, щоби в Гонґ-Конґ пересїсти на парохід, що мав дня 6. падолиста відійти до Йокогами, одної з головних япаньских пристаний. Ранґун був сильно переповнений. Богато подорожних прибуло в Сінґапур. Були се Індийцї, Цейлонцї, Хинцї, Маляйцї, Португальцї, що переважно їхали другою клясою. Дотеперішна досить гарна погода змінила ся з послїдньою відміною місяця. Море було неспокійне і часом віяв сильний вітер, але на щастє з полудневого всходу в наслїдок чого прискорювала ся їзда. Єслй було можна приказував капітан розпинати й вітрила. Так їхали вздовж берегів Анама і Кохінхіни.
Але Ранґун так само, як майже всї кораблї компанїї, що їздять по хиньских морях, мав одну важку хибу. Іменно, коли корабель був перетяжений, ішов ся глубоко і для того не міг розбурханому морю ставати потрібного опору. Єго напрям легко зміняв ся і длятого треба було великої осторожности, щоби уникнути якого нещастя. Звідси походила страта часу, котрої Пилип Фоґ майже не замітив, але котра незвичайно гнївала Паспартута. Жалував ся на капітана, на машини, на індийску компанїю і дорікав всїм тим, що дозводили набирати на корабель тілько подорожних. Може бути що й згадка на ґаз, котрий горів на єго рахунок в домі при Севіль-Ров, збільшала єго нетерпеливість.
— Як бачу вам дуже пильно до Гонґ-Конґ? — запитав єго раз аґент.
— Дїйстно дуже пильно! — відповів Паспарту.
— Чи гадаєте, що пан Фоґ спішить ся до пароходу, що іде до Йокогами?
— Незвичайно спішить ся.
— Отже ви вірите тепер в тоту дивну подорж довкола землї?
— Цїлковито. А ви, пане Фікс?— Я? я не вірю!
— Сьміхотворець! — відповів Паспарту прижмуруючи очи.
Се слово вдарило аґента і занепокоїло єго, хоч не знав сам чому. Чи може Француз відгадав єго? Але яким способом міг Паспарту відкрити в нїм тайного аґента полїцийного? А однако в розмові з ним мав Паспарту якусь укриту гадку! — Раз навіть так було, що добродушний Француз сказав ще більше як хотїв, але не міг здержати язика.
— Слухайте, пане Фікс, — відозвав ся глумливо до свого товариша, — чи будемо мати нещастє згубити вас в Гонґ-Конґ?
— То єсть, — відповів змішаний Фікс, — я не знаю!… Може бути, що…
— Ах! — сказав Паспарту, — я був би дуже радий, якби ви лишили ся в нашім товаристві! Атже аґент всхідної компанїї не міг би задержати ся в дорозї. Ви мали лишити ся в Бомбаю, а незабаром будете в Хинах! Америка недалеко, а з Америки до Европи лише один крок!
Фікс дивив ся пильно на товариша, котрого лице вказувало найбільшу привітливість, а відтак розсьміяв ся з ним разом. Але розвеселений Паспарту запитав єго, чи богато приносить єму єго ремісло.
— Так і нї, — відповів Фікс спокійно. — Суть добрі і злі інтереси. Але мусите знати, що я не їду тепер своїм коштом.
— О! що до того то я певний! — закликав Паспарту сьміючись.
По сїй розмові вернув Фікс до своєї каюти і став роздумувати. Єго очевидно відгадали. Якимсь способом пізнав в нїм Француз полїцийного аґента. Але чи сказав про се свому панови? Яку ролю грав він сам при тім? Чи був єго спільником чи нї? Чи цїла справа була відкрита і пропаща? Аґент провів так кілька тяжких годин. Він то припускав, що все страчене, то знов гадав, що Фоґ не знає о нїчім, вкінци не знав, що робити.
Однако поволи успокоїв ся і рішив поговорити з Паспартутом отверто. Єсли би не міг арештувати Фоґа в Гонґ-Конґ і єсли би Фоґ хотїв сим разом опустити остаточно анґлїйскі посїлости, мав Фікс звірити ся Паспартутови. В такім случаю, єсли служачий був спільником свого пана справа була рішучо страчена; але єслиби служачий не мав нїякої участи в крадежи, то було би в єго інтересї відказати ся від злодїя.
Таке було взаїмне положенє тих обох людий, над котрими стояв Пилип Фоґ зі своєю маєстатичною рівнодушностию. Він відбував цїлком правильно свою дорогу довкола землї і зовсїм не дбав про другорядні планети, що громадили ся довкруги него.
А однако коло него була звізда, що повинна була хоч трохи зворушити єго серце. Але нї!… На велике зачудованє Паспартута красота панї Ауди не робила на єго пану нїякого вражіня. Без сумнїву мав Пилип Фоґ серце, спосібне лише до геройских учинків, але не до любови. Не було слїду, щоби пригоди подорожні занепокоїли єго в який небудь спосіб, коли між тим Паспарту жив в безнастанній тревозї. Гнївили єго филї морскі, гвївила машина, що випускала клуби диму кляпами і в души глумив ся з повільности анґлїйского капітана корабля.