Кобзарь (1876)/Том 2/Великий Лёх
| ◀ Уривки з поеми »Єретик« або »Иван Гус« | Кобзарь. Том 2 Великий Лёх |
Розрита могила ▶ |
|
|
Як сніг, три пташечки летіли
Через Субботове і сіли
На похилившемусь хресті
На старій церкві. — „Бог простить:
Ми пташки-душі,[1] а не люде!
А відсіля виднійше буде,
Як той розкопуватимуть лёх.
Коли-б вже швидче розкопали,
Бо так сказав Петрові Бог:
— „Тоді їх в рай ми повпускаєм,
Як все москаль порозбірає,
Як розкопа Великий лёх.“
Як була я молодою,
То Присею [2] звалась;
Я от-тутечки і родилась,
Тут і виростала.
От-тут було на цвинтарі
Я з дітьми гуляю,
З тим Юрусем гетьманченком
У пижмурки граюсь;
А гетьманша було вийде
То й кликне в будинок...
Он-де клуня: от-там мені
І хвіг і родзинок, —
Всёго мені понадає
І на руках носить...
А до гетьмана як прийдуть
Із Чигрина гості,
То це й шлють було за мною.
Одягнусь, обуюсь, —
І гетьман бере на руки,
Носить і цілує...
От-так-то я в Субботові
Росла-виростала,
Як квіточка, і всі мене
Любили й кохали
І нікому я нічого,
Ніже злого слова
Не сказала. Уродлива
Та й ще чорнобрива!
Всі на мене залицялись,
І сватати стали;
А у мене, як на теє ж,
І рушники ткались.
От-от була б подавала,
Та лихо зустріло.
Вранці-рано, в Пилипівку,
Як-раз у неділю,
Побігла я за водою.
Вже й криниця тая
Запустіла і висохла,
А я все витаю!...
Дивлюся: гетьман з старшиною
Я води набрала,
Та в-повні шлях перейшла їм;
А того і не знала,
Що він їхав в Переяслав
Москві присягати.
І вже ледві я не ледві
Донесла до хати
Отту воду. Чом я з нею
Відер не побила?...
Батька, матір, себе, брата,
Собак отруїла
Тою клятою водою!
От за що караюсь,
От за що мене, сестриці,
І в рай не пускають.
А мене, мої сестриці,
За те не пускають,
Що цареві московському
Коня напоїла
В Батурині, як він їхав
В Москву із Полтави.
Я була ще недолюдком,
Як Батурин славний
Москва в-ночі запалила,
Чечеля убила,
І старого і малого
В Сейму потопила.
Я між трупами валялась
У самих палаток
Мазепиних. Коло мене
І сестра і мати
Зарізані обнявшися
Зо мною лежали.
І на-силу то на-сялу
Мене одірвали
Од матері неживою.
Що вже я просила
Московського копитана,
Щоб і мене вбили!
Ні не вбили, а пустили
Москалям на зрище:
На-силу я заховалась
На тим пожарищі.
Одна тільки і осталась
В Батурині хата;
І в ту хату поставили
Царя ночувати,
Як вертався з-під Полтави.
Я йшла за водою
Повз хатину,[3] а він мені
Махав рукою.
Каже — коня напоїти, —
А я й напоїла.
Я й не знала, що я тяжко,
Тяжко согрішила.
Ледве я дойшла до хати,
На порозі впала...
Царь поїхав в Московщину,[4]
Мене поховала
Та бабуся, що осталась
На тій пожарині,
Та, що й мене привітала
В безверхій хатині,
Бо нікому в Батурині
Було поховати.
Уже й хату розкидали,
І свалок хрещатий
На вугілля попалили,
А я над ярами
Й байраками козацькими
І досі літаю.
А за що мене карають,
Я й сама не знаю!
Мабуть за те, що всякому
Служила, годила,
Що цареві московському
Коня напоїла?
А я в Каніві родилась,
Ще й не говорила,
Мене мати несповиту
На руках носила.
Як їхала Катерина
В Канів по Дніпрові,
А я з матіръю сиділа
На горі в діброві.
Я плакала; я не знаю,
Чи їсти хотілось,
Чи може що в маленької
На той час боліло.
Мене мати забавляла
І... і показала [5]
На галеру золотую:
„Он глянь лиш,“ сказала:
„Мов будинок пливе!“... А в галері
Князі і всі сили.
Воєводи, а між ними
Цариця сиділа.
Я глянула, усміхнулась, —
Та й духу не стало!
Й мати вмерла! В одній ямі
Обох поховали.
От за що, мої сестриці,
Я тепер караюсь,
За що мене на митарства
Й досі не пускають.
Чи я знала, ще сповита,
Що царица тая —
Лютий ворог України,
Голодна вовчиця? [6]
Скажите сестриці?
Смеркається. Полетіли
Ночувати в пущу: [7]
Як що буде робитися,
Відтіль буде чути.
Сховалися білесенько,
У ліс полетіли
І в кусточку на дубочку [8]
Ночувати сіли.
Крав! крав! крав!
Крав Богдан крам,
Та повіз у Київ,
Та продав злодіям
Той крам, що накрав.
Я в Парижі була
Та три злоти з Радзивилом
Та з Потоцьким пропила.
Через міст іде чорт
І коза по воді...
Буть біді! буть біді!
От-так кричали і летіли
Ворони з трёх сторон, і сіли
На маяку, що на горі,
Посеред лісу, усі три.
Мов на мороз понадувались,
Одна на другу позірали,
Неначе три сестри старі,
Що дівували-дівували,
Аж поки мохом [9] поросли.
Оце тобі, а це тобі!
Я оце літала
Аж у Сібір, та в одного
Декабриста вкрала
Трохи жовчи. От бачите,
Й є чим поживиться. [10]
Ну, а в твоїй Московщині
Є на що дивиться, [11]
Чи чорт-ма й тепер нічого?
Є, сестриці, много!
Три укази накаркала
На одну дорогу.
На яку ще? на ковану?
Ну, вже наробила!
Та шість тисяч в одній верстві
Душ передушила.
Та не бреши, бо тілько пьять,
Та й то з Фоном-Корфом!
Ще й чваниться, показує
На чужу роботу...
Канустниця закурена!
А Ви, мосці-пані,
Бенкетуєте в Парижі?
Поганці погані!
Що розлили річку крови
Та в Сібір загнали
Свою шляхту — та вже й годі,
То вже запанілись? [12]
Ач яка вельможна паваї
А ти що зробила?
А-дзуски [13] вам питать мене!
Ви ще й не родились,
Як я от-тут шинкувала
Та кров розливала.
Дивись які! Карамзина,
Бачиш, прочитали
Та й думають, що ось-то ми!
Дзус[14] вам, недоріки!
В колодочки ще не вбились,
Безпері каліки!
Оце, яка недотика!
Не та рано встала,
Що до-світа упилася,
А та, що й проспалась.
Упилась би ти без мене
З своїми ксёндзами!
Чорт-ма хисту! Я спалила
Польщу з королями;
А про тебе, щебетуху,
І досі б стояла!...
А з вільними козаками
Що я виробляла?
Кому я їх не наймала,
Не запродавала?
Та й живущі ж, проклятущі!
Думала з Богданом
От-от я їх поканала. [15]
Ні, встали погані
З Мазепою[16] приблудою.
Та й тоді творилось!
Виростаю, як згадаю:
Батурин спалила.
Сулу в Ромні загатила
Тілько старшинами
Козацькими, а такими
Просто-козаками
Финляндію засіяла,
Насипала бурти
На Орелі. На Ладогу
Так гурти за гуртом
Виганяла, та цареві
Болота гатила.
І славного Полуботка
В тюрьмі задушила.
От-тоді-то було свято!
Ах пекло злякалось,
Матір Божа у Іржавці
В-ночі заридала.
І я таки пожила:
З Татарами послужила, [17]
З Мучителем покутила,
З Петрухою попила,
Та все Німцям продала, [18]
Та все Німцям продала!
Та й ти добре наробила:
Так козаків закріпила [19]
У Німецькиї кайдани, —
Хоч лягай та й засни.
А в мене ще, враг їх знав,
Кого вони виглядають?
Вже ж і в кріпость завдала,
І дворянства страшну силу
У мундирах розплодила.
Як тих вошей розвела:
Все вельможниї байстрята!
Уже й Січ їх біснувата
Німотою [20] поросла;
Та й Москаль незгірша штука:
Добре вмів гріти руки.
І я люта, а все-таки
Того не зъумію,
Що Москалі з козаками
В Україні діють.
От-то указ надрюкують:
„По милості Божій
І ви — Наші і все — Наше,
І гоже й не гоже!“
Тепер заходились
„Древності“ шукати
У могилах... бо нічого
Уже в хаті взяти.
Все забрали любісінько,
Та лихий їх знає,
Чого вони з тим поганим
Лёхом поспішають?
Трошки-трошки підождали б,
І церква б упала:
Тоді б собі дві руїни
Разом розкопали. [21]
Чого ж ти нас закликала,
Щоб на Лёх дивиться?
Таки й на Лёх! та ще буде
Два дива твориться:
Сю ніч будуть в Україні
Родиться близнята.
Один буде, як той Гонта,
Катів катувати;
Другий... оце вже наш!...
Катам помагати.
Він вже в череві кусає...[22]
А я начитала.
Що, як виросте той Гонта,
Все наше пропало!
Усе добро поплюндрує,
Й брата не покине,
І розпустить правду і волю
По всій Україні.
Так от бачите, сестриці,
Що тут компонують:
На катів та на все добре
Кайдани готують.
Я золотом розтопленним
Залью ёму очі.
Ні, він, клятий недовірок, [23]
Золота не схоче.
Я царевими чинами
Скручу ёму руки.
А я зберу з всёго світа
Всі зла і всі муки.
Ні, сестриці! не так треба:
Поки сліпі люде,
Треба ёго поховати;
А-то лихо буде!
Он бачите: над Чигрином[24]
Мітла простяглася;
По-над Дніпром і Тясмином
Земля затряслася.
Чи чуєте: застогнала
Гора над Чигрином? [25]
І радіє на родинах
Певна Україна!
То близната народились;
А навісна мати
Регочеться, що Йванами
Обох буде звати.
Полетимо!...
Полетіли
Й летячи співали.
Попливе наш Иван
По Дніпру у Лиман
З кумою!
Побіжить наш Ярчук
В ірій їсти гадюк
Зо мною.
Какъ хвачу, да помчу,
Въ самый адъ полечу
Стрѣлою!
Один сліпий, другий кривий,
А третій горбатий
Йшли в Субботов про Богдана
Мирянам співати.
Що то сказано ворони:
Уже й помостили!
Мов-би для їх те сідало
Мосжалі зробили.
А для кого ж? Чоловіка
Певно не посадять
Лічить зорі.
Ти то кажеш»
А може й посадять
Москалика або Німця;
А Москаль та Німець
І там найдуть хлібець.
Що се таке верзете ви?
Які там ворони,
Та Москалі, та сідало?
Нехай Бог боронить!
Може ще нестись заставлять, —
Москаля плодити.
Бо чутно-єсть, що царь хоче [26]
Весь мир полонити.
А може ще й так. Так на чорта ж
Їх на горах ставить?
Та ще такі височенні,
Що хмари достанеш,
Як ізлізти.[27]
Так от же ж що!
От-то потоп буде.
Пани туди повилазять
Та дивиться будуть,
Як мужики тонутимуть.
Розумні ви люде,
Та нічого не знаєте!
То понаставляли
Ті хвігури от для того,
Щоб люде не крали
Води з річки, та щоб нишком
Піску не орали,
Що скрізь от-там за Тясмином.
Чорт-зна що провадиш!
Нема хисту, то й не бреши.
А що як присядем
От-тутечки під берестом
Та трохи спочинем?
Та в мене ще шматків зо два
Є хліба в торбині:
То поснідаєм в пригоді
Поки сонце встане.
(Посідали). А хто, братці,
Співать [28] про Богдана?
Я співаю і про Красні, [29]
І про Жовті води,
І містечко Берестечко.
В великій пригоді
Нам сёгодня вони стануть;
Бо там коло лёху
Базар людей насходився,
Та й панства не трохи![30]
А ну заспіваєм
Проби ради.
Та цур ёму!
Ляжмо трохи спати.[31]
І я кажу. — Обісіє
Ще й у день співати! —
Старці під берестом заснули;
Ще сонце спить, пташки мовчать,
А коло лёху вже проснулись
І заходилися копать.
Копають день, копають другий,[32]
На третій насилу
Докопалися до муру,
Та трохи спочили,
Поставивши караули.
Ісправник аж просить,
Щоб нікого не пускали,
І в Чигрин доносить
По начальству. Приїхало
Начальство мордате.
Подивилось: „треба, каже,
Своди розламати!
Вірній діло!“ Розламали,
Та й перелякались:
Костяки в лёху лежали
І мов усміхнулись,
Що сонечко побачили.
От добро Богдана:
Черепок, гниле корито,
Й костяки в кайданах;
Як-би в форменних, то добре:
Вони б ще здалися
Кому небудь...[33] А ісправник
Трохи не сказився,
Що нічого, бачиш, взяти;
А він то трудився:
І день і ніч побивався,
Та дурня й добрався;
Як би ёму Богдан оце
У руки попався,
У москалі загатив би,[34]
Щоб знав, як дурити
Правительство. Кричить, біга,
Мов несамовитий;
Яременка[35] в пику пише,
По московськи лає
І весь народ. І на старців
Оттих[36] покликає:
— „Вы что дѣлаете, плуты?“ —
— „Та ми, бачте, пане.
Співаємо про Богдана.“ —
— „Я вамъ дамъ Богдана!
Мошенники, дармоѣды!
І пѣсню сложили
Про такого жъ мошенника!“
— „Нас, пане, навчили!“
— „Я васъ навчу! Завалить имъ!“
Взяли й заваляли,
Випарили у московській
Бані-прохолоді!
Боже правий!...
От-так-то лёх і Богдан той [37]
Стали їм в пригоді!
Так малий лёх в Субботові
Москва розкопала;
Великого ж того лёху.
Ще й не дошукались! [38]
Миргород. 1845 р.
- ↑ Ми тепер душі. (Перш. рукопис.)
- ↑ То Приською. (ib.)
- ↑ До хатини. (Перш. рук.)
- ↑ На порозі, як царь вийшов,
Мене поховали. (ib.) - ↑ І галеру золотую
Мені показала,
Мов будинок; а в галері (ib.) - ↑ Львічище!... (ib.)
- ↑ ... в Чуту. (ib.)
- ↑ І на гілочьці на дубі (Справлено рукою Тар. Григ. на власному рукопису.)
- ↑ ... лихом (Перш. рук.)
- ↑ ... чим розговітись. (Льв. вид.)
- ↑ Є чим поживитись? (Льв. вид.)
- ↑ Уже і запишались... (Льв. вид.)
- ↑ А зась вам... (Льв. вид)
- ↑ Цитьте, недоріки. (ib.)
- ↑ ... поховала. (ib.)
- ↑ Із Шведською приблудою (ib.)
- ↑ З Татарином помутила. (ib.)
- ↑ Та й Німцям запродала. (ib.)
- ↑ Так кацапів закріпила. (ib)
- ↑ Жидовою поросла. (ib.)
- ↑ в »Пчелі« описали б (ib.)
- ↑ ... в череві щипає. (ib.)
- ↑ А він клятий недолюдок, (ib.)
- ↑ ... над Київом (ib.)
- ↑ Гора в Чигирині?
О! сміється і ридає
Уся Україна! (ib.) - ↑ Бо чутка є, що царь хоче
Весь світ полонити. (Льв. вид.) - ↑ Як підскочиш. (Перш. рук.)
- ↑ Співа... (Льв. вид.)
- ↑ ... і про Ясси. (Перш. рук.)
- ↑ Й поживи не трохи. (Перш. рук.)
- ↑ Краще полягаймо та виспимось.
День великий; ще будем співати.
Третій.
І я кажу: помолимось
Та будемо спати. (ib.) - ↑ ... копають два. (Льв. вид.)
- ↑ Засміялись... (Перш. рук.)
- ↑ ... Заголив би. (Льв. вид.)
- ↑ Козака Яременка клуня стоїть на тім місті, де були палати Богдана. (Прим. на власному рук. Т. Г.)
- ↑ Моїх налітає. (Льв. вид.)
- ↑ Випарили по московськи;
Боже правий!...
От-так пісьні Богданови... (Перш. рук.) - ↑ Ще й не докопались. (ib.)