Зівяле листя/Раз зійшлися ми случайно
| ◀ За що, красавице, я так тебе люблю | Зівяле листя Перший жмуток (1886—1893) «Раз зійшлися ми случайно…» |
Так, ти одна моя правдивая любов ▶ |
|
Раз зійшлися ми случайно,
Говорили кілька хвиль —
Говорили так звичайно,
Мов краяни, що нечайно
Здиблються зза трьохсот миль.
Я питав про щось такеє,
Що й не варт було питать,
Говорив щось про ідеї —
Та зовсім не те, не теє,
Що хотілося сказать.
Звільна, стиха ти, о пані,
І розсудно річ вела;
Ми розстались мов незнані,
А мені ти на прощанні
І руки не подала.
Ти кивну́ла головою,
В сінях скрилася як-стій;
Яж, мов одурілий, стою
І безсильний за тобою
Шлю в погоню погляд свій.
Чує серце, що в тій хвилі
Весь мій рай був тут-отсе!
Два-три слова щирі, милі
І гарячі булиб в силі
Задержа́ть його на все.
Чує серце, що програ́на
Ставка вже не верне знов…
Щось щемить в душі, мов рана:
Се блідая, горем пяна,
Безнадійная любов.