Кобзарь (1876)/Том 2/Саул
| ◀ І Архимед, і Галилей | Кобзарь. Том 2 Саул |
Царі ▶ |
|
|
В непробудимому Китаї,
В Єгипті темному, у нас; [1]
І по-над Індом і Евфратом
Свої ягнята і телята
На полі вольнім вольно пас [2]
Чабан було в своёму раї,
І гадки гадоньки не має:
Пасе, і доїть, і стриже
Свою худобу та співає. — [3]
Аж — ось... лихий царя [4] несе
З законами, з мечем, з катами,
З князями, темними рабами.
В-ночі підкрались, зайняли
Отари з поля, а пасущих
І шатра їх, убогі кущі,
І все добро, дітей малих,
Сестру, жену, і все взяли,
І все розтлили, осквернили —
І оскверненних, худосилих,
Убогих серцем завдали
В роботу-каторгу. Минали
За днями дні. Раби мовчали,
Царі лупилися, росли,
І Вавилони мурували.
А маги, бонзи і жерці
(Неначе наші панотці) [5]
В храмах, пагодах годувались,
Мов кабани царям на сало
Та на ковбаси. І царі [6]
Самі собі побудували
Храми, кумирні, олтарі, —
Раби німиї поклонялись.
Жидам сердешним заздро стало,
Що й невеличкого царя,
Із кизяка хоч олтаря
У їх немає. Попросили [7]
Таки старого Самуїла,
Щоб він де хоче там і взяв,
А дав би їм старий царя.
От-то-ж премудрий прозорливець,
Поміркувавши, взяв єлей,
Та взяв од козлищ і свиней
Того Саула-здоровила
І їм помазав во царя.
Саул, „не будучи дуракъ,“
Набрав гарем собі чи-малий
Та й заходився царювать.
Дивилися, та дивувались
На новобранця чабани
Та промовляли, [8] що й вони
Таки не дурні: „Ач якого
Собі ми виблагали в Бога
Самодержавця!“ А Саул
Бере і город і аул,
Бере дівчя, бере ягницю,
Будує кедрові світлиці,
Престол із золота кує, [9]
Благоволеньє оддає
Своїм всеподданійшим голим,
І в багряниці довгополій
Ходив по храмині, ходив,
Аж поки, лобом не широкий,
В своїм гаремі одинокий,
Саул сердега — одурів.
Незабаром зібралась рада:
„Панове, честная громадо!
Що нам робить? Наш мудрий царь
Самодержавець-господарь [10]
Сердешний — одурів! Панове!
Чи нам ёго тепер лічить?
Чи заходиться та зробить
Царя здоровшого? По мові,
По мудрій раді розійшлись
Смутниї пастирі. [11]
В кедровій,
В новій палаті царь не спить,
Не їсть, не пьє, не гомонить, [12]
А мовчки долі — всемогучий
Дере порфиру на онучі,
І ніби морщить постоли,
Плете волоки, озуває,
І у кедрових стін нових
Про батькове осля питає.
То візьме скипетр і заграє,
Мов на сопільці. І Саул
(Чабан Саул) сидить, співає,
Поки не втне на караул
І Самуїла не згадає. —
От-то ж вельможі й чабани
(Веніаминові внучата)
Тельця отрокам [13] принесли,
Щоб їм дозволено співати
У сінях царських. Заревла
Сивоборода, волохата
Рідня Саулова пузата
Та ще й гусляра привела,
Якогось чабана Давида.
— „І вийде царь Саул і вийде,“ —
Чабан співає — „на війну!...“
Саул прочумався та й ну,
Як той москаль, у батька, в матір
Свою ріденьку волохату
І вздовж і впоперек хрестить.
А гусляра того Давида
Трохи не вбив. [14] Як-би він знав,
Яке то лихо з ёго вийде,
З того лукавого Давида,
То мов гадюку б розтоптав
Гадючу слину. А тепер
Плугами, ралом не розорем
Прокляту ниву: проросла
Колючим терном. Горе, горе!
Дрібніють люде на землі, [15]
Ростуть і висяться царі!
13 Октября 1860 р.
- ↑ ... і в нас. (Перш. рук.)
- ↑ Свою худобу пастирь пас
В своїм степу, в своёму раї (ib.) - ↑ Пасе собі, пасе-пасе,
Та хвалить Бога, та співає (ib.) - ↑ ... лихий царів несе
З дружинами, з огнем, з ножами,
З жерцями, з книгами, з войсками. (ib.) - ↑ (Мов наші ченчики-ченці).
- ↑ ... От царі,
Росли собі царі, росли,
Повиростали вже чи-мало. (ib.) - ↑ ... і просили
Пророка старця Самуїла,
Щоб він де хоче там і взяв,
А дав би їм таки царя.
Святий старенький прозорливець (ib.) - ↑ Ти дивувались... (ib)
- ↑ І гвардію на караул
Муштрує сам. І одинокий,
В порфнрі довгій і широкій,
Середь гярена царь Саул,
Зробивши сам на караул,
Та й одурів. (ib.) - ↑ І господарь і государь
Сёгодня одурів! (ib.) - ↑ Вельможі-пастирі. (ib.)
- ↑ Не їсть, не пьє і не кричить, (ib.)
- ↑ Тельця лакеям принесли,
Щоб їм дозволено співати
У царських сінях. Заревли
Сивобороді, волохаті
Вельможі-пастирі пузаті... (ib.) - ↑ Трохи не вбив, не розтоптав
Яко гадюку. Як-би знав,
Якеє лихо на світ вийде
З того поганого Давида,
То розтоптав би і розтер
Гадючу слину. (ib.) - ↑ І досі дуріють царі, —
І поки горе на землі! (ib.)