XXXV.
 
Паспарту не потрібує собі двічі повторювати те, що йому звеліли раз.

Мешканців вулиці Севіль-Роу напевне дуже-б стурбувала звістка про те, що містер Фогг повернувся до дому. Бо його помешкання на другий день по приїзді, аж ні трохи не відмінилось з зовнішнього боку. Двері та вікна було позачиняно, не видно було ніяких ознак життя.

Справді, з двірця містер Фогг поїхав просто до дому, звелівши тільки Паспарту купить закусок.

Поважний джентльмен переносив з звичайним спокоєм свою тяжку невдачу. Втратив усе! А все через отого нікчемного поліцейського аґента!

І як раз саме тоді, коли він твердим кроком пройшов всю цю тяжку далеку дорогу, переміг та усунув з неї стільки трудних перешкод. При цьому знайшов навіть час зробити кілька добрих діл.

І нарешті, через якусь дурницю, непорозуміння програти всю справу! Це й справді було жахливою невдачою. З тих великих грошей, що він узяв з собою — зосталась сама дрібниця. З усього його майна зосталось тільки тих двадцять тисяч фунтів, що лежали в банкові братів Барінг, але ці гроші він мусів віддать своїм товаришам по Реформ-клюбові, яким програв заклад. Після таких витрат, він не збагатів би, коли-б навіть і виграв заклад, та навряд чи він і збірався багатіти в такий спосіб. Він бився об заклад ради чести; програвши його, він втрачував все, що йому належало. Але раз прийнявши якусь постанову — він знав, що має робити.

Одну кімнату в помешкані призначили для містріс Ауди. Вона ввесь час знаходилась в сумнім настрої. З кількох слів містера Фогга молода пані зрозуміла, що він обмірковує якийсь страшенний план.

І справді, ці мономани-англійці, під впливом якоїсь настирливої idee fixe можуть инколи дійти до смутного кінця.

Через те Паспарту крадькома стежив за своїм паном всю цю ніч.

Але насамперед Паспарту побіг в свою кімнату й погасив газову лампочку, що горіла за його кошт вісімдесять день. В скринці для листів він знайшов довгий рахунок газового товариства й знайшов вчаснам припинить цю витрату, за яку він особисто мусів квитуватись.

Минула ніч. Містер Фогг ліг спати в звичайний час, але чи спав він? Принаймі містріс Ауда не стулила очей до ранку. Паспарту-ж, як собака, всю ніч прочатував під дверима свого пана.

Другого дня вранці містер Фогг покликав його й в кількох словах звелів зготувати сніданок для містріс Ауда. А собі казав подати шклянку чаю й шматок ростбіфу. Він прохав вибачення в містріс Ауди, що не вийде, ні до сніданку, ні до обіду, бо ввесь час буде занятий упорядкуванням своїх справ. Увечері він просить містріс Ауду подарувать йому кілька хвилин для короткої розмови.

В розпорядженні Паспарту було розпреділення часу, коли й що треба зробить для містера Фогга. Але він несміливо поглядав на містера Фогга й не мав сили покинуть його самого в кімнаті. Його душили сльози, його гризло сумління, бо він у всьому винував тільки самого себе. Коли-б він повідомив був завчасно містера Фогга про заміри Фікса, то цей не повіз-би з собою шпига до Ліверпуля й тоді....

Він більше не міг стримуйтесь.

— Прокляніть мене, містер Фогг, — скрикнув він. — Це все через мене.

— Я не виную нікого, — спокійним тоном одповів містер Фогг. — Йдіть.

Паспарту вийшов і подався до молодої жінки, щоб повідомить її про всі розпорядження й прохання свого пана.

— Пані, — додав він, — я нічого вже не вдію, нічогісенько! Я не можу вплинути на мого пана. Але, може ви…

— А який же я можу мати вплив? — одповіла містріс Ауда. — Містер Фогг не потерпить, щоб на його хто-небудь мав якийсь вплив. Хіба ж він зрозумів мою безмірну вдячність? Хіба-ж він читав у моєму серці?… Не кидайте його ні на хвилину. Ви кажете, що він хоче зо мною нині говорить увечері?

— Так, пані. Напевне він з вами говоритиме про ваше майбутнє пробування в Англії.

— Почекаємо, — промовила молода жінка замислившись.

В ту неділю будинок на Севіль-Роу неначе завмер. Фогг відколи жив у цьому будинкові, вперше не пішов до свого клубу, коли на вежі парламенту пробило пів-до-дванадцятої години,

І чого-б він пішов до клубу? Його там вже не ждали. Коли він не прийшов туди вчора 21-го грудня о восьмій годині й сорок п'ять хвилин вечера, то заклад свій він програв. Йому нічого було навіть ходити до свого банкіра, щоб узяти в нього двадцять тисяч фунтів. Бо він наперед написав чек на ці гроші й передав своїм партньорам; тим зоставалось тільки одержать їх.

От через що містерові Фоггові не треба було йти з дому й він і не йшов нікуди. Цілий день просидів він в своїй кімнаті за діловими паперами. Паспарту раз-по-раз находив на другий поверх і знову спускався вниз.

Години йому видавались без краю довгими. Він підслухував під дверима свого пана й не вважав це негарним. Він заглядав крізь щілину в дверях і гадав, що має на це право. Паспарту кожної хвилини чекав чогось страшного. Часом він згадував про Фікса, але не так як недавно, бо вже не гнівався на нього. Той помилявся, як і всі инші, відносно Філеаса Фогга й тому стежив за ним і заарештував, певний того, що виконує свої обов'язки, тоді, як він сам… Ця думка мучила його й він вважав себе самою найгіршою людиною.

Як Паспарту дуже вже важко ставало самому тужити, то він стукався до містріс Ауди, входив у її кімнату, сідав в куток і мовчки дивився на зажурену пані, що ввесь час перебувала в глибокій задумі.

Коло семи з половиною годин увечері містер Фогг запитав у містріс Ауди чи не може вона приняти його? І по де-якім часі зайшов до її кімнати, причинивши за собою двері.

Філеас Фогг взяв стілець і сів проти молодої пані біля каміна. Обличчя його було спокійне, як завше. Яким він був до виїзду з Лондону, таким зостався й тепер. Майже пять хвилин він сидів мовчки. Потім звіз очі на містріс Ауду й промовив:

— Перш за все, шановна пані, я прошу у вас вибачення за те, що привіз вас до Англії.

— Вибачення!.. — перебила молода жінка, хвилюючись.

— Дозвольте мені скінчити, — казав далі містер Фогг. — Коли я вирішив вивезти вас з тої країни, що стала для вас небезпешною — я був багатий і намірявся віддати вам частину свого добра. Ви були-б вільні й щасливі. Та тепер я старець.

— Я знаю це, містер Фогг, — одповіла молода жінка — й з свого боку прошу у вас вибачення за те, що поїхала з вами, й може тим почасти призвела вас до руїни.

— Але ж ви, пані, не могли зоставатись в Індії — визволить вас можна було тільки при тій умові, щоб завезти далеко від фанатиків, що мало не вбили вас.

— Так оце, містер Фогг, — ви крім того, що вирвали мене з їх рук, визволивши від страшної смерти — ви ще вважали за свій обовязок забезпечити моє життя на чужині?

— Так, пані. Але обставини повернулись не на користь мені. Все-ж таки, я прошу вашого дозволу, щоб я міг розпорядитись своїм майном так, щоб те незначне добро, яке в мене ще зосталось перейшло до нашого користування.

 — Але як-же тоді будете жить ви? — спитала містріс Ауда.

— Мені не треба нічого.

— Як же дивитесь ви на своє майбутнє становище?

— Так, як треба дивитись на це.

— У всякім разі така людина як ви не може терпіти недостатки. Ваші приятелі…

— В мене їх немає.

— Ваші родичі…

— В мене немає родичів.

— Тоді мені вас дуже шкода. Самотність — тяжка річ. Та невже вам ні з ким поділитись своїм горем. Але кажуть, що вдвох і бідність не страшна.

— Кажуть.

— Містер Фогг, — промовила молода пані. — Хочете разом придбати й рідню й товариша, хочете назвать мене своєю дружиною, — промовила молода жінка, й підвівшись, подала йому руку.

Містер Фогг теж устав. В очах його блиснув якийсь незвичайний вогонь, губи його злегка затремтіли.

Містріс Ауда пильно дивилась на його. Спочатку його здивувала щирість, чистота, рішучість і ніжність погляду цеї шляхетної жінки, яка готова була на все, аби порятувати свого визволителя. А потім це глибоко схвилювало його. На хвилину він стулив очі, неначе уникаючи того чудового погляду, немов би боявся, щоб він не пройшов занадто глибоко в душу, потім знову поглянув на неї.

— Я кохаю вас — просто говорив він. — Клянусь вам всім найсвятіщим у світі! Я вас кохаю й ввесь ваш.

— А! — скрикнула містріс Ауда й притисла його руку собі до серця.

Містер Фогг подзвонив. Паспарту зараз-таки прибіг, почувши дзвінок. Містер Фогг ще тримав у своїй руці руку містріс Ауди. Паспарту про все догадався й обличчя його засяло, як тропичне сонце.

Містер Фогг запитав у нього, чи не пізно буде сповістить пастора Самуеля Уільсона?

Паспарту усміхнувся своєю найкращою усмішкою.

— Ніколи не пізно.

Було ще тільки вісім годин і пять хвилин.

— Завтра, в понеділок? — спитав Паспарту.

Містер Фогг так само запитав містріс Ауду.

— Завтра, в понеділок — відповіла вона.