Кобзарь (1876)/Том 2/Неофіти
| ◀ В неволі, в самоті немає | Кобзарь. Том 2 Неофіти |
Відьма ▶ |
|
Сім глаголєтъ Господь:
сотворитє суд й сохранитє правду,
приближє ко са спасеніє моѥ
прийти, и милость моıa
открыетса.
(Исаія. V. гл. I.)
Возлюбленнику муз і грацій!
Ждучи тебе, я тихо плачу
І думу скорбную мою
Твоїй душі передаю.
Привітай же благодушне
Мою сиротину,
Наш великий чудотворче,
Мій друже єдиний!
Привітаєш: убогая,
Сирая, з тобою
Переиливе вона Лету, —
І огнем слёзою
Упаде колись на землю
І притчею стане
Розпинателям народним,
Грядущим тиранам.
Давно вже я сижу в неволі,
Неначе злодій взаперті,
На шлях дивлюся та на поле,
Та на ворону на хресті
На кладовищі; [2] більш нічого
З тюрьми не видно; слава Богу
Й за те, [3] що бачу, що живуть,
І Богу моляться, і мруть
Хрещені люде.
Хрест високий
На кладовищі, трохи з-боку,
Златомалёваний, стоїть.
Невбогий, мабуть, хтось лежить!...
І намалёвано: розпьятий
За нас Син Божий на хресті,
Спасибі сиротам багатим,
Що хрест поставили; і я —
Такая доленька моя! —
Сижу собі та все дивлюся
На хрест високий із тюрьми...
Дивлюсь-дивлюся, помолюся —
І горе-горенько моє,
Мов нагодована дитина,
Затихне трохи... і тюрьма
Неначе ширшає; співає
І плаче серце, оживає,
І в тебе, Боже, і в святих
Та праведних Твоїх питає:
Що він зробив їм — той святий,
Той Назорей, той Син єдиний,
Богом-ізбранної Марії —
Що він зробив їм? І за що
Ёго святого мордували,
Бо узи ковали,
І главу [4] Ёго честную
Терном увінчали;
І вивели з злодіями
На ГолгоФу-гору
І повісили між ними?
За що? — Не говорить
Ні сам святий Верхотворець, [5]
Ні Ёго святиї.
Помощники, поборники,
Кастрати німиї!
Чи не за те, що й ми тепер,
(Сам себе питаю)
Оттакими злодіями
Тюрьми начиняєм,
Як і Син оттой Марії? [6]
Ми не розпинаєм,
Як ті люті фарисеї,
На хресті живого
Праведного чоловіка;
Ми молимось Богу,
І на храмах Ёго честний
Хрест златокований
Поставили, — та й молимось,
Та бьємо поклони.
А ті були фараони...
Кесарі... то погань!
Погань лютая, без Бога;
Сказано дракони!
А Назорей милосердий
Назвав їх братами:
За те й повісили Ёго,
Неначе злодія... Не знаю,
Для чого справді ми читаєм
Святую заповідь Ёго!
Честную кров Ёго пьємо,
Мов у шинкарки меду чарку...
О, субслови!... На жидах?...
Не на жидах, на нас лукавих,
На дітях наших препоганих
Святая кров Ёго!... Кати!
Собаки без очей, скажені,
Ми і не бачим, бо земні [7]
Бьємо поклони. За хрести
Ховаємось од сатани.
А ми Ёго благаємо
І просимо з-тиха
Супостатам християнам
То чуми, то лиха,
То всякого безголовья,
І все по закону...
А бодай вас!...
Та цур же вам,
Новим фараонам
І кесарям людоїдам!
Перелечу в літа, [8]
У те незгірше время оно,
Як той мерзений Рім з Нероном
В паскудних оргіях канав;
А новий день із тьми-юдолі, [9]
На Колізей і Капитолій
Уже світив, уже сияв.
Уже огненниї язики
Із краю в край, по всій землі
Святеє слово пронесли.
І никли гордиї владики
Перед святим Ёго хрестом.
Так думаю во время оно [10]
Перелетіть і стоном-дзвоном
І трубним гласом розсказать,
Як Бог поможе, про святую,
Про тую матір молодую
І християнку. Про царя,
Чи теє... про кесаря...
Благословенная в женах
Святая праведная Мати
Святого Сина на землі!
Не дай в неволі пропадати,
Летучі літа марно тратить,
Скорбящих радосте, пошли! —
Пошли мені святеє слово,
Святої правди голос новий;
І голос розумом святим [11]
І оживи і просвіти!
І розскажу я людям горе,
Як тая мати ріки-море
Слёзи святої пролила, [12]
Так як і Ти, — і приняла
В живую душу світ незрімий
Твоёго розпьятого Сина
Ти, матір правди на землі, [13]
Ти слёзи матері до-краю,
До-краю [14] вилила! Ридаю,
Молю ридаючи: пошли,
Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило
І по Украйні пронеслось, [15]
І на Україні світилось
Те слово чистеє, кадило
Чистійшій істини.
Не в нашім краї, Богу милім,
Не за гетьманів і царів,
А в Рімській ідольській землі
Се беззаконіє творилось;
Либонь за Деція-Царя,
Чи за Нерона-сподаря —
Сказать запевне не зъумію,
Нехай за Нерона...
Россії
Тоді на світі не було,
Як у Італії росло
Мале дівчя; і красотою —
Святою, чистою красою —
Як тая лілія цвіло.
Дивилася на ёго [16] мати
І молоділа, і дівчаті
Людей шукала і знайшла;
Та помолившись Гименею
В своїм веселім гинекеї,
В чужий веселий одвела.
Незабаром зробилась мати
Із доброго того дівчати:
Дитину-сина привела;
Молилася своїм пенатам
І в Капитолій принесла
Немалі жертви. І благала [17]
Капитолійський весь синкліт,
Щоб первенця її вітали
Святиї ідоли. Горить
І день і ніч перед пенатом
Святий огонь; радіє мати.
В Алкида первенець її росте... [18]
Лицяються гетери,
І перед образом Венери
Лампади світять. [19]
Тоді вже сходила зоря
Над Виѳлиємом: правди слово —
Святої правди і любови —
Зоря всесвітняя зійшла,
І мир і радість принесла
На землю людям. Фарисеї
І вся мерзенна Іудея
Заворушилась, заревла,
Неначе гадина в болоті,
І Сина Божого во плоті
На тій Голгофі розпьяла
Межи злодіями; і спали
Упившись кровию кати, —
Твоєю кровию!... А Ти
Возстав од [20] гробу. Слово встало —
І слово правди понесли
По всій невольничій землі
Твої апостоли святиї.
Тоді ж отто, той син Алкид, [21]
Та ще й гетери молодиї,
Та козлоногий пьяний дід
Над самим Аппієвим шляхом
У гаї гарно роздяглись,
Вина святого напились, [22]
Та й поклонялися Прияпу.
Аж гульк!... Старий Святий Петро, [23]
Ідучи в Рім благовістити,
Зайшов у гай води напитись
І одпочити. — „Благо вам!“
Сказав апостол утомленний,
І оргію благословив.
І тихим, добрим, кротким словом
Благовістив їм слово нове,
Любов, і кротость, і добро — [24]
Добро найкращеє на світі —
То братолюбіє... І діти, [25]
І козлоногий сивий Пан,
І син Алкид твій, і гетери —
Всі, всі упади до землі
Перед Петром, [26] і повели
До себе в терми на вечерю
Того апостола.
І в термах оргія: горять
Чертоги пурпуром і златом,
Куряться амфори; дівчата
Трохи не голиї, не в ряд [27]
Перед Кипрідою стоять,
І гимн співають. Уготован
Веселий пир і полягли
На ложах гості... регіт, гомін!...
Гетери гостя привели
Сивобородого, — і знову [28]
Із уст апостола святого
Єлеєм слово потекло, —
І стихла оргія... а жриця,
Кипріди — оргії цариця,
Поникла радістним челом
Перед апостолом і встала,
І всі за нею повставали,
І за апостолом пішли
У катакомби. І єдиний
Твій син Алкид пішов за ними,
За тим апостолом святим. [29]
А ти весела вийшла з хати
На шлях із гаю виглядати
Свого єдиного. Нема! [30]
Уже й не буде!... І сама,
Сама помолишся пенатам,
Сама вечерять сядеш в хаті.
Ні, не вечерять, а ридать,
Себе і долю проклинать, [31]
І сивіть кленучи. І — горе!
Умреш-єси на самоті,
Мов прокаженна!
На хресті
Стрімглав повісили старого [32]
Того апостола Петра;
А церков всю у Сиракузи, [33]
В подземниї страшниї узи
В кайданах одвезли. І син —
Твоя єдиная дитина, [34]
Твоя любов, твоя єдина,
Єдина радость на землі —
Гниє в неволі. І не знаєш,
Де він канає-пропадає!
Ідеш шукать ёго в Сібір,
Чи теє... в Скиѳію... І ти...
І чи одна ти?... Божа Мати!
І заступи вас і укрий!...
Нема сімьї, немає хати,
Немає брата, ні сестри,
Щоб незаплакані ходили,
Не катувалися в тюрьмі,
Або в далекій стороні,
В Британських, Гальських легіонах
Не муштрувались!... О, Нероне!
Нероне лютий! Божий суд
Правдивий наглий серед шляху
Тебе осудить; припливуть
І прилетять зо всёго світу
Святиї мученики — діти
Святої волі; круг одра,
Круг смертного твого повстануть
В кайданах — і... тебе простять:
Вони брати і християне,
А ти собака, людоїд,
Деспот скажений!...
Аж кишить
Невольника у Сиракузах
В лёхах і тюрьмах; а Медуза
В шинку з старцями пьяна спить...
От-от прокинеться, — і потом
І кровъю вашою, деспоти,
Похмілля справить.
Скрізь шукала
Дитину мати: не знайшла —
І в Сиракузи поплила,
Та там уже ёго в кайданах
Найшла сердешная в тюрьмі.
Не допустили й подивитись!
І мусила вона сидіти
Коло острогу ждать і ждать,
Як Бога з неба виглядать
Своёго сина, аж поки-то
Ёго в кайданах поженуть
Бульвар мести. —
А в Рімі свято,
Велике свято! Тиск народу,
Зо всёго царства воєводи,
Преторияне і сенат,
Жреці і ліктори стоять
Круг Капитолія — і хором
Співають гимн і курять дим.
І в Капитолій із собора [35]
Іде сам Кесарь; перед ним
Із бронзи литую статую
Самого Кесаря несуть.
Не певне видумали свято
Патріції-аристократи
І мудрий кесарів сенат.
Вони, бач, Кесаря хвалили
На всі лади, що аж остило
Самім їм дурням вихвалять. [36]
Так щоб вже разом доканать,
Вони на раді й присудили,
Щоб просто Кесаря назвать
Самим Юпітером — та й годі...
І написали воєводам
По всему царству: так і так,
Що Кесарь — бог, ще більш од бога,
І сказано було ковать [37]
Із бронзи Кесаря; до того
Так нота-бене додали,
Що миловать Юпітер буде; [38]
Щоб всі молилися; і люде
Неначе в ірій потягли
У Рім, на прощу. Приплила
Із Сиракуз й моя небога,
Благати Кесаря і бога.
І чи одна вона? Мій Боже!
Прийшло їх тисячи в слёзах,
Прийшло з-далека!...
Горе з вами!
Кого благати ви прийшли?
Кому ви слёзи принесли?
Кому ви принесли з слёзами
Свои) надію? Горе з вами!
Кого благаєте, благиї!
О, нерозумниї сліпиї! [39]
Чи ж камінь милує кого?
Молитесь Богові святому,
Молитесь правді на землі,
А більше на землі нікому
Не поклонітеся.
Все брехня: царі, попи!...
Перед Нероном,
Перед Юпітером новим,
Молились вчора всі сенатори
І усі патріції, — і вчора
Лилася божа благодать:
Кому чи чином, чи грошима,
Кому в аренду — Палестину,
Байстрятам — Почеп, а кому [40]
Самі благоволили дать
Свою підложницю в супруги,
Хоч і підтоптану — нічого:
Аби а-під Кесаря. А в кого
Сестру благоволили взять
У свій гарем, і се нічого:
На те він бог, а ми під бога
Себе повинні підкладать,
Не тілько сестер...
Преторияне помолились —
Преториянам дав указ,
Щоб все, що хочуть, те й робили,
А ми помилуємо вас.
І ви плебеї-гречкосії,
І ви молилися — та вас
Ніхто не милує! не вміють
Вас і помилувать гаразд!
На третій день уже пустили
Молитися за християн.
І ти приходила, молилась,
І милосердий істукан
Звелів вести із Сиракузів
У Рім в кайданах християн.
І рада ти, і весела,
Кесареві [41] знову
Помолилась. А Юпітер, [42]
Твій Юпітер новий,
Ось побач якеє свято
Буде завдавати
В Колізеї.
А тим часом
Іди зустрічати
Свого сина, та не дуже
Радій лиш, небого:
Ще не знаєш ти нового
Ласкавого [43] бога! —
А поки-що з матерями
І ти, моя мати, [45]
Іди сина зустрічати,
Святих привітати
На березі. І пішла ти, [46]
Трохи не співаєш,
Та Кесаря-Юпітера
Хвалиш-вихваляєш:
„От Юпітер, так Юпітер!
Не жаль і назвати
Юпітером... А я дурна
Ходила благати
У Аѳіни Юпітера...
Дурна, більш нічого!“
І нищечком помолилась
Кесареві-богу,
Та й пішла по-над болотом,
На Тібр поглядає...
А по Тібру, із-за гаю
Барка [47] випливає,
Чи галера. На галері
Везуть твого сина
З християнами [48] в кайданах;
А твоя дитина
Ще й до щогли прикована: —
Не неофіт новий
Твій єдиний, а апостол [49]
Великого слова,
Слова істини!... Чи чуєш?
У путах співає
Твій мученик:
„Псалом новий Господеві
І новую славу
Воспоєм честним собором,
Серцем нелукавим,
Во псалтирі і тимпані
Воспоеє благая,
Яко Бог кара неправих,
Правим помагає;
Преподобниї во славі
І на тихих ложах
Радуються, славословлять,
Хвалять имя Боже;
І мечі в руках їх добрі,
Гострі обоюду,
На отмщеніє язикам
І в науку людям.
Окують царей неситих
В залізниї пута,
І їх славних оковами
Ручними окрутять;
І осудять нечестивих [50]
Судом своїм правим,
І во віки стане слава,
Преподобним слава!“
А ти на березі стояла,
Неначе темная скала,
Дивилась, слухала, ридала [51]
І „Аллиллуйя“ подала
За матерями. [52]
Забрязкали тяжкі окови
На неофітах; а твій син,
Єдиний твій, апостол новий,
Перехрестившись возгласив:
„Молітесь, братія, молітесь
За ката лютого! Ёго
В своїх молитвах помяніте;
Перед гординею ж ёго,
Брати мої, не поклонітесь!
Молитва Богові! А він
Нехай лютує на землі,
Нехай пророків побиває,
Нехай усіх нас пожирає. [53]
Уже внучата зачались;
І виростуть внучата тиї [54]
Христови воїни святиї
І без огня і без меча
Стратеги божиї возпрянуть,
І тьми і тисячи поганих
Перед святими побіжять!
Молітесь братія!“ —
Молились,
Молилися перед хрестом
Закуті в пута неофіти,
Молились радосно!... Хвала,
Хвала вам, душі молодиї,
Хвала вам лицарі святиї
Во віки-віки похвала!...
І в Рім галера приплила.
Минув і тиждень той. І Кесарь [55]
Постригши сам себе в Зевеса,
Завдав Зевесу юбілей.
Ликує Рім. Перед куміра
Везуть возами ладон, миро,
Гуртами гонять християн, [56]
Мов у різницю. І кров тече...
Ликує Рім...
І гладіатор і патрицій,
Обидва пьяні. Кров і дим
Їх упоїв; руїну слави
Рім пропиває, тризну править
По Сципіонах. Лютуй, лютуй, [57]
Мерзений старче! Розкошуй
В своїх гаремах! із-за моря
Уже встає святая зоря.
Не громом праведним, святим
Тебе убьють: ножем тупим
Тебе заріжуть, мов собаку,
Убьють обухом...
Другий день
Реве арена; на арені
Лидійський золотий пісок
Покрився пурпуром червоним,
В болоті крови замісивсь;
А Сиракузських Назореїв
Ще не було у Колізеї.
На третій день і їх в кайданах
Сторожа з голими мечами
Гуртом в різницю привела.
Арена звірем заревла:
Апостол син твій на арену [58]
Псалом співаючи ступив, —
І пьяний Кесарь, мов скажений,
Зареготавсь. І леопард
Із ями [59] вискочив, на сцену
Ступив, зірнув, — і полилась
Святая кров. По Колізею
Неначе [60] громом пронеслась
І стихла буря... Де ж була,
Де ти сховалась? Чом на ёго,
На Кесаря свого святого,
Не кинулась? — Бо стерегли, —
Кругом в три лави обступили
Зевеса ліктори; за ним,
Твоїм юпітером святим,
Залізну браму зачинили.
А ти осталася одна,
Одна-однісінька на дворі...
І що ти зможеш?... „Горе! горе!
О горе лютеє моє!
Моя ти доленько! Без ёго
Що я робитиму? До кого
Я прихилюся?“... І небога
Кругом зірнула, і о мур,
О мур старою головою
Ударилась, і трупом пала
Під саму браму...
З позорища у-вечері,
У терми сховався
Святий Кесарь з лікторами.
Колізей остався
Без Кесаря і без Рімлян,
І ніби заплакав
Одинокий серед Ріму: [61]
Мов гора чорніє
Серед поля широкого.
Тихо-тихо віє
Із Альбано, із-за гаю
Вітер по-над Рімом;
А над чорним Колізеєм,
Ніби із-за диму
Сходить місяць... [62]
І мир первозданний
Одпочив на лоні ночи;
Тілько, мій Адаме,
Твої чада преступниї,
Ми не спочиваєм. [63]
До самої домовини
У проспанім раю
Гриземося, мов собаки,
За маслак смердячий;
Та ще й Бога зневажаєм. [64]
А тебе, ледачий
Наш праотче... Та цур тобі!
Трохи одпочила
Стара мати недобита;
Живущую силу
Сила ночи оживила.
Встала, походила
Кругом того Колізея [65]
Та щось шепотала.
Чи не Кесаря святого
Нишком проклинала?
А може й так... Тихо-мовчки [66]
До брами підкралась,
Послухала, усміхнулась
І щось прошептала —
Якесь слово... І нищечком
Під брамою сіла. [67]
О-пів-ночі брама тобі
Тихо одчинилась,
І на возах, на колісницях,
Із Колізея, із різниці
Святиї вивезли тіла,
І повезли на Тібр: тілами
Святих убитих годували
Для царского ёго [68] стола
У Тібрі рибу. Встала мати,
Кругом оглянулась, взялась
За биту голову руками
І тихо-мовчки за возами
Марою чорною пішла
На Тібр. А Скиѳи сіроокі,
Погоничи, рабів раби,
Подумали: сестра Морока [69]
Із пекла вийшла провожать
У пекло рімлян. Поскидали
У воду трупи та й назад
З возами Скиѳи повертали. —
А ти осталася одна
На березі. Дивилась, [70]
Як розстилалися, стелились
Круги широкиї над ним,
Над сином праведним твоїм...
Дивилась довго. Не осталось [71]
Живого сліду на воді,
І ти заплакала тоді, [72]
Ти страшно-тяжко заридала
І помолилась в перший раз
Новому Богові, — і спас
Тебе розпьятий Син Марії,
І ти слова Ёго живиї
В живую душу приняла
І на торжища і в чертоги
Живого, істинного Бога
Ти слово правди понесла!
Кобзарь Дармограй.
Нижній-Новгородъ. 8 Декабря 1857.
——————
- ↑ У листі до М. М. Лазаревського, од 21 января 1858 р. (Основа, III-я книжка 1862 р., лист. XII-й), Т. Гр. Шевченко писав, що »Неофіти не викінчені.« Після того, він не приймався за їх; так вони і зістались невикінченими. (Прим. ред. »Основи«). Ми туточки дрюкуємо їх по автографу автора, зіставшомуся у п. Маркевички (Марко Вовчок), додаючи варьянти з Львівського видання і видання Кожанчикова. (Ред.)
- ↑ ... грабовищі... (рук. вар.)
- ↑ За те, хоч бачу... (рук. вар.)
- ↑ І святую главу Ёго (рук. вар.)
- ↑ Ні сам сивий... (Льв. вид.)
- ↑ Як і син оцієй Марії. (Льв. вид.)
- ↑ Ви і не бачите, — до землі
Бьєте поклони, за хрести
Хонаєтесь від сатани
І просите з-тихи (Льв. вид.) - ↑ Перелечу во время оно (ib.)
- ↑ ... із тьми-недолі (ib.)
- ↑ Перенесись во время оно,
Душе моя, і стоном-дзвоном
І трубним гласом возгрени
Із мурів темної тюрьми.
Благословенная... (ib.) - ↑ І слово розумом святим (ib.)
- ↑ Слёзи кровавої лила. (ib.)
- ↑ Ти, Мати Бога на землі. (Кож.)
- ↑ До каплі... (Льв. вид.)
- ↑ І на Украйну понеслось
Те слово — Божеє кадило,
Кадило істини... Амінь. (Кож.) - ↑ ... на неї... (ib.)
- ↑ ... Ублагала
Капитолійський той синкліт (ib.) - ↑ В Алкида син її росте. (ib.)
- ↑ Горить кадило золоте. (Льв. вид.)
- ↑ ... із гроба. (Вар. по Льв. вид.)
- ↑ Тоді ж отто її Алкид. (Рук. вар.)
- ↑ І ще гарнійше попились (ib.)
- ↑ ... Іде святий Петро,
Та йдучи в Рім, (Льв. вид.) - ↑ Любов, і правду, і добро, (ib.)
- ↑ ... І ситий,
І пьяний, голий, оттой Фавн. (Рук. вар.) - ↑ Перед святим... (Льв. вид.)
- ↑ Трохи не голиї стоять
Перед Кипрідою і в лад
Співають гимн. Пріуготован (ib.) - ↑ ... і слово
Із уст апостола святого
Драгим єлеєм потекло. (ib.) - ↑ І за апостолом святим,
За тим учителем своїм. (ib.) - ↑ Свого Алкида... Ні, нема!
Уже й не буде. Ти сама
Помолишся своїм пенатам. (ib.) - ↑ Ридать і долю проклинать (ib.)
- ↑ ... повісили святого. (ib.)
- ↑ А неофітів *) в Сиракузи (ib.)
- ) Новохрещенців. (Кож.)
- ↑ Твій син Алкид, твоя дитина,
Єдинаа твоя родина,
Любов єдиная твоя
Гине в неволі у кайданах,
А ти прескорбная не знаєш.
(Льв. вид.) - ↑ ... курять дим
З кадил і амфор. І з собором
Іде сам... (ib.) - ↑ Ёго самім їм вихвалять;
То заразом щоб доканать, (ib.) - ↑ І майстрові дали ковать (ib.)
- ↑ Що бронзовий той Кесарь буде
І миловать... Сердешні люде
Неначе... (ib.) - ↑ Раби незрячиї, сліпиї!
Чи кат помилує кого?
Молитесь Богові одному (ib.) - ↑ Коли не чином, то грошима,
Кому в аренду Палестину,
Або за більшиї заслуги
Самі благоволили... (ib.)
Байстрятам де-що, а кому (вар.) - ↑ Кумірові... (ib.)
- ↑ ... А кумір той,
Юпітер той новий, (ib.) - ↑ Лукавого бога (ib.)
- ↑ У рукопису IX. і X. гл. стоять разом як одна X-та, а ся вже розділена у вид. Кожанчикова, бо у рукопису V. гл. нема через помилку у нумерації. (Ред.)
- ↑ Алкидова мати
Пішла ёго зустрічати. (Рук. вар.) - ↑ На березі. Пішла-єси
Трохи... (ib.) - ↑ Байдак випливає (ib.)
- ↑ З Неофітами... (ib.)
- ↑ А апостол великого
Христового слова.
Оттакий-то він!... Чи чуєш? (ib.) - ↑ І осудять неправедних (ib.)
- ↑ Не слухала і не ридала (ib.)
- ↑ За матерями християнам.
Мов дзвони загули кайдани (ib.) - ↑ Нехай усіх нас пожирає (ib.)
- ↑ І виростуть вони колись
Не местники внучата тиї (ib.) - ↑ Минає тиждень. Пьяний
Кесарь, (ib.) - ↑ Женуть гуртами християн
У Колізей. Мов у різниці
Кров потекла. Ликує Рім. (ib.) - ↑ ... Лютий, лютий! (Кож.)
- ↑ А син твій гордо на арену. (Льв. вид.)
- ↑ Із лёху... (ib.)
- ↑ Ревучим гроном... (ib.)
- ↑ Одинокий, мов гора та
На полі, чорніє
Колізей той серед Ріму.
Тихо-тихо віє
Із-за Тібру, із Альбано
Вітер по-над Рімом. (Кож.) - ↑ Пливе місяць круглолиций. (ib.)
- ↑ Не одпочиваєм. (ib.)
- ↑ Та тебе ще зневажаєм,
Праотче... (ib.) - ↑ Коло замкнутої брами. (ib.)
- ↑ ... Тихесенько (ib.)
- ↑ Коло брами сіла
І зажурилась. Незабаром
Брама одчинилась (ib.) - ↑ Для царського таки (Льв. вид.)
- ↑ Скандинавський Плутон. (Прим. Шевченка.)
- ↑ На березі і ти дивилась. (Рук. вар.)
- ↑ Дивилась, поки не осталось. (Льв. вид.)
- ↑ І усміхнулася тоді,
І тяжко-страшно заридала,
І помолилась в перший: раз
За нас розпьятому, — і спас (Кож.)