Кобзарь (1876)/Том 2/Уривки з поеми »Єретик« або »Иван Гус«
| ◀ Сон | Кобзарь. Том 2 Уривки з поеми »Єретик« або »Иван Гус« |
Великий Лёх ▶ |
|
Запалили у сусіда
Нову добру хату
Сусідоньки; награлися,
Та й полягли спати
І забули сірий попіл
По вітру розвіять;
Лежить попіл на розпутті,
А в попелі тліє
Огню искра великого,
Тліє, не вгасає,
Жде підпалу, як той местник
Часу дожидає
Непевного. Тліла искра,
Незримо сияла
На розпутті широкому,
Та й гаснути стала.
От-так Німота запалила
Велику хату, і сімью
Славян тих славних порізнила
І тихо-тихо упустила
Усобиць лютую змію.
Полилися ріки крови
Пожар загасили,
А Німчики пожарище
Й сиріт розділили.
Виростали у кайданах
Славяиськиї діти
І забули у неволі,
Що вони на світі!
А на давнім пожарищі
Искра братства тліла,
Дотлівала, дожидала
Рук твердих та смілих.
І дождалась... Прозрів-єси
В попелі глибоко
Огонь добрий смілим серцем,
Смілим орлім оком;
І засвітив, любомудре
Світоч правди, волі...
І Славян сімью велику
Во тмі і неволі
Перелічив до одного,
Перелічив трупи,
А не Славян, і став-єси
На великих купах
На розпутті всесвітнёму
Ієзекіілем.
І, о диво! трупи встали
І очі розкрили!
І брат з братом обнялися,
І проговорили
Слово тихої любови
На віки і віки!
І потекли в одно море
Славянськиї ріки!
Слава тобі Славянину,
Чеху-Славянине!
Що не дав ти потонути
В Німецькій пучині
Нашій правді! Твоє море
Славянськеє, нове,
За-того вже буде повне,
І попливе човен
З широкими вітрилами
І з добрим кормилом;
Попливе на вольнім морі,
На широких хвилях.
Слава тобі, славний Чеху,
Бо віки і віки!
Ізлив-єси в одно море
Славянськиї ріки!
Привітай же в своїй славі
І мою убогу
Лепту — думу немудрую
Про Чеха святого,
Великого мученика,
Про славного Гуса!
Прийми, отче, а я тихо
Богу помолюся,
Щоб усі Славяне стали
Добрими братами
І синами сонця правди
І єретиками
Оттакими, як Констанський
Єретик великий!...
Мир мирові подарують
І славу вовіки!
22 Ноября, 1845. Переяславль.
Камєнь, ѥго жє нєбрєгоша
зыждущие, сєй бысть во
главу оугла; отъ Господа
бысть сєй, и єсть дивєнъ
во очєсѣхъ нашихъ.
Псалом CXVII., ст. 22.
Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить;
А на Апостольскім престолі
Чернець годований сидить;
Людською кровию торгує [1]
І рай у найми оддає.
О, Боже! суд твій правий всує, [2]
І всує царствіє твоє!
Розбійники, людоїди
Правду побороли,
Осміяли твою славу
І силу, і волю.
Люде стогнуть у кайданах, [3]
Немає з ким взятись,
Розкуватись, одностайне,
Односердне стати
За евангелию правди,
За темниї люде.
Нема кому!... Боже, Боже!
Чи то ж і не буде?
Чи настане великий час
Небесної кари?
Чи розломим три корони [4]
На гордій тіарі?
Розломимо! [5] ... Благослови —
Не на месть і муки —
Благослови мої, Боже,
Нетвердиї руки
Й слово тихеє... О, Боже!
Чи вони ж почують?...
. . . . . . . . . .
От-так
У келії своїй правдивий
Иван Гус думав розкувать [6]
Народ замучений, і диво,
Святеє диво показать
Очам незрячим...
„Поборюсь!...[7]
За правду Бог!... Да совершиться!...“
І в Вифлиємськую каплицю
Пішов молиться вірний Гус.
„Во имя Господа Христа,
За нас розпьятого на древі,
І всіх Апостолів Святих,
Петра і Павла особливе,
Ми розрішаємо гріхи
Святою буллою сією
Рабині божиїй оттій,
Що водили по улицях
В Празі позавчора,
Що хилилась...
По шинках, по станах,
По чернечих переходах,
По келіях пьяна.
Отта сама заробила
Та буллу купила:
Теперь свята...“
— „Боже, Боже,
Великая сило!
Великая славо! зглянься на людей,
Одпочинь од кари у святому раі!
За що пропадають, за що Ти караєш
Своїх і покірних і добрих дітей?!
За що закрив їх добрі очі
І вільних розум окував
Кайданами лихої ночи?!
Прозріте, люде: день настав!
Просніться, Чехи, змийте луду
...будьте люде,
А не посмішище ченцям!
Розбійники, кати в тіарах,
Все потопили, все взяли,
Мов у Москві Татари,
І нам сліпим передали
Свої догмати. Кров, пожари,
Всі зла на світі, войни, чвари,
Пекельних мук безкраій ряд
І повен Рим байстрят —
От їх догмати і їх слава!
То явна слава... А тепер
Святим положено конклавом:
Хто без святої булли вмер —
У пекло просто! Хто ж заплатить
За буллу в-двоє — ріж хоч брата,
Окреме папи і ченця,
І в рай іди — кінець кінцям!
У злодія вже злодій краде,
Та ще й у церкві... Гади! гади!
Чи напилися ви, чи ні
Людської крови?! — Не мені,
Великий Господи, простому,
Судить великиї діла
Твоєї волі... люті зла
Не дієш без вини нікому!“
І плакав Гус, молитву дія,
І тяжко плакав; люд мовчав
І дивувався: що він діяв?
На кого руку піднімав?
. . . . . . . . .
Всі здрігнули:
Иван Гус буллу розідрав!
Із Вифлиємскої каплиці
Аж до всесвітнёі столиці
Луна, гогочучи, неслась;
Ченці ховаються: мов кара,
Луна в конклаві віддалась, —
І похилилася тіара...
Шепочеться Авиньоно
З римскими ченцями;
Шепочуться антіпапи,
Аж трясуться стани
Від шопоту. Кардинали
Як гадюки вьються
Круг тіари, та нищечком
Мов коти гризуться
За мишеня... Та й як таки:
Однієї шкури
Така сила! А мясива!
Аж здрігнули мури,
Як зачули, що у Празі
Загелкали гуси
Та з орлами летять биться...
Конклав схаменувся.
...положили
Одностайне стати,
І всіх...
...зкликати,
Та і стерегти як мога
І з верху і з долу,
Щоб не втікла тая птаха
На славянське поле.
Як та галич поле крила,
Ченці повалили
До Констанцъї: шляхи, степи
Мов сарана вкрили.
- ↑ ... шинкує. (Рук. вар.)
- ↑ Небесний Царь! І суд твій всує.
- ↑ Земля плаче у кайданах,
Мов за дітьми мати;
Нема кому розувати,
Одностайне стати. (»Правда« 1873 р.) - ↑ Чи розібьєм... (ib.)
- ↑ Розібьємо!... (ib.)
- ↑ Иван Гус думав розірвать
Окови адові, і диво, (ib.) - ↑ »Помолюсь!
За мною Бог!... Да совершиться!« (ib.)