Перехресні стежки (19??)/XLIII
| ◀ XLII | Перехресні стежки XLIII |
XLIV ▶ |
|
Іменини панї маршалкової відбули ся гучно-бучно й гідно піддержували традицію »старопольської гостинности« дому Брикальських. З'їхала ся мало що не вся шляхта з повіту, розумієть ся, з виїмком шляхтичів „mojżeszowego wyznania“[1], до яких панї маршалкова почувала сердешну антипатію. Приїхав пан президент окружного суду, також спеціяльно »доконче« запрошений паном маршалком. Вже над вечером прибув ґраф Кшивотульський бричкою, запряженою парою огнистих шпаків[2]; хоч ґраф, він, із опозиції иньшим неутитулованим шляхтичам у повітї, нїколи не їздив чвіркою.
Швидко по його приїздї розпочав ся обід. Господар і господиня заскакували коло нього, даючи йому до пізнання, що властиво на його приїзд ждали всї. До обіду покликано при ударі шестої. Ґрафа Кшивотульського посаджено на чільному місцї, праворуч панї солєнїзантки[3]. Лїворуч неї сїв пан президент, а праворуч ґрафа засїв господар дому. Далї позасїдала решта товариства — розумієть ся, самі »свої«, гербові, nati et possessionati[4]. Другий стіл, для панських офіціялїстів і менше видних гостей, був заставлений у офіцинах, а третїй для візників і двірнї — в челядній. Панї маршалкова строго перестерігала звичаю й етикети. Перший стіл мав, по старому звичаю, мати дванацять »дань«[5], другий шість, а третїй три.
Ґраф Кшивотульський і загалом сими часами був не в добрім гуморі[6], а, побачивши президента між гістьми, скваснїв дорешти. Він сидїв між господинею й господарем як сам не свій, піддержував розмову слабо, їв і пив мало, і на сердешне припрошуваннє панї маршалкової відповідав чемно, але без того дотепу, який робив його звичайно душею товариства. Він почував, що його зваблено в лапку[7], і що йому, мабуть, не втекти з неї.
Тимчасом розмова за столом йшла оживлена, розумієть ся, зовсїм неполїтична, про пси, конї й мисливські пригоди. Між пятим і шестим даннєм пан маршалок із найневиннїйшим у світї лицем запитав Кшивотульського, чи він перечитав уже нарис статуту нової, реформованої каси, розісланий усїм членам ради повітової?
— Одержав і я сей еляборат, але подумав собі: шкода часу і атла́су[8], — відповів ґраф.
— Однако я просив би конче коханого ґрафа прочитати його, — чемненько мовив пан маршалок. — І надїюсь, що прочитаннє розсїє ті упередженя, які пан ґраф має до сеї реформи.
— Як то? Хиба́ сей новий статут лишає річ по старому?
— Нї, навпаки, він поступовий, можна сказати, революційний, — з усміхом мовив маршалок.
— Знаєш, коханий маршалку, що я воріг усякої революції.
— А таки надїю ся, що тебе, коханий ґрафе, наверну на сю, спеціально на сю революцію.
— Мусїла б бути якась незвичайна.
— І є. Подумай собі, ми реформуємо властиво нашу, панську касу. То значить, переводимо будущу, спільну касу на статут теперішньої хлопської. Робимо її спільною для всїх у повітї, хто потребує кредиту.
— Хто найбільше потребує, той найбільше візьме, — байдужно втрутив[9] ґраф.
— Розумієть ся, — потвердив маршалок, удаючи, що не зрозумів особистої алюзії. — А спеціяльними параґрафами означено maxima, до яких може доходити кредит для великої, а до яких для дрібної посїлости.
— Нова кістка незгоди, — знов байдужно втрутив ґраф, делїкатно оббираючи удо печеної качки.
— Зовсїм нї. Вони обчислені на основі дотеперішнїх білянсів. Зрештою, при спеціяльній дискусії можна цифри змінити. Ходить тілько про принцип. Адже дві повітові каси, се подвійна адмінїстрація, подвійний кошт.
— Се так.
— В усякім разї[10] дуже прошу любого ґрафа — —
— Але ж розумієть ся! — перервав живо ґраф. — Се ж мій обовязок переглянути статут.
— Ми не зрікаємось твоєї цїнної опозиції, — з солодким усміхом мовив маршалок. — Навпаки, вона нам дуже пожадана, але почуваємо, що в основному питанню по нашім боцї правда.
— Ну, маршалку, — мовив трохи вражений ґраф, — за кого ж ти мене маєш, думаючи, що я можу бути в опозиції проти справедливого проєкту?
— А в такім разї ми погодимо ся! — радісно мовив маршалок і протягнув ґрафові обі руки. Сей обтер пальцї правої руки серветою й подав її маршалкові.
Обід помалу доходив до кінця. Коли подали индика, гостям поналивано шампана, і ґраф Кшивотульський піднїс тост на здоровлє солєнїзантки, оздоби польського жіноцтва, господинї повіту, панї маршалкової. Тост принято з ентузіязмом, ґраф поцїлував руку господинї, а за його прикладом робили се по черзї всї иньші гостї. Потім пішло морожене, цукри і фрукти, і тут маршалок у довгій цвітистій промові подякував усїм гостям за честь і, обертаючи ся спеціяльно до ґрафа, гаряче славив згоду й єдність усїх найблагороднїйших і найповажнїйших людей у повітї, остерігав перед розладдєм у їх рядах перед лицем ворога, що встає знизу й підіймає до бою проти сього острова ладу, традиції й цивілїзації, всї темні сили. І сей тост принято з великим одушевленнєм, а маршалок і ґраф кинулись собі в обійми.
Вже геть по девятій гостї повставали зза стола. Дами разом із панею маршалковою пішли до її покоїв, а мужчини перейшли до кабінету пана маршалка на чорну каву й циґара. Пан маршалок ішов передом попід руку з ґрафом.
— А що, коханий ґрафе, твоя справа в судї́? — запитав мов знехотя.
— А, — всміхнув ся йовіяльно ґраф, — ось мій нинїшнїй vis-à-vis, — і він обернувши ся лицем, говорив так, щоб чув його і президент, що йшов зараз за ними, — ось пан президент ласкавий хоче конче мене на старі лїта впакувати до криміналу.
— Вільні жарти, пане ґрафе, вільні жарти, — трохи заклопотаний мовив президент.
— Ну, але скажіть, так по щирости: се була б велика сатисфакція для вас судовиків посадити мене так з на місячок, на два, а?
Президент переборов своє заклопотаннє і приняв поважний вид.
— Пане ґрафе, — мовив він, — тільки Бог знає, скілько клопоту наробила менї досї ся справа. Задля неї досї, — скажу се sub rosa, хоч се урядова тайна, — я був два рази у президента краєвого суду й раз у намісника.
— О, а я й не знав, що Гриць Галабурда (так називав ся побитий ґрафом селянин) така велика фіґура, що його відворотною стороною цїкавлять ся аж такі великі достойники. Чи не жадали фотографії?
— Отак пан ґраф завсїди! — сумно хитаючи головою, промовив президент. — Скілько разів можна було вбити сю нещасну справу, як би пан ґраф були лише хотїли на-серіо!
— Я? Хиба я зачинав її?
— Ну, до певної міри так, — несміло мовив президент.
— Pardon, коханий президенте. Хлоп приходить до мене зі скаргою, я вислухую його й бачу, що справа ясна, як сонце…
— Дарують шановний ґраф, — перервав президент. — Справа не зовсїм така ясна, а головно, пан ґраф не мали нїякого права судити її.
— Е, що там менї ваші писані права! — офукнув ся[11] ґраф і пустив величезний клуб диму просто в лице президентові.
— Перепрошую, панове, — вмішав ся пан маршалок, — але менї здаєть ся, що дискусія зійшла на невластиву дорогу. Шановний пан президент сказав перед хвилею, що справа могла б бути залагоджена. Даруйте, що я вмішаю ся в се дїло, але менї, як і загалом усьому обивательству[12] безмірно залежить на тім, аби ся справа була залагоджена без скандалу. Се конче потрібне для поваги нашого стану, цїлого повіту.
— І я нїчого більше не бажаю, — додав президент.
— Так вільно спитати, як пан президент представляють собі її залагодженнє?
— Схотїть панове зрозуміти, — мовив, немов виправдовуючись, президент, — що я не можу попросту взяти й кинути справу під сукно. Вона занадто голосна, а в додатку маємо тут у повітї кореспондента…
— Їдовиту гадюку! — додав маршалок.
— При тому справа не в моїх руках. Слїдство покінчене, акти має в руках прокуратор…
— Ну, хто хоче в горох, той усе найде стежку, — буркнув ґраф.
Президент закусив губи й замовк.
— Коханий президенте, — задобрював його маршалок, бачучи, що ґрафова увага боляче діткнула його, — прошу не переривати собі. Ми цїкаві знати, який можливий вихід зі сеї справи. Я не сумнїваю ся, що наш любий ґраф зробить усе, що зможе, щоб задовольнити вимоги права.
— Вихід тут дуже простий, — мовив успокоєний президент. — Панове, знаєте стару правну аксіому: Wo kein Kläger, da kein Richter[13]. Хоча в сьому випадку скаргу веде прокураторія, але я не сумнїваю ся й готов зі свого боку зробити все, що зможу в тім напрямі, щоб вона відступила від оскарження, коли тілько первісний покривджений зажадає того.
— Грицько Галабурда! — скрикнув ґраф. — А що, чи не казав я, що він тут головна особа.
— Беру на себе Грицька Галабурду, — мовив маршалок, — і надїю ся ще завтра доставити його з такою заявою до прокураторії.
Ґраф Кшивотульський витріщив очі.
— Добре було б, — мовив далї президент, — як би з громади покривдженого явила ся депутація у прокуратора і в мене, і зложила свідоцтво…
— І се беру на себе! — поспішно мовив маршалок.
— Ну, а нам нїчого більше й не треба. Але якусь опору, якесь покриттє мусимо мати.
— Коли лиш сього вам треба! Се ж, при тій популярности, яку має наш коханий ґраф, найлекша річ у світї. Що, любий ґрафе, не маєш нїчого проти того, щоб я взяв сю справу у свої руки?
Ґраф мовчки подав руку йому, а потім президентові.
Всї три панове поєднались. Се поєднаннє запечатало справу реформи повітових кас і справу Гриця Галабурди. Хлопських 60.000 золотих ринських мали без опозиції піти на латаннє дїр у кишенях пана маршалка, Гриць Галабурда мав, замісць покарання свого кривдника задовольнити ся кільканацятьма ринськими «басарунку»[14], а в повітї мала відтепер панувати примірна єдність між »найблагороднїйшими й найповажнїйшими людьми«, репрезентантами блискучої традиції й цивілїзації.
——————
- ↑ Мойсеєвої віри, Жидів
- ↑ Темносивих
- ↑ Іменинницї, взагалї особи, в честь якоїсь уладжуєть ся щось
- ↑ З роду й по маєтку
- ↑ Страв
- ↑ Був не по собі
- ↑ В сїльце
- ↑ Польська поговірка: шкода часу і грошей (шовку)
- ↑ Вкинув, вставив
- ↑ На всякий випадок
- ↑ Обрушив ся (поль.)
- ↑ Дїдичам, власникам великої посїлости
- ↑ Де нема позовника, там немає суддї.
- ↑ Попсоване нїмецьке Besserung — поправи, відшкодовання