Подорож довкола землї в 80 днях/I
| Подорож довкола землї в 80 днях пер.: А. Б. I. Паспарту́ стає слугою у пана Пилипа Фоґа |
II. Паспарту́ найшов свій ідеал ▶ |
|
В роцї 1872 мешкав в домі під ч. 7 при улици Севіл-Ров коло огорода Берлїнґтен в Лондонї, в котрім помер Шерідан[1] в 1814 роцї, — Пилип Фоґ, один з найзнаменитших членів клюбу реформи в Лондонї, хоч як здавало ся, не робив нїчого, що могло би впадати в очи.
Той Пилип Фоґ, отже наслїдник одного з найбільших бесїдників Анґлїї, був загадочний чоловік, про котрого нїчого більше не знали, як хиба те, що він один з найлїпших джентельменів[2] висшого товариства.
Говорено, що він подібний до Байрона — що-до голови, бо єго ноги були бездоганні, — але се був Байрон з вусом і з бородою, Байрон з безпристрастними чертами лиця, що міг і тисяч лїт жити не старіючись.
Анґлїєць з крови і кости, не був мабуть Пилип Фоґ Лондонцем. Єго нїколи не бачено на біржи або в банку анї в нїякій конторі на Сіті.[3] Нїколи не бачено нї в пристани нї в доках лондоньских корабля, що належав би до Пилипа Фоґа. Не засїдав в нїяких комітетах рад завідуючих; нїхто не чув єго імени в палатї адвокатскій, або в судї. Не говорив нїколи нї в трибуналї висшого суду, нї в трибуналї адмінїстрацийнім або в трибуналї духовнім. Не був нї промисловцем нї торговельником, анї купцем анї рільником. Не належав до королївского інститута нї до лондоньского і не був членом нїякого заведеня штук, наук або промислу. Вкінци не причисляв ся до членів нї одного з численних товариств, яких в столици Анґлїї повно, почавши від „Гармонїї“ аж до товариства ентомольоґічного, котре мало за головну цїль: нищити шкідні комахи.
Пилип Фоґ був членом клюбу реформи і нїчого більше.
Єсли би хто дивував ся, яким чином такий загадочний джентельмен найшов ся між членами того поважаного товариства, то треба єму відповісти, що дістав ся він сюди за порученєм дому банкового братів Берінґів, де зложив був свої гроші. Звідси й походило певного рода поважанє, котре завдачував він ще й сїй обставинї, що платив все точно свої векслї.
Чи Пилип Фоґ був богатий? Безперечно. Але як він сей маєток зробив, не могли сказати навіть найлїпше обізнані, а Пилип Фоґ мав найменше охоти з усїх, щоби се пояснити. На кождий спосіб не розкидав гроший, але й не був скупий, бо всюди, де не ставало гроший для якоїсь благородної, пожиточної або великодушної цїли, додавав свою лепту тихцем, а навіть безіменно.
Взагалї був сей джентельмен дуже скритий. Говорив так мало, як не можна менше, а що був мовчаливий то видавав ся тим більше загадочний. Однако єго спосіб житя міг кождий бачити, але те, що він робив, було так математично однаке, що невдоволена фантазия глядала все чогось иньшого.
Чи Фоґ подорожував? Здаєть ся, бо нї один чоловік не знав ся так добре на картах цїлого сьвіта як він. Навіть найдальше положені місцевости були єму звістні. Не раз знав він в коротких і ясних словах спростувати тисячу поглядів, які обігали в клюбі про погибших або заблуканих подорожних, а єго слова були як би віщі, бо вкінци оправдувала їх кожда подїя. То був чоловік, що мусїв подорожувати всюди, бодай духом.
Однако се певна річ, що Пилип Фоґ не виїздив вже від многих лїт з Лондона. Хто лише мав честь близше єго знати, міг посьвідчити, що нїхто не бачив єго нїколи деинде, як хиба на дорозї з дому до клюбу, куди що день ходив. Одинокою єго розривкою було читанє журналів і гра віста. При тій мовчаливій грі, що так дуже відповідала єго вдачи, вигравав часто, але єго виграні не ішли нїколи до єго кишенї, лише становили поважну позицию в єго видатках на добродїйні цїли. Впрочім треба тямити, що пан Фоґ грав лише для гри, але не для того щоби виграти. Гра була для него боротьбою з перепонами, але боротьбою без руху, без зміни місця і втоми, а се й відповідало цїлій єго вдачи.
У Пилипа Фоґа не було нї жінки нї дитини — що й найчестнїйшим людям може лучити ся — анї свояків або приятелїв, що на кождий спосіб рідше лучає ся. Пилип Фоґ був одиноким мешканцем свого дому при Севіль-Ров і нїякий чоловік не заходив до сего дому, з виїмкою одного одинокого слуги, котрим він і вдоволяв ся. Що дома дїяло ся, про се не було нїколи бесїди. Снїдав і обідав в клюбі, в годинах хронометрично означених, в тій самій комнатї при тім самім столї, не гостив нїколи нїякого товариша, не запрошував нїкого з поза клюбу, і вертав домів лише на ніч, точно о 12-ій годинї в ночи, не уживаючи нїколи мешкальних комнат, котрі клюб держав до розпорядку своїх членів. З двацятьох чотирох годин перебував десять в своїм мешканю, по части для спаня, по части-ж для своєї тоалєти. Проходжував ся заєдно, рівно виміреним кроком або по передній комнатї зі штучно виложеним помостом, або по ґанку, над котрим стояло сине скляне склепінє опираючись на двацятьох йоньских стовпах з червоного порфіру. До обіду і снїданя доставляли кухня і комора, пивниця, рибник і молочарня найлїпших страв; клюбові слуги, поважні люди в чорній одежи і в черевиках з камашами подавали єму їду на пречудній порцелянї і закривали стіл обрусами з дорогого саского полотна; вина: шері або порто, пив з найцїннїйшого кришталю в клюбі; а лїд, котрий клюб за великі гроші спроваджував з американьских озер, удержував напиток в покріпляючій сьвіжости.
Єсли в таких обставинах назве ся житє ексцентричним, то треба признати, що ексцентричність має щось доброго в собі. Не надто величавий дім в Севіль-Ров визначав ся найбільшою вигодою. Впрочім при незмінчивих навичках господаря, обмежала ся єго обслуга на малі вимоги. Однако Пилип Фоґ вимагав від свого служачого незвичайної точности і правильности. Того дня, 2 жовтня, відправив Пилип Фоґ свого слугу Джемса Форстера за те, що подав єму до голеня воду, котра замість 84° F. мала 86° теплоти і дожидав наслїдника єго, що мав до него зголоситись між 11 а 11½ годиною.
Пилип Фоґ сидїв випростований в своїм фотели, держачи ногу при нозї, як вояк на парадї, руки опер на колїнах, піднїс голову і дивив ся на стїнний годинник, що вказував години, мінути, хвилї, днї і дату. Після своєї навички мав пан Фоґ точно о пів до дванацятої вийти з дому до клюбу реформи.
В тій хвили запукано до дверий малого сальона, де сидїв Пилип Фоґ і війшов відправлений служачий.
— Новий служачий, — заповів.
До сальона вступив може 30-лїтний мужчина і поклонив ся.
— Ви Француз і називаєте ся Джон? — запитав Пилип Фоґ.
— Жан, прошу пана, відповів новий служачий, Жан Паспарту́[4], назвище, котре вже само вказує, що умію всюди дати собі раду. Менї здаєть ся, прошу пана, що я добрий хлопець, але правду сказавши, я вже не одного пробовав. Я був сьпіваком, уїзджував конї в цирку, був вольтижером як Леотар, танцював на линві як сам Бльондін, відтак став учителем ґімнастики, щоби лїпше використати свої спосібности, а вкінци був підначальником віддїлу сторожи огневої в Парижи. В моїм сьвідоцтві записані дуже замітні огнї, в котрих я брав участь. Але вже від пятьох лїт покинув я Францию і щоби зазнати родинного житя став в Анґлїї локаєм. Тепер я без місця, а довідавши ся, що пан Пилип Фоґ єсть найточнїйшим и найстаточнїйшим чоловіком в сполученім Королївстві, я представив ся панови, бо надїю ся у вас спокійно жити і навіть забути на імя Паспарту́…
— Паспарту́ для мене дуже відповідне імя, — сказав джентельмен. — Менї вас поручено і представлено дуже гарно. Знаєте мої услівя?
— Знаю, прошу пана.— Добре. Котра година у вас?
— Одинацята і двацять дві мінути, — відповів Паспарту, витягаючи з кишенї величезний, срібний годинник.
— Ваш годинник спізняє ся, — сказав пан Фоґ.
— Даруйте пане, але то не може бути.
— Спізняє ся о чотири мінути. Але нехай! Запамятаймо собі лише різницю. Отже від сеї хвилї, від одинацятої години і двацять і девять мінут перед полуднем, 2 жовтня 1872 р., ви в моїй службі.
Сказавши се, встав Пилип Фоґ, взяв капелюх в лїву руку, заложив єго автоматичним рухом на голову і вийшов, не сказавши нї слова більше.
Паспарту чув як двері зачинили ся раз: се виходив єго новий пан; відтак другий раз: єго попередник, Джемс Форстер, вийшов також.
Паспарту лишив ся сам в домі при Севіль-Ров.
——————