Кобзарь. Том 2
Тарас Шевченко
Неофіти
• Інші версії цієї роботи див. Неофіти
Неофіти.[1]
(Поема.)

 Сім глаголєтъ Господь:
 сотворитє суд й сохранитє правду,
 приближє ко са спасеніє моѥ
 прийти, и милость моıa
 открыетса.
 (Исаія. V. гл. I.)

М. С. Щепкину.
(На память 24 Декабря 1857 року.)

Возлюбленнику муз і грацій!
Ждучи тебе, я тихо плачу
І думу скорбную мою
Твоїй душі передаю.
Привітай же благодушне
Мою сиротину,
Наш великий чудотворче,
Мій друже єдиний!
Привітаєш: убогая,
Сирая, з тобою
Переиливе вона Лету, —
І огнем слёзою
Упаде колись на землю
І притчею стане
Розпинателям народним,
Грядущим тиранам.


Пролог.

 Давно вже я сижу в неволі,
Неначе злодій взаперті,
На шлях дивлюся та на поле,
Та на ворону на хресті
На кладовищі; [2] більш нічого
З тюрьми не видно; слава Богу
Й за те, [3] що бачу, що живуть,
І Богу моляться, і мруть
Хрещені люде.

 Хрест високий
На кладовищі, трохи з-боку,
Златомалёваний, стоїть.
Невбогий, мабуть, хтось лежить!...
І намалёвано: розпьятий
За нас Син Божий на хресті,
Спасибі сиротам багатим,
Що хрест поставили; і я —
Такая доленька моя! —
Сижу собі та все дивлюся
На хрест високий із тюрьми...
Дивлюсь-дивлюся, помолюся —
І горе-горенько моє,
Мов нагодована дитина,
Затихне трохи... і тюрьма
Неначе ширшає; співає
І плаче серце, оживає,
І в тебе, Боже, і в святих
Та праведних Твоїх питає:
Що він зробив їм — той святий,
Той Назорей, той Син єдиний,
Богом-ізбранної Марії —
Що він зробив їм? І за що
Ёго святого мордували,
Бо узи ковали,
І главу [4] Ёго честную
Терном увінчали;
І вивели з злодіями
На ГолгоФу-гору
І повісили між ними?
За що? — Не говорить
Ні сам святий Верхотворець, [5]
Ні Ёго святиї.
Помощники, поборники,
Кастрати німиї!
Чи не за те, що й ми тепер,
(Сам себе питаю)
Оттакими злодіями
Тюрьми начиняєм,
Як і Син оттой Марії? [6]
Ми не розпинаєм,
Як ті люті фарисеї,
На хресті живого
Праведного чоловіка;
Ми молимось Богу,
І на храмах Ёго честний
Хрест златокований
Поставили, — та й молимось,
Та бьємо поклони.
А ті були фараони...
Кесарі... то погань!
Погань лютая, без Бога;
Сказано дракони!
А Назорей милосердий
Назвав їх братами:
За те й повісили Ёго,
Неначе злодія... Не знаю,
Для чого справді ми читаєм
Святую заповідь Ёго!
Честную кров Ёго пьємо,
Мов у шинкарки меду чарку...
О, субслови!... На жидах?...
Не на жидах, на нас лукавих,
На дітях наших препоганих
Святая кров Ёго!... Кати!
Собаки без очей, скажені,
Ми і не бачим, бо земні [7]
Бьємо поклони. За хрести
Ховаємось од сатани.
А ми Ёго благаємо
І просимо з-тиха
Супостатам християнам
То чуми, то лиха,
То всякого безголовья,
І все по закону...
А бодай вас!...

 Та цур же вам,
Новим фараонам
І кесарям людоїдам!
Перелечу в літа, [8]
У те незгірше время оно,
Як той мерзений Рім з Нероном
В паскудних оргіях канав;
А новий день із тьми-юдолі, [9]
На Колізей і Капитолій
Уже світив, уже сияв.
Уже огненниї язики
Із краю в край, по всій землі
Святеє слово пронесли.
І никли гордиї владики
Перед святим Ёго хрестом.
Так думаю во время оно [10]
Перелетіть і стоном-дзвоном
І трубним гласом розсказать,
Як Бог поможе, про святую,
Про тую матір молодую
І християнку. Про царя,
Чи теє... про кесаря...

 Благословенная в женах
Святая праведная Мати
Святого Сина на землі!
Не дай в неволі пропадати,
Летучі літа марно тратить,
Скорбящих радосте, пошли! —
Пошли мені святеє слово,
Святої правди голос новий;
І голос розумом святим [11]
І оживи і просвіти!
І розскажу я людям горе,
Як тая мати ріки-море
Слёзи святої пролила, [12]
Так як і Ти, — і приняла
В живую душу світ незрімий
Твоёго розпьятого Сина
Ти, матір правди на землі, [13]
Ти слёзи матері до-краю,
До-краю [14] вилила! Ридаю,
Молю ридаючи: пошли,
Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило
І по Украйні пронеслось, [15]
І на Україні світилось
Те слово чистеє, кадило
Чистійшій істини.



I.

Не в нашім краї, Богу милім,
Не за гетьманів і царів,
А в Рімській ідольській землі
Се беззаконіє творилось;
Либонь за Деція-Царя,
Чи за Нерона-сподаря —
Сказать запевне не зъумію,
Нехай за Нерона...
 Россії
Тоді на світі не було,
Як у Італії росло
Мале дівчя; і красотою —
Святою, чистою красою —
Як тая лілія цвіло.
Дивилася на ёго [16] мати
І молоділа, і дівчаті
Людей шукала і знайшла;
Та помолившись Гименею
В своїм веселім гинекеї,
В чужий веселий одвела.
Незабаром зробилась мати
Із доброго того дівчати:
Дитину-сина привела;
Молилася своїм пенатам
І в Капитолій принесла
Немалі жертви. І благала [17]
Капитолійський весь синкліт,
Щоб первенця її вітали
Святиї ідоли. Горить
І день і ніч перед пенатом
Святий огонь; радіє мати.
В Алкида первенець її росте... [18]
Лицяються гетери,
І перед образом Венери
Лампади світять. [19]



II.

 Тоді вже сходила зоря
Над Виѳлиємом: правди слово —
Святої правди і любови —
Зоря всесвітняя зійшла,
І мир і радість принесла
На землю людям. Фарисеї
І вся мерзенна Іудея
Заворушилась, заревла,
Неначе гадина в болоті,
І Сина Божого во плоті
На тій Голгофі розпьяла
Межи злодіями; і спали
Упившись кровию кати, —
Твоєю кровию!... А Ти
Возстав од [20] гробу. Слово встало —
І слово правди понесли
По всій невольничій землі
Твої апостоли святиї.



III.

 Тоді ж отто, той син Алкид, [21]
Та ще й гетери молодиї,
Та козлоногий пьяний дід
Над самим Аппієвим шляхом
У гаї гарно роздяглись,
Вина святого напились, [22]
Та й поклонялися Прияпу.
Аж гульк!... Старий Святий Петро, [23]
Ідучи в Рім благовістити,
Зайшов у гай води напитись
І одпочити. — „Благо вам!“
Сказав апостол утомленний,
І оргію благословив.
І тихим, добрим, кротким словом
Благовістив їм слово нове,
Любов, і кротость, і добро — [24]
Добро найкращеє на світі —
То братолюбіє... І діти, [25]
І козлоногий сивий Пан,
І син Алкид твій, і гетери —
Всі, всі упади до землі
Перед Петром, [26] і повели
До себе в терми на вечерю
Того апостола.



IV.

 І в термах оргія: горять
Чертоги пурпуром і златом,
Куряться амфори; дівчата
Трохи не голиї, не в ряд [27]
Перед Кипрідою стоять,
І гимн співають. Уготован
Веселий пир і полягли
На ложах гості... регіт, гомін!...
Гетери гостя привели
Сивобородого, — і знову [28]
Із уст апостола святого
Єлеєм слово потекло, —
І стихла оргія... а жриця,
Кипріди — оргії цариця,
Поникла радістним челом
Перед апостолом і встала,
І всі за нею повставали,
І за апостолом пішли
У катакомби. І єдиний
Твій син Алкид пішов за ними,
За тим апостолом святим. [29]
А ти весела вийшла з хати
На шлях із гаю виглядати
Свого єдиного. Нема! [30]
Уже й не буде!... І сама,
Сама помолишся пенатам,
Сама вечерять сядеш в хаті.
Ні, не вечерять, а ридать,
Себе і долю проклинать, [31]
І сивіть кленучи. І — горе!
Умреш-єси на самоті,
Мов прокаженна!



V.

 На хресті
Стрімглав повісили старого [32]
Того апостола Петра;
А церков всю у Сиракузи, [33]
В подземниї страшниї узи
В кайданах одвезли. І син —
Твоя єдиная дитина, [34]
Твоя любов, твоя єдина,
Єдина радость на землі —
Гниє в неволі. І не знаєш,
Де він канає-пропадає!
Ідеш шукать ёго в Сібір,
Чи теє... в Скиѳію... І ти...
І чи одна ти?... Божа Мати!
І заступи вас і укрий!...
Нема сімьї, немає хати,
Немає брата, ні сестри,
Щоб незаплакані ходили,
Не катувалися в тюрьмі,
Або в далекій стороні,
В Британських, Гальських легіонах
Не муштрувались!... О, Нероне!
Нероне лютий! Божий суд
Правдивий наглий серед шляху
Тебе осудить; припливуть
І прилетять зо всёго світу
Святиї мученики — діти
Святої волі; круг одра,
Круг смертного твого повстануть
В кайданах — і... тебе простять:
Вони брати і християне,
А ти собака, людоїд,
Деспот скажений!...



VI.

 Аж кишить
Невольника у Сиракузах
В лёхах і тюрьмах; а Медуза
В шинку з старцями пьяна спить...
От-от прокинеться, — і потом
І кровъю вашою, деспоти,
Похмілля справить.

 Скрізь шукала
Дитину мати: не знайшла —
І в Сиракузи поплила,
Та там уже ёго в кайданах
Найшла сердешная в тюрьмі.
Не допустили й подивитись!
І мусила вона сидіти
Коло острогу ждать і ждать,
Як Бога з неба виглядать
Своёго сина, аж поки-то
Ёго в кайданах поженуть
Бульвар мести. —

 А в Рімі свято,
Велике свято! Тиск народу,
Зо всёго царства воєводи,
Преторияне і сенат,
Жреці і ліктори стоять
Круг Капитолія — і хором
Співають гимн і курять дим.
І в Капитолій із собора [35]
Іде сам Кесарь; перед ним
Із бронзи литую статую
Самого Кесаря несуть.



VII.

 Не певне видумали свято
Патріції-аристократи
І мудрий кесарів сенат.
Вони, бач, Кесаря хвалили
На всі лади, що аж остило
Самім їм дурням вихвалять. [36]
Так щоб вже разом доканать,
Вони на раді й присудили,
Щоб просто Кесаря назвать
Самим Юпітером — та й годі...
І написали воєводам
По всему царству: так і так,
Що Кесарь — бог, ще більш од бога,
І сказано було ковать [37]
Із бронзи Кесаря; до того
Так нота-бене додали,
Що миловать Юпітер буде; [38]
Щоб всі молилися; і люде
Неначе в ірій потягли
У Рім, на прощу. Приплила
Із Сиракуз й моя небога,
Благати Кесаря і бога.
І чи одна вона? Мій Боже!
Прийшло їх тисячи в слёзах,
Прийшло з-далека!...

 Горе з вами!
Кого благати ви прийшли?
Кому ви слёзи принесли?
Кому ви принесли з слёзами
Свои) надію? Горе з вами!
Кого благаєте, благиї!
О, нерозумниї сліпиї! [39]
Чи ж камінь милує кого?
Молитесь Богові святому,
Молитесь правді на землі,
А більше на землі нікому
Не поклонітеся.
Все брехня: царі, попи!...



VIII.

 Перед Нероном,
Перед Юпітером новим,
Молились вчора всі сенатори
І усі патріції, — і вчора
Лилася божа благодать:
Кому чи чином, чи грошима,
Кому в аренду — Палестину,
Байстрятам — Почеп, а кому [40]
Самі благоволили дать
Свою підложницю в супруги,
Хоч і підтоптану — нічого:
Аби а-під Кесаря. А в кого
Сестру благоволили взять
У свій гарем, і се нічого:
На те він бог, а ми під бога
Себе повинні підкладать,
Не тілько сестер...
Преторияне помолились —
Преториянам дав указ,
Щоб все, що хочуть, те й робили,
А ми помилуємо вас.
І ви плебеї-гречкосії,
І ви молилися — та вас
Ніхто не милує! не вміють
Вас і помилувать гаразд!



IX.

 На третій день уже пустили
Молитися за християн.
І ти приходила, молилась,
І милосердий істукан
Звелів вести із Сиракузів
У Рім в кайданах християн.
І рада ти, і весела,
Кесареві [41] знову
Помолилась. А Юпітер, [42]
Твій Юпітер новий,
Ось побач якеє свято
Буде завдавати
В Колізеї.
А тим часом
Іди зустрічати
Свого сина, та не дуже
Радій лиш, небого:
Ще не знаєш ти нового
Ласкавого [43] бога! —



 А поки-що з матерями
І ти, моя мати, [45]
Іди сина зустрічати,
Святих привітати
На березі. І пішла ти, [46]
Трохи не співаєш,
Та Кесаря-Юпітера
Хвалиш-вихваляєш:
„От Юпітер, так Юпітер!
Не жаль і назвати
Юпітером... А я дурна
Ходила благати
У Аѳіни Юпітера...
Дурна, більш нічого!“
І нищечком помолилась
Кесареві-богу,
Та й пішла по-над болотом,
На Тібр поглядає...
А по Тібру, із-за гаю
Барка [47] випливає,
Чи галера. На галері
Везуть твого сина
З християнами [48] в кайданах;
А твоя дитина
Ще й до щогли прикована: —
Не неофіт новий
Твій єдиний, а апостол [49]
Великого слова,
Слова істини!... Чи чуєш?
У путах співає
Твій мученик:
„Псалом новий Господеві
І новую славу
Воспоєм честним собором,
Серцем нелукавим,
Во псалтирі і тимпані
Воспоеє благая,
Яко Бог кара неправих,
Правим помагає;
Преподобниї во славі
І на тихих ложах
Радуються, славословлять,
Хвалять имя Боже;
І мечі в руках їх добрі,
Гострі обоюду,
На отмщеніє язикам
І в науку людям.
Окують царей неситих
В залізниї пута,
І їх славних оковами
Ручними окрутять;
І осудять нечестивих [50]
Судом своїм правим,
І во віки стане слава,
Преподобним слава!“



XI.

 А ти на березі стояла,
Неначе темная скала,
Дивилась, слухала, ридала [51]
І „Аллиллуйя“ подала
За матерями. [52]
Забрязкали тяжкі окови
На неофітах; а твій син,
Єдиний твій, апостол новий,
Перехрестившись возгласив:
„Молітесь, братія, молітесь
За ката лютого! Ёго
В своїх молитвах помяніте;
Перед гординею ж ёго,
Брати мої, не поклонітесь!
Молитва Богові! А він
Нехай лютує на землі,
Нехай пророків побиває,
Нехай усіх нас пожирає. [53]
Уже внучата зачались;
І виростуть внучата тиї [54]
Христови воїни святиї
І без огня і без меча
Стратеги божиї возпрянуть,
І тьми і тисячи поганих
Перед святими побіжять!
Молітесь братія!“ —
 Молились,
Молилися перед хрестом
Закуті в пута неофіти,
Молились радосно!... Хвала,
Хвала вам, душі молодиї,
Хвала вам лицарі святиї
Во віки-віки похвала!...



XII.

 І в Рім галера приплила.
Минув і тиждень той. І Кесарь [55]
Постригши сам себе в Зевеса,
Завдав Зевесу юбілей.
Ликує Рім. Перед куміра
Везуть возами ладон, миро,
Гуртами гонять християн, [56]
Мов у різницю. І кров тече...
 Ликує Рім...
І гладіатор і патрицій,
Обидва пьяні. Кров і дим
Їх упоїв; руїну слави
Рім пропиває, тризну править
По Сципіонах. Лютуй, лютуй, [57]
Мерзений старче! Розкошуй
В своїх гаремах! із-за моря
Уже встає святая зоря.
Не громом праведним, святим
Тебе убьють: ножем тупим
Тебе заріжуть, мов собаку,
Убьють обухом...


XIII.

 Другий день
Реве арена; на арені
Лидійський золотий пісок
Покрився пурпуром червоним,
В болоті крови замісивсь;
А Сиракузських Назореїв
Ще не було у Колізеї.
На третій день і їх в кайданах
Сторожа з голими мечами
Гуртом в різницю привела.
Арена звірем заревла:
Апостол син твій на арену [58]
Псалом співаючи ступив, —
І пьяний Кесарь, мов скажений,
Зареготавсь. І леопард
Із ями [59] вискочив, на сцену
Ступив, зірнув, — і полилась
Святая кров. По Колізею
Неначе [60] громом пронеслась
І стихла буря... Де ж була,
Де ти сховалась? Чом на ёго,
На Кесаря свого святого,
Не кинулась? — Бо стерегли, —
Кругом в три лави обступили
Зевеса ліктори; за ним,
Твоїм юпітером святим,
Залізну браму зачинили.
А ти осталася одна,
Одна-однісінька на дворі...
І що ти зможеш?... „Горе! горе!
О горе лютеє моє!
Моя ти доленько! Без ёго
Що я робитиму? До кого
Я прихилюся?“... І небога
Кругом зірнула, і о мур,
О мур старою головою
Ударилась, і трупом пала
Під саму браму...



XIV.

 З позорища у-вечері,
У терми сховався
Святий Кесарь з лікторами.
Колізей остався
Без Кесаря і без Рімлян,
І ніби заплакав
Одинокий серед Ріму: [61]
Мов гора чорніє
Серед поля широкого.
Тихо-тихо віє
Із Альбано, із-за гаю
Вітер по-над Рімом;
А над чорним Колізеєм,
Ніби із-за диму
Сходить місяць... [62]
І мир первозданний
Одпочив на лоні ночи;
Тілько, мій Адаме,
Твої чада преступниї,
Ми не спочиваєм. [63]
До самої домовини
У проспанім раю
Гриземося, мов собаки,
За маслак смердячий;
Та ще й Бога зневажаєм. [64]
А тебе, ледачий
Наш праотче... Та цур тобі!



XV.

 Трохи одпочила
Стара мати недобита;
Живущую силу
Сила ночи оживила.
Встала, походила
Кругом того Колізея [65]
Та щось шепотала.
Чи не Кесаря святого
Нишком проклинала?
А може й так... Тихо-мовчки [66]
До брами підкралась,
Послухала, усміхнулась
І щось прошептала —
Якесь слово... І нищечком
Під брамою сіла. [67]
О-пів-ночі брама тобі
Тихо одчинилась,
І на возах, на колісницях,
Із Колізея, із різниці
Святиї вивезли тіла,
І повезли на Тібр: тілами
Святих убитих годували
Для царского ёго [68] стола
У Тібрі рибу. Встала мати,
Кругом оглянулась, взялась
За биту голову руками
І тихо-мовчки за возами
Марою чорною пішла
На Тібр. А Скиѳи сіроокі,
Погоничи, рабів раби,
Подумали: сестра Морока [69]
Із пекла вийшла провожать
У пекло рімлян. Поскидали
У воду трупи та й назад
З возами Скиѳи повертали. —
А ти осталася одна
На березі. Дивилась, [70]
Як розстилалися, стелились
Круги широкиї над ним,
Над сином праведним твоїм...
Дивилась довго. Не осталось [71]
Живого сліду на воді,
І ти заплакала тоді, [72]
Ти страшно-тяжко заридала
І помолилась в перший раз
Новому Богові, — і спас
Тебе розпьятий Син Марії,
І ти слова Ёго живиї
В живую душу приняла
І на торжища і в чертоги
Живого, істинного Бога
Ти слово правди понесла!
 Кобзарь Дармограй.
Нижній-Новгородъ. 8 Декабря 1857.




——————

  1. У листі до М. М. Лазаревського, од 21 января 1858 р. (Основа, III-я книжка 1862 р., лист. XII-й), Т. Гр. Шевченко писав, що »Неофіти не викінчені.« Після того, він не приймався за їх; так вони і зістались невикінченими. (Прим. ред. »Основи«). Ми туточки дрюкуємо їх по автографу автора, зіставшомуся у п. Маркевички (Марко Вовчок), додаючи варьянти з Львівського видання і видання Кожанчикова. (Ред.)
  2. ... грабовищі... (рук. вар.)
  3. За те, хоч бачу... (рук. вар.)
  4. І святую главу Ёго (рук. вар.)
  5. Ні сам сивий... (Льв. вид.)
  6. Як і син оцієй Марії. (Льв. вид.)
  7. Ви і не бачите, — до землі
    Бьєте поклони, за хрести
    Хонаєтесь від сатани
    І просите з-тихи (Льв. вид.)
  8. Перелечу во время оно (ib.)
  9. ... із тьми-недолі (ib.)
  10. Перенесись во время оно,
    Душе моя, і стоном-дзвоном
    І трубним гласом возгрени
    Із мурів темної тюрьми.
     Благословенная... (ib.)
  11. І слово розумом святим (ib.)
  12. Слёзи кровавої лила. (ib.)
  13. Ти, Мати Бога на землі. (Кож.)
  14. До каплі... (Льв. вид.)
  15. І на Украйну понеслось
    Те слово — Божеє кадило,
    Кадило істини... Амінь. (Кож.)
  16. ... на неї... (ib.)
  17. ... Ублагала
    Капитолійський той синкліт (ib.)
  18. В Алкида син її росте. (ib.)
  19. Горить кадило золоте. (Льв. вид.)
  20. ... із гроба. (Вар. по Льв. вид.)
  21. Тоді ж отто її Алкид. (Рук. вар.)
  22. І ще гарнійше попились (ib.)
  23. ... Іде святий Петро,
    Та йдучи в Рім, (Льв. вид.)
  24. Любов, і правду, і добро, (ib.)
  25. ... І ситий,
    І пьяний, голий, оттой Фавн. (Рук. вар.)
  26. Перед святим... (Льв. вид.)
  27. Трохи не голиї стоять
    Перед Кипрідою і в лад
    Співають гимн. Пріуготован (ib.)
  28. ... і слово
    Із уст апостола святого
    Драгим єлеєм потекло. (ib.)
  29. І за апостолом святим,
    За тим учителем своїм. (ib.)
  30. Свого Алкида... Ні, нема!
    Уже й не буде. Ти сама
    Помолишся своїм пенатам. (ib.)
  31. Ридать і долю проклинать (ib.)
  32. ... повісили святого. (ib.)
  33. А неофітів *) в Сиракузи (ib.)
    • ) Новохрещенців. (Кож.)
  34. Твій син Алкид, твоя дитина,
    Єдинаа твоя родина,
    Любов єдиная твоя
    Гине в неволі у кайданах,
    А ти прескорбная не знаєш.
     (Льв. вид.)
  35. ... курять дим
    З кадил і амфор. І з собором
    Іде сам... (ib.)
  36. Ёго самім їм вихвалять;
    То заразом щоб доканать, (ib.)
  37. І майстрові дали ковать (ib.)
  38. Що бронзовий той Кесарь буде
    І миловать... Сердешні люде
    Неначе... (ib.)
  39. Раби незрячиї, сліпиї!
    Чи кат помилує кого?
    Молитесь Богові одному (ib.)
  40. Коли не чином, то грошима,
    Кому в аренду Палестину,
    Або за більшиї заслуги
    Самі благоволили... (ib.)
    Байстрятам де-що, а кому (вар.)
  41. Кумірові... (ib.)
  42. ... А кумір той,
    Юпітер той новий, (ib.)
  43. Лукавого бога (ib.)
  44. У рукопису IX. і X. гл. стоять разом як одна X-та, а ся вже розділена у вид. Кожанчикова, бо у рукопису V. гл. нема через помилку у нумерації. (Ред.)
  45. Алкидова мати
    Пішла ёго зустрічати. (Рук. вар.)
  46. На березі. Пішла-єси
    Трохи... (ib.)
  47. Байдак випливає (ib.)
  48. З Неофітами... (ib.)
  49. А апостол великого
    Христового слова.
    Оттакий-то він!... Чи чуєш? (ib.)
  50. І осудять неправедних (ib.)
  51. Не слухала і не ридала (ib.)
  52. За матерями християнам.
    Мов дзвони загули кайдани (ib.)
  53. Нехай усіх нас пожирає (ib.)
  54. І виростуть вони колись
    Не местники внучата тиї (ib.)
  55. Минає тиждень. Пьяний
    Кесарь, (ib.)
  56. Женуть гуртами християн
    У Колізей. Мов у різниці
    Кров потекла. Ликує Рім. (ib.)
  57. ... Лютий, лютий! (Кож.)
  58. А син твій гордо на арену. (Льв. вид.)
  59. Із лёху... (ib.)
  60. Ревучим гроном... (ib.)
  61. Одинокий, мов гора та
    На полі, чорніє
    Колізей той серед Ріму.
    Тихо-тихо віє
    Із-за Тібру, із Альбано
    Вітер по-над Рімом. (Кож.)
  62. Пливе місяць круглолиций. (ib.)
  63. Не одпочиваєм. (ib.)
  64. Та тебе ще зневажаєм,
    Праотче... (ib.)
  65. Коло замкнутої брами. (ib.)
  66. ... Тихесенько (ib.)
  67. Коло брами сіла
    І зажурилась. Незабаром
    Брама одчинилась (ib.)
  68. Для царського таки (Льв. вид.)
  69. Скандинавський Плутон. (Прим. Шевченка.)
  70. На березі і ти дивилась. (Рук. вар.)
  71. Дивилась, поки не осталось. (Льв. вид.)
  72. І усміхнулася тоді,
    І тяжко-страшно заридала,
    І помолилась в перший: раз
    За нас розпьятому, — і спас (Кож.)