Свято в Чигирині.
|
Гетьмани, гетьмани! як-би то ви встали,
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви панували!
Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
Козацької слави убогих руїн.
Базари, де військо, як море червоне,
Перед бунчуками, бувало, горить,
А ясновельможний, на воронім коні,
Блисне булавою — море закипить...
Закипить, і розлилося
Степами, ярами;
Лихо мліє перед ними...
А за козаками...
Та що й казать?... минулося;
А те, що минуло,
Не згадуйте, панибрати...
Та й що з того, що згадаєш?
Згадаєш — заплачеш.
Ну, хоч глянем на Чигирин,
Колись-то козачий.
Із-за лісу, з-за туману,
Місяць випливає,
Червоніє, круглолиций,
Горить, а не сяє,
Неначе зна, що не треба
Людям ёго світу,
Що пожари Україну
Нагріють, освітять.
І смерклося, а в Чигрині,
Як у домовині,
Сумно-сумно. (От-так було
По всій Україні
Против ночі Маковія,
Як ножі святили).
Людей не чуть; через базар
Кажан костокрилий
Перелетить; на вигоні
Сова завиває.
А де ж люде?... Над Тясмином,
У темному гаю
Зібралися; старий, малий,
Убогий, багатий
Поєднались, — дожидають
Великого свята.
У темному гаю, в зеленій діброві,
На припоні коні отаву скубуть;
Осідлані коні, вороні готові.
Куди-то поїдуть? Кого повезуть?
Он кого, дивіться. Лягли по долині,
Неначе побиті, ні слова не чуть.
Отто гайдамаки. На кгвалт України
Орли налетіли; вони рознесуть
Ляхам, жидам кару;
За кров і пожари
Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть.
По-під дібровою стоять
Вози залізної тарані:
То щедрої гостинець пані.
Уміла що кому давать,
Півроку їй, нехай царствує;
Нехай не вадить, як не чує!
Поміж возами нігде стать:
Неначе в ірій налетіло
З Смілянщини, з Чигирина,
Просте козацьтво, старшина;
На певне діло налетіли.
Козацьке паньство похожає,
В киреях чорних, як один.
Тихенько ходя розмовляє
І поглядає на Чигрин.
|
Старшина первий.
Старий Головатий щось дуже коверзує.
Старшина другий.
Мудра голова! сидить собі в хуторі, ніби не знає нічого, а дивишся — скрізь Головатий. „Коли сам,“ каже, „не повершу, то синові передам.“
Старшина третій.
Та й син же штука! Я вчора зострівся з Залізняком; таке розсказує про ёго, що цур ёму! „Кошовим,“ каже, „буде,
та й годі; а може ще і гетьманом, коли теє...“
Старшина другий.
А Гонта на-що? а Залізняк? до Ґонти сама... сама писала: „Коли, каже...“
Старшина первий.
Цитьте лишень, здається дзвонять!
Старшина другий.
Та ні, то люде гомонять.
Старшина первий.
Гомонять, поки ляхи почують. Ох, старі голови та розумні; химерять-химерять, та й зроблять з лемеша швайку. Де можна лантух, там торби не треба. Купили хріну, треба зъїсти: плачте, очі, хоч повилазьте: бачили, що купували; грошам не пропадать! А то думають-думають, ні в голос, ні мовчки; а ляхи догадаються — от тобі й пшик! Що там за рада? чом вони не дзвонять? Чим спиниш народ, щоб не гомонів? Не десять душ, а слава Богу вся Смілянщина, коли не вся Україна. Он, чувте? співають.
Старшина третій.
Справді співа щось; піду спиню.
Старшина первий.
Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно.
Старшина другий.
Отто мабуть, волох!6 Не втерпів таки старий дурень; треба, та й годі.
Старшина третій.
А мудро співає! коли не послухавш, усе иншу. Підкрадьмось, братці, та послухаєм; а тям часом задзвонять.
Старшина первий і другий.
А що ж? то й ходімо!
Старшина третій.
Добре, ходімо.
(Старшини нишком стали за дубом, а під дубом сидить сліпий кобзарь; кругом ёго Запорозці і гайдамаки. Кобзарь співає з повагою і неголосно.)
|
Кобзарь.
„Ой Волохи, Волохи!
Вас осталося трохи;
І ви, Молдавани!
Тепер ви не пани:
Ваші господарі —
Наймити татарам,
Турецьким султанам,
В кайданах, в кайданах!
Годі ж, не журіться;
Гарно помоліться,
Братайтеся з нами,
З нами козаками;
Згадайте Богдана,
Старого гетьмана;
Будете панами.
Та, як ми, з ножами,
З ножами святими
Та з батьком Максимом
Сю ніч погуляєм,
Ляхів погойдаєм,
Та так погуляєм,
Що аж пекло засміється,
Небо запалає...
Добре погуляєм!“
|
Запорожець.
Добре погуляєм! правду старий співа, як не бреше. А що б то з ёго за кобзарь був, як би не волох!
Кобзарь.
Та я й не волох; так тілько — був колись у Волощині, а люде й зовуть волохом, сам не знаю за що.
Запорожець.
Ну, та дарма; утни ще яку-небудь. А ну лишень, про батька Максима ушкварь.
Гайдамака.
Та не голосно, щоб не почула старшина.
Запорожець.
А що нам ваша старшина? почує, так послуха, коли має чим слухати, та й годі. У нас один старший — батько Максим; а він як почує, то ще карбованця дасть. Співай, старче Бохий, не слухай ёго.
Гайдамака.
Та воно так, чоловіче; я це й сам знаю, та ось що: не так пани, як підпанки! або — поки сонце зійде, то роса очі виїсть.
Запорожець.
Брехня! співай, старче Божий, яку знаєш, а то й дзвона не діждемо — поснемо.4)
Гуртом.
Справді поснемо; співай яку-небудь.
|
Кобзарь (співає).
Літа орел, літа сизий5)
По під небесами:
Гуля Максим, гуля батько
Степами-лісами.
Ой літав орел сизий,
А за ним орлята;
Гуля Максим, гуля батько,
А за ним хлопьята.
Запорозці — ті хлопьята,
Сини ёго, діти.
Поміркує, загадає,
Чи бити, чи пити.
Чи танцювать, — то й ушкварять,
Аж земля трясеться;
Заспіває, — заспівають,
Аж лихо сміється.
Горілку-мед не чаркою,
Поставцем черкає,
А ворога заплющившись
Ката, не минає.
Оттакий-то наш отаман,
Орел сизокрилий!
І воює, і гарцює
З усієї сили —
Нема в ёго ні оселі,
Ні саду, ні ставу...
Степ і море; скрізь битий шлях,
Скрізь золото, слава.
Шануйтеся ж, вражі ляхи,
Скажені собаки:
Йде Залізняк Чорним шляхом.
За ним гайдамаки.
|
Запорожець.
Оце то так! вчистив, нічого сказати: і до ладу, і правда. Добре, далебі добре! Що хоче, то так і втне. Спасибі, спасибі.
Гайдамака.
Я щось не второпав, що він співав про гайдамаків?
Запорожець.
Який бо ти бевзь і справді! Бачиш, ось що він співав: щоб ляхи погані, скажені собаки, каялись, бо йде Залізняк Чорним шляхом з гайдамаками, щоб ляхів, бачиш, різати...
Гайдамака.
І вішати, і мордувати! Добре, Їй-Богу, добре! Ну, це так! Далебі, дав би карбованця, як-бн був не пропив учора! Шкода! Ну, нехай стара вьязне, більше мьяса буде. Поборгуй, будь ласкав, завтра оддам. Утни ще що-небудь про гайдамаків!
Кобзарь.
До грошей я не дуже ласий. Аби була ласка слухати, — поки не охрип, співатиму; а охрипну — чарочку, другу тії ледащиці-живиці , як то кажуть, та й знову. Слухайте ж, панове громадо!
|
„Ночували гайдамаки
В зеленій діброві,
На припоні пасли коні,
Сідлані, готові.
Ночували ляшки-панки
В будинках з жидами,
Напилися, простяглися,
Та й....“
|
Громада.
Цить лишень! здається, дзвонять. Чуєш?... ще раз... о!
|
Кобзарь.
Задзвонили, задзвонили!
Пішла луна гаєм.
Ідіть же ви, та молітесь,
А я доспіваю.
Повалили гайдамаки,
Аж стогне діброва;
Не повезли, а на плечах
Чумацькі волові
Несуть вози. А за ними
Сліпий волох знову:
„Ночували гайдамаки
В зеленій діброві.“
Шкандибає, курникає,
І гич не до речі.
„Ну лиш иншу, старче Божий!“
З возами на плечах
Кричять ёму гайдамаки.
— „Добре, хлопці, нате!
От-так! от-так! добре, хлопці!
А нуте, хлопьята,
Ушкваримо!“
Земля гнеться,
А вони з возами
Так і ріжуть. Кобзарь грає,
Додає словами:
„Ой гоп таки так!
Еличе Гандзю козак:
„Ходи, Гандзю, пожартую,
„Ходи, Гандзю, поцілую;
„Ходім, Гандзю, до попа
„Богу помолиться;
„Нема жита ні снопа,
„Вари варениці.“
Оженився, зажурився —
Нічого немає;
У ряднині ростуть діти,
А козак співає:
„І по хаті ти-ни-ни,
„І по сінях ти-ни-ни,
„Вари, жінко, лини,
„Ти-ни-ни, ти-ни-ни!“
|
|
— „Добре! добре! ще раз! ще раз!“
Кричять гайдамаки.
|
|
— „Ой гоп того дива!
Наварили ляхи пива,
А ми будем шинкувать,
Ляшків-панків частувать.
Ляшків-панків почастуєм,
З панянками пожартуєм.
Ой гоп таки так!
Кличе панну козак:
„Панно, пташко моя!
„Панно, доле моя!
„Не соромся, дай рученьку,
„Ходім погуляймо;
„Нехай людям лихо сниться,
„А ми заспіваймо.
„А ми заспіваймо,
„А ми посідаймо,
„Панно, пташко моя,
„Панно, доле моя!“
— „Ще раз, ще раз!“
|
|
— „Як-би таки, або так, або сяк,6)
Як-би таки, запорозський козак,
Як-би таки молодий, молодий,
Хоч по хаті б поводив, поводив.
Страх мені не хочеться
З старим дідом морочиться,
Як-би таки...“
— „Цу-цу, скажені! схаменіться!
Бач, розходилися! А ти,
Стара собако, де б молиться,
Верзеш тут погань. От чорти!“
Кричить отаман. Опинились;
Аж церков бачать. Дяк співа,
Попи з кадилами, з кропилом;
Громада — ніби нежива.
Ані телень... Поміж возами
Попи з кропилами пішли;
За ними корогви несли,
Як на Великдень над пасками.
„Молітесь, братія, молітесь!“
Так благотанний начина:
„Кругом святого Чигрина
Сторожа стане з того світу,
Не дасть святого розпинать.
А ви Україну ховайте:
Не дайте матері, не дайте
В руках у ката пропадать.
Од Конашевича і досі
Пожар не гасне, люде мруть,
Канають в тюрмах, голі, босі...
Діти нехрищені ростуть,
Козацькі діти; а дівчата!...
Землі козацької краса,
У ляха вьяне, як перш мати,
І непокритая коса
Стидом січеться; карі очі
В неволі гаснуть; розковать
Козак сестру свою не хоче,
Сам не соромиться канать
В ярмі у ляха... горе, горе!
Молітесь, діти! страшний суд
Ляхи в Україну несуть —
І заридають чорні гори.
Згадайте праведних гетьманів:
Де їх могили? де лежить
Останок славного Богдана?
Де Остряницина стоїть
Хоч-би убогая могила?
Де Наливайкова? нема!
Живого й мертвого спалили.7
Де той Богун, де та зіма?7)
Ингул що-зіму замерзає —
Богун не встане загатить
Шляхецьким трупом.8 Лях гуляє!
Нема Богдана червонить
І Жовті Води й Рось зелену.
Сумує Корсунь староденний:
Нема журбу з ким поділить.
І Альта плаче: „Тяжко жити!
„Я сохну, сохну... де Тарас?9
„Нема, не чуть... не в батька діти!“
Не плачте, братія: за нас
І души праведних, і сила
Архистратига Михаіла.
Не за горами кари час.
Молітесь, братія!“
Молились,
Молились щиро козаки,
Щиро, як діти; не журились,
Гадали8) теє... а зробилось —
Над козаками хусточки!
Одно добро, одна слава —
Біліє хустина,
Та й ту знімуть...
А діякон:
„Нехай ворог гине!
Беріть ножі! освятили.“
Ударили в дзвони,
Реве гаєм: „освятили!“
Аж серце холоне!
Освятили, освятили!
Гине шляхта, гине!
Розібрали, заблищали
По всій Україні.10
|
