Книга пісень (1892)/В дорозі якось ненароком…
| ◀ Ніч, дощ і негода страшенна… | Книга пісень Поворіт до дому В дорозі якось ненароком… пер.: Максим Стависький |
Дівчино, рибалонько люба… ▶ |
|
6.
В дорозі я́кось ненароком
Сімью коханки я зустрів,
Пізнали всі мене одразу
І кожний весело зрадів.
Спитали про моє здоровья,
А дальш розмови почались,
Що зблід я трошечки, а в решті
Такий, як перше був колись.
Я про дядьків, сватів та тіток,
Про дальніх родичів спитав,
Згадав маленьку іх собачку,
Знаємих де-яких згадав.
А дальше згодом і про милу,
Що вийшла заміж, запитав;
Міні все весело сказали,
Що Бог дитинку їй послав.
Я весело бажав їй щастя,
Добра та радощів усіх,
Просив вклонитися од мене
Як буде инколи до них.
Сестричка меньша тут сказала:
„У нас собачки вже нема, —
Втопили в Рейні, бо сказилась
У спеку літом щось вона“.
Сестра коханоі до неі
Подобна личком чарівним, —
Ті самі очі, що зробили
Мене нещасним та сумним.
М. С.