|
На панщині пшеницю жала;
Втомилася: не спочивать
Пішла в снопи, — пошкандибала
Ивана-сина годувать:
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом;
Розповила, нагодувала,
Попестила, — і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться їй: той син Иван —
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться... бо й сам
Уже не панський, а на волі
Та на своїм веселім полі
У-двох собі [1] пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть...
Та й усміхнулася небога...
Прокинулась — нема нічого!
На Йвася глянула; взяла
Ёго, гарненько сповила,
Та, щоб дожать до ланового,
Ще копу дожинать пішла...
Остатню, може; Бог поможе,
Той сон твій справдиться...
13 Іюля 1858.
|
