Кобзарь (1876)/Том 2/Царі
Старенька сестро Аполлона! [1] |
I.
Не видно нікого в Ієрусалимі, |
II.
Давид, святий пророк і царь, |
III.
І поживе Давид на світі |
IV.
По двору тихо похожає |
V.
Бодай кати їх постинали
|
——————
- ↑ По другому рукопису:
Девьята сестро Аполлона!
Як-би буває хоть на час
Ви кинули оттой Парнас
Та в степ таки пришкандибали
(Коли не в найиах де застряли,
Або не живете в шинку
З пропий-волами чумаками)
Та древніми тими річами,
Хоть нищечком як-би мені
Ви розсказали б про Царя,
Або якого Короля,
З їх фон-баронами, князями
І їх »високини страстями;«
Бо вже остили мужики
Та безталанні покритки;
Та й тих уже не стало,А про журбу, та про печаль
Остило, — і паперу жаль!
Чи є поганьше що на світі
Як та дрюкована нудьга
Про »марне зтрачениї літа«
Та про чорнявого »врага,«
З очима ясними, як небо...
Голубчики, пишіть для себе
Та не дрюкуйте!
Вже смеркало,
Дивлюся: шкандибає
На милицях, з торбиною
Бабуся сідая.
І пьяненка, нівроку їй:
— »Добрі вечір, сину!«
»Добри-вечір,« кажу, »тітко!«
— »Ох, мабуть я згину...
Чи далеко до Парнаса?
Я так утомилась:
Ледве-ледве несу ноги! —
Літа мої, крила,
Де ви ділись молодиї?
Згинули, пропали,
Як ті славниї піїти,
Що оди писали.
От-тоді було завчестя!...«
»Пострівай, бабусю!
Хиба й справді ти з Парнасу?«
— »І справді, дідусю!...
Я до тебе поспішала,
Та в шинку зустріла
Веселого бакаляра...
Трохи одпочила,
Та випили по чарочці...Чого ж ти бажаєш,
Мій голубе?« »Я до тебе,
Сама, кажу, знаєш!«
— »От-же далебі забула...
Пристріт чи бишиха...
Пошепчемо!... чи на старість
Непевного лиха,
Чорнобривки забажалось?!...«
»Цур тобі, злий гаде!
Стара паплюго, паскудо!
От тобі й порада!
От тобі й сестра з Парнаса:
Морока та й годі...
Іди ж собі, де взялася,
А я трохи згодом
Захожуся коло царів,
Та »штилем високим«
Розмалюю помазанних
І з-переду й з боку. - ↑ По другому рукопису:
Дивуються, що кіт мурий
Не ворушив сала,
А у ёго сіромахи
Зубів не осталось. (Перш. рук. - ↑ Поби. (Рук. вар.)