Мойсей (1905)/XIV
Було темно. Лиш зорі яркі
Миготїли з простору.
Простував при їх блиску Мойсей
Усе в гору та в гору.
Без стежок. Серед пітьми вели
Його дивнії звуки:
То квилїнє гієни в яру,
То знов шелест гадюки.
Він ішов, не ставав, мов герой
До остатнього бою,
Та у серцї важка боротьба
Ішла з самим собою.
„Те бажанє — кричало там щось, —
Виплід сорому й болю,
Се був кущ огняний, що велїв
Вирвать люд мій на волю?…
„Те бажанє, се був той огонь
І була тота сила,
Що для мене Єгови наказ
І Єгову створила?
„Те бажанє — братам помогти
І їх сльози обтерти,
Се той гріх, що за нього я варт
І прогнаня і смерти?
„Нї, не те! Бережись і не крив
Сам душею своєю!
Се бажанє сьвяте! Та чи гріх
Не підповз там змиєю?
„Чи не був же ти їх ватажком,
Паном душ їх і тїла?
І чи власть та бажаня сьвяті
В твоїм серцї не з'їла?
„Чи новим Фараоном для них
І ще тяжшим не був ти,
Бо в їх душу контролем своїм,
В їх сумлїнє сягнув ти?…
„Небезпечно ставати в супір
Дїл природних бігови!
Легко власний свій забаг подать
За велїнє Єгови.
„Що, як ти сорок лїт отсих був
Шалом божеським хорий,
Замісь божого їм накидав
Власний плян тїснозорий?
„Адже-ж може в Єгиптї вони
Множачись серед муки
Могли вирости в силу й забрать
Увесь край в свої руки?
„Відірвавши від ґрунту їх там
І завівши в пустиню
Чи подумав ти: може отсим
Злочин лютий я чиню?
„Що значить безґрунтовій юрбі
Обіцяти свободу?
Чи не теж, що з землї вирвать дуб
І пустити на воду?
„Чи не правду говорить Датан:
Старі гнїзда лишили,
А новії здобути нема
Нї охоти нї сили?
„О Єгово, озви ся, скажи:
Я чинив твою волю,
Чи був іграшка власних скорбот
І заслїпленя й болю?
„О Єгово, озви ся! Чи й ти
Здобуваєш дар мови
Лиш у пристрасти нашій, у снах,
У розбурханій крови?“
Та Єгова мовчав, лише чуть
Лиховістнії звуки:
То квилїнє гієни в яру,
То знов шелест гадюки.