Книга пісень (1892)/В дорозі якось ненароком…


6.

В дорозі я́кось ненароком
Сімью коханки я зустрів,
Пізнали всі мене одразу
І кожний весело зрадів.

Спитали про моє здоровья,
А дальш розмови почались,
Що зблід я трошечки, а в решті
Такий, як перше був колись.

Я про дядьків, сватів та тіток,
Про дальніх родичів спитав,
Згадав маленьку іх собачку,
Знаємих де-яких згадав.

А дальше згодом і про милу,
Що вийшла заміж, запитав;
Міні все весело сказали,
Що Бог дитинку їй послав.

Я весело бажав їй щастя,
Добра та радощів усіх,
Просив вклонитися од мене
Як буде инколи до них.

Сестричка меньша тут сказала:
„У нас собачки вже нема, —

Втопили в Рейні, бо сказилась
У спеку літом щось вона“.

Сестра коханоі до неі
Подобна личком чарівним, —
Ті самі очі, що зробили
Мене нещасним та сумним.

М. С.