З вершин і низин (1893)/Беркут
| ◀ Наймит | З вершин і низин Excelsior! Беркут |
Христос і хрест ▶ |
|
З укритого гнізда в скалистій десь щілині
З тяжким він розмахом рванувсь під хмари сині, —
З таємних мов жерел гнівлива думка рве ся,
Облетить світ, і аж о неба звід опре ся,
І бє важким крилом, де лиш сягнути зможе,
І зве: Де правда та? Де ти, великий Боже?
Всі зорі збігла я, атоми всі в природі
Перешукала скрізь, тебе ж спіткати годі.
Мов над житєм грізний, невпинний образ смерти.
Здаєсь, що до небес він гвоздями прибитий,
Та чуєш, що він гнеть в низ вержесь — кров пролити.
Ти чуєш се, і жах тебе проходить зимний:
Таж над тобою тож завис беркут нестримний!
Він не хибне тебе, хоч як високо висить!
Чи много то ще хвиль тобі гуляти лишить?…
Мов човник Долі тче днів наших пасма скриті.
Спокійно колесить, знижаєсь, знов зриваєсь,
За хмару криє ся, в лазурі розпливаєсь.
Лиш острий крик єго вістить, що він голодний!
Так в час тиші нераз прорве ся плач народний.
І защемить в душах вельможних біль таємний,
Мов землетрясеня віщун, той грім підземний.
За те, що в груди ти ховаєш серце люте,
За те, що кров ти пєш, на низьких і слабих
З погордою глядиш, хоч сам живеш із них;
За те, що так тебе боіть ся слабша твар;
Ненавиджу тебе за теє, що ти цар!
І ось блищить мій кріс, ціль добра, вистріл певен.
І вбійчеє ядро під хмари понесе він.
І замість нести смерть з гори на земне ложе,
Ти сам спіткаєш смерть під хмарами, небоже.
І не як божий суд, але як труп бездушний
Ти впадеш, судови тих моіх куль послушний.
І не остатній ти! нас є стрільців сто сот:
І все, що звесь беркут, полоще кровю рот,
Вивисшуєсь над мир, трівогу й пострах сіє,
Те кулі не уйде, як слушний час наспіє.
А труп бездушний ми без жалю, без промови
Ногою копнемо, й підемо дальш на лови.
22—24 мая 1883.