Та з часом прогнили гвозді,
Вітер хрест розхоліта́в,
І Христос, в горі розпятий
Із хреста на землю впав.
Тут сейчас трава висока,
Що росла вокруг хреста,
Радісно в своі обійми,
Мягко приняла Христа.
Подорожники й фіялки,
Що там пахли з між трави,
Звились мов вінець любови
У Христа край голови.
На живім природи лоні,
Змитий з крови, ран і сльоз,
Серед запаху і цвітів
Сумирно спочив Христос.
Та якісь побожні руки
Спать єму там не дали,
І, хрестячись, з поміж цвітів
Знов у гору підняли.
Та нових не мавши гвоздів,
Щоб прибити знов Христа,
Хоч з соломи перевеслом
Привязали до хреста.
Так побожні пересуди,
Бачучи за наших днів,
Як з старого древа смерти,
Із почитаня богів,
З диму жертв, з тьми церемоній,
Із обмани, крови й сльоз,
Словом, як з хреста старого
Сходить між людей Христос,
І як ставши чоловіком,
Близший, висший нам стає,
І святим приміром своім
Нас до вольности веде, —
Силують ся понад людськість
Будь що будь піднять Христа,
І хоч бре́хні перевеслом
Привязати до хреста.
1880.
