Кобзарь (1876)/Том 2/Великий Лёх

by Тарас Шевченко

Для інших версій цієї роботи див. Великий Льох.

◀ Уривки з поеми »Єретик« або »Иван Гус«

Кобзарь. Том 2 Тарас Шевченко Великий Лёх

Розрита могила ▶

Вікідані

Великии Лёх.

(Мистерія.)

I.

Три душі.

Як сніг, три пташечки летіли
Через Субботове і сіли
На похилившемусь хресті
На старій церкві. — „Бог простить:
Ми пташки-душі,^[1] а не люде!
А відсіля виднійше буде,
Як той розкопуватимуть лёх.
Коли-б вже швидче розкопали,
Бо так сказав Петрові Бог:
— „Тоді їх в рай ми повпускаєм,
Як все москаль порозбірає,
Як розкопа Великий лёх.“

Перша душа.

Як була я молодою,
То Присею ^[2] звалась;
Я от-тутечки і родилась,
Тут і виростала.
От-тут було на цвинтарі
Я з дітьми гуляю,
З тим Юрусем гетьманченком
У пижмурки граюсь;
А гетьманша було вийде
То й кликне в будинок...
Он-де клуня: от-там мені
І хвіг і родзинок, —
Всёго мені понадає
І на руках носить...
А до гетьмана як прийдуть
Із Чигрина гості,
То це й шлють було за мною.
Одягнусь, обуюсь, —
І гетьман бере на руки,
Носить і цілує...
От-так-то я в Субботові
Росла-виростала,
Як квіточка, і всі мене
Любили й кохали
І нікому я нічого,
Ніже злого слова
Не сказала. Уродлива
Та й ще чорнобрива!
Всі на мене залицялись,
І сватати стали;
А у мене, як на теє ж,
І рушники ткались.
От-от була б подавала,
Та лихо зустріло.

Вранці-рано, в Пилипівку,
Як-раз у неділю,
Побігла я за водою.
Вже й криниця тая
Запустіла і висохла,
А я все витаю!...
Дивлюся: гетьман з старшиною
Я води набрала,
Та в-повні шлях перейшла їм;
А того і не знала,
Що він їхав в Переяслав
Москві присягати.
І вже ледві я не ледві
Донесла до хати
Отту воду. Чом я з нею
Відер не побила?...
Батька, матір, себе, брата,
Собак отруїла
Тою клятою водою!
От за що караюсь,
От за що мене, сестриці,
І в рай не пускають.

Друга душа.

А мене, мої сестриці,
За те не пускають,
Що цареві московському
Коня напоїла
В Батурині, як він їхав
В Москву із Полтави.
Я була ще недолюдком,
Як Батурин славний
Москва в-ночі запалила,
Чечеля убила,
І старого і малого
В Сейму потопила.
Я між трупами валялась
У самих палаток
Мазепиних. Коло мене
І сестра і мати
Зарізані обнявшися
Зо мною лежали.
І на-силу то на-сялу
Мене одірвали
Од матері неживою.
Що вже я просила
Московського копитана,
Щоб і мене вбили!
Ні не вбили, а пустили
Москалям на зрище:
На-силу я заховалась
На тим пожарищі.
Одна тільки і осталась
В Батурині хата;
І в ту хату поставили
Царя ночувати,
Як вертався з-під Полтави.
Я йшла за водою
Повз хатину,^[3] а він мені
Махав рукою.
Каже — коня напоїти, —
А я й напоїла.
Я й не знала, що я тяжко,
Тяжко согрішила.
Ледве я дойшла до хати,
На порозі впала...
Царь поїхав в Московщину,^[4]
Мене поховала
Та бабуся, що осталась
На тій пожарині,
Та, що й мене привітала
В безверхій хатині,
Бо нікому в Батурині
Було поховати.
Уже й хату розкидали,
І свалок хрещатий
На вугілля попалили,
А я над ярами
Й байраками козацькими
І досі літаю.
А за що мене карають,
Я й сама не знаю!
Мабуть за те, що всякому
Служила, годила,
Що цареві московському
Коня напоїла?

Третя душа.

А я в Каніві родилась,
Ще й не говорила,
Мене мати несповиту
На руках носила.
Як їхала Катерина
В Канів по Дніпрові,
А я з матіръю сиділа
На горі в діброві.
Я плакала; я не знаю,
Чи їсти хотілось,
Чи може що в маленької
На той час боліло.
Мене мати забавляла
І... і показала ^[5]
На галеру золотую:
„Он глянь лиш,“ сказала:
„Мов будинок пливе!“... А в галері
Князі і всі сили.
Воєводи, а між ними
Цариця сиділа.
Я глянула, усміхнулась, —
Та й духу не стало!
Й мати вмерла! В одній ямі
Обох поховали.
От за що, мої сестриці,
Я тепер караюсь,
За що мене на митарства
Й досі не пускають.
Чи я знала, ще сповита,
Що царица тая —
Лютий ворог України,
Голодна вовчиця? ^[6]
Скажите сестриці?

Смеркається. Полетіли
Ночувати в пущу: ^[7]
Як що буде робитися,
Відтіль буде чути.
Сховалися білесенько,
У ліс полетіли
І в кусточку на дубочку ^[8]
Ночувати сіли.

---

II.

Три ворони.

Перша.

 Крав! крав! крав!
Крав Богдан крам,
Та повіз у Київ,
Та продав злодіям
Той крам, що накрав.

Друга.

Я в Парижі була
Та три злоти з Радзивилом
Та з Потоцьким пропила.

Третя.

Через міст іде чорт
І коза по воді...
Буть біді! буть біді!

От-так кричали і летіли
Ворони з трёх сторон, і сіли
На маяку, що на горі,
Посеред лісу, усі три.
Мов на мороз понадувались,
Одна на другу позірали,
Неначе три сестри старі,
Що дівували-дівували,
Аж поки мохом ^[9] поросли.

Перша.

Оце тобі, а це тобі!
Я оце літала
Аж у Сібір, та в одного
Декабриста вкрала
Трохи жовчи. От бачите,
Й є чим поживиться. ^[10]
Ну, а в твоїй Московщині
Є на що дивиться, ^[11]
Чи чорт-ма й тепер нічого?

Третя.

Є, сестриці, много!
Три укази накаркала
На одну дорогу.

Перша.

На яку ще? на ковану?
Ну, вже наробила!

Третя.

Та шість тисяч в одній верстві
Душ передушила.

Перша.

Та не бреши, бо тілько пьять,
Та й то з Фоном-Корфом!
Ще й чваниться, показує
На чужу роботу...
Канустниця закурена!
А Ви, мосці-пані,
Бенкетуєте в Парижі?
Поганці погані!
Що розлили річку крови
Та в Сібір загнали
Свою шляхту — та вже й годі,
То вже запанілись? ^[12]
Ач яка вельможна паваї

Друга й Третя.

А ти що зробила?

Перша.

А-дзуски ^[13] вам питать мене!
Ви ще й не родились,
Як я от-тут шинкувала
Та кров розливала.
Дивись які! Карамзина,
Бачиш, прочитали
Та й думають, що ось-то ми!
Дзус^[14] вам, недоріки!
В колодочки ще не вбились,
Безпері каліки!

Друга.

Оце, яка недотика!
Не та рано встала,
Що до-світа упилася,
А та, що й проспалась.

Перша.

Упилась би ти без мене
З своїми ксёндзами!
Чорт-ма хисту! Я спалила
Польщу з королями;
А про тебе, щебетуху,
І досі б стояла!...
А з вільними козаками
Що я виробляла?
Кому я їх не наймала,
Не запродавала?
Та й живущі ж, проклятущі!
Думала з Богданом
От-от я їх поканала. ^[15]
Ні, встали погані
З Мазепою^[16] приблудою.
Та й тоді творилось!
Виростаю, як згадаю:
Батурин спалила.
Сулу в Ромні загатила
Тілько старшинами
Козацькими, а такими
Просто-козаками
Финляндію засіяла,
Насипала бурти
На Орелі. На Ладогу
Так гурти за гуртом
Виганяла, та цареві
Болота гатила.
І славного Полуботка
В тюрьмі задушила.
От-тоді-то було свято!
Ах пекло злякалось,
Матір Божа у Іржавці
В-ночі заридала.

Третя.

І я таки пожила:
З Татарами послужила, ^[17]
З Мучителем покутила,
З Петрухою попила,
Та все Німцям продала, ^[18]
Та все Німцям продала!

Перша.

Та й ти добре наробила:
Так козаків закріпила ^[19]
У Німецькиї кайдани, —
Хоч лягай та й засни.
А в мене ще, враг їх знав,
Кого вони виглядають?
Вже ж і в кріпость завдала,
І дворянства страшну силу
У мундирах розплодила.
Як тих вошей розвела:
Все вельможниї байстрята!
Уже й Січ їх біснувата
Німотою ^[20] поросла;
Та й Москаль незгірша штука:
Добре вмів гріти руки.
І я люта, а все-таки
Того не зъумію,
Що Москалі з козаками
В Україні діють.
От-то указ надрюкують:
„По милості Божій
І ви — Наші і все — Наше,
І гоже й не гоже!“
Тепер заходились
„Древності“ шукати
У могилах... бо нічого
Уже в хаті взяти.
Все забрали любісінько,
Та лихий їх знає,
Чого вони з тим поганим
Лёхом поспішають?
Трошки-трошки підождали б,
І церква б упала:
Тоді б собі дві руїни
Разом розкопали. ^[21]

Друга й Третя.

Чого ж ти нас закликала,
Щоб на Лёх дивиться?

Перша.

Таки й на Лёх! та ще буде
Два дива твориться:
Сю ніч будуть в Україні
Родиться близнята.
Один буде, як той Гонта,
Катів катувати;
Другий... оце вже наш!...
Катам помагати.
Він вже в череві кусає...^[22]
А я начитала.
Що, як виросте той Гонта,
Все наше пропало!
Усе добро поплюндрує,
Й брата не покине,
І розпустить правду і волю
По всій Україні.
Так от бачите, сестриці,
Що тут компонують:
На катів та на все добре
Кайдани готують.

Третя.

Я золотом розтопленним
Залью ёму очі.

Перша.

Ні, він, клятий недовірок, ^[23]
Золота не схоче.

Третя.

Я царевими чинами
Скручу ёму руки.

Друга.

А я зберу з всёго світа
Всі зла і всі муки.

Перша.

Ні, сестриці! не так треба:
Поки сліпі люде,
Треба ёго поховати;
А-то лихо буде!
Он бачите: над Чигрином^[24]
Мітла простяглася;
По-над Дніпром і Тясмином
Земля затряслася.
Чи чуєте: застогнала
Гора над Чигрином? ^[25]
І радіє на родинах
Певна Україна!
То близната народились;
А навісна мати
Регочеться, що Йванами
Обох буде звати.
Полетимо!...

 Полетіли
Й летячи співали.

Перша.

Попливе наш Иван
По Дніпру у Лиман
 З кумою!

Друга.

Побіжить наш Ярчук
В ірій їсти гадюк
 Зо мною.

Третя.

Какъ хвачу, да помчу,
Въ самый адъ полечу
 Стрѣлою!

---

III.

Три лірники.

 Один сліпий, другий кривий,
А третій горбатий
Йшли в Субботов про Богдана
Мирянам співати.

Перший.

Що то сказано ворони:
Уже й помостили!
Мов-би для їх те сідало
Мосжалі зробили.

Другий.

А для кого ж? Чоловіка
Певно не посадять
Лічить зорі.

Перший.

 Ти то кажеш»
А може й посадять
Москалика або Німця;
А Москаль та Німець
І там найдуть хлібець.

Третій.

Що се таке верзете ви?
Які там ворони,
Та Москалі, та сідало?
Нехай Бог боронить!
Може ще нестись заставлять, —
Москаля плодити.
Бо чутно-єсть, що царь хоче ^[26]
Весь мир полонити.

Другий.

А може ще й так. Так на чорта ж
Їх на горах ставить?
Та ще такі височенні,
Що хмари достанеш,
Як ізлізти.^[27]

Третій.

Так от же ж що!
От-то потоп буде.
Пани туди повилазять
Та дивиться будуть,
Як мужики тонутимуть.

Перший.

Розумні ви люде,
Та нічого не знаєте!
То понаставляли
Ті хвігури от для того,
Щоб люде не крали
Води з річки, та щоб нишком
Піску не орали,
Що скрізь от-там за Тясмином.

Другий.

Чорт-зна що провадиш!
Нема хисту, то й не бреши.
А що як присядем
От-тутечки під берестом
Та трохи спочинем?
Та в мене ще шматків зо два
Є хліба в торбині:
То поснідаєм в пригоді
Поки сонце встане.
(Посідали). А хто, братці,
Співать ^[28] про Богдана?

Третій.

Я співаю і про Красні, ^[29]
І про Жовті води,
І містечко Берестечко.

Другий.

В великій пригоді
Нам сёгодня вони стануть;
Бо там коло лёху
Базар людей насходився,
Та й панства не трохи!^[30]
А ну заспіваєм
Проби ради.

Перший.

Та цур ёму!
Ляжмо трохи спати.^[31]

Третій.

І я кажу. — Обісіє
Ще й у день співати! —

Старці під берестом заснули;
Ще сонце спить, пташки мовчать,
А коло лёху вже проснулись
І заходилися копать.
Копають день, копають другий,^[32]
На третій насилу
Докопалися до муру,
Та трохи спочили,
Поставивши караули.
Ісправник аж просить,
Щоб нікого не пускали,
І в Чигрин доносить
По начальству. Приїхало
Начальство мордате.
Подивилось: „треба, каже,
Своди розламати!
Вірній діло!“ Розламали,
Та й перелякались:
Костяки в лёху лежали
І мов усміхнулись,
Що сонечко побачили.

От добро Богдана:
Черепок, гниле корито,
Й костяки в кайданах;
Як-би в форменних, то добре:
Вони б ще здалися
Кому небудь...^[33] А ісправник
Трохи не сказився,
Що нічого, бачиш, взяти;
А він то трудився:
І день і ніч побивався,
Та дурня й добрався;
Як би ёму Богдан оце
У руки попався,
У москалі загатив би,^[34]
Щоб знав, як дурити
Правительство. Кричить, біга,
Мов несамовитий;
Яременка^[35] в пику пише,
По московськи лає
І весь народ. І на старців
Оттих^[36] покликає:
— „Вы что дѣлаете, плуты?“ —
— „Та ми, бачте, пане.
Співаємо про Богдана.“ —
— „Я вамъ дамъ Богдана!
Мошенники, дармоѣды!
І пѣсню сложили
Про такого жъ мошенника!“
— „Нас, пане, навчили!“
— „Я васъ навчу! Завалить имъ!“
Взяли й заваляли,
Випарили у московській
Бані-прохолоді!
Боже правий!...
От-так-то лёх і Богдан той ^[37]
Стали їм в пригоді!

Так малий лёх в Субботові
Москва розкопала;
Великого ж того лёху.
Ще й не дошукались! ^[38]
Миргород. 1845 р.

---

---

1. Ми тепер душі. (Перш. рукопис.)
2. То Приською. (ib.)
3. До хатини. (Перш. рук.)
4. На порозі, як царь вийшов,
   Мене поховали. (ib.)
5. І галеру золотую
   Мені показала,
   Мов будинок; а в галері (ib.)
6. Львічище!... (ib.)
7. ... в Чуту. (ib.)
8. І на гілочьці на дубі (Справлено рукою Тар. Григ. на власному рукопису.)
9. ... лихом (Перш. рук.)
10. ... чим розговітись. (Льв. вид.)
11. Є чим поживитись? (Льв. вид.)
12. Уже і запишались... (Льв. вид.)
13. А зась вам... (Льв. вид)
14. Цитьте, недоріки. (ib.)
15. ... поховала. (ib.)
16. Із Шведською приблудою (ib.)
17. З Татарином помутила. (ib.)
18. Та й Німцям запродала. (ib.)
19. Так кацапів закріпила. (ib)
20. Жидовою поросла. (ib.)
21. в »Пчелі« описали б (ib.)
22. ... в череві щипає. (ib.)
23. А він клятий недолюдок, (ib.)
24. ... над Київом (ib.)
25. Гора в Чигирині?
    О! сміється і ридає
    Уся Україна! (ib.)
26. Бо чутка є, що царь хоче
    Весь світ полонити. (Льв. вид.)
27. Як підскочиш. (Перш. рук.)
28. Співа... (Льв. вид.)
29. ... і про Ясси. (Перш. рук.)
30. Й поживи не трохи. (Перш. рук.)
31. Краще полягаймо та виспимось.
    День великий; ще будем співати.
     Третій.
    І я кажу: помолимось
    Та будемо спати. (ib.)
32. ... копають два. (Льв. вид.)
33. Засміялись... (Перш. рук.)
34. ... Заголив би. (Льв. вид.)
35. Козака Яременка клуня стоїть на тім місті, де були палати Богдана. (Прим. на власному рук. Т. Г.)
36. Моїх налітає. (Льв. вид.)
37. Випарили по московськи;
    Боже правий!...
    От-так пісьні Богданови... (Перш. рук.)
38. Ще й не докопались. (ib.)