За 80 день кругом світа/XXXIV
| ◀ XXXIII. Філеас Фогг вміло вивернувся з поганого становища | За 80 день кругом світа XXXIV. Паспарту має випадок сказать дуже дотепний, але злий жарт |
XXXV. Паспарту не потрібує собі двічі повторювати те, що йому звеліли раз ▶ |
|
Філеас Фогг сидів у вязниці. Його замкнули до поліцейського будинку Кустомгоуза на ліверпульській митниці. Тут мусів він переночувать, поки його переведуть до Лондону.
Під час арешту, Паспарту хтів кинутись на Фікса, але цього не дозволили полісмени. Містріс Ауда страшенно здивувалась і злякалась, нічогісенько не розуміючи. Паспарту розказав їй в чім справа. Містера Фогга, чесного, хороброго джентльмена, який визволив її від смерти, було заарештовано як злодія. Бідна жінка усею своєю істотою протестувала проти такої неправди. Вона обурювалась, вона гірко плакала, але бачила, що нічим не може допомогти своєму визволителеві.
Відносно Фікса треба зазначити, що він заарештував цього джентльмена через те, що цього вимагали його обов'язки. Розібратись, чи винуватий був той, чи ні — він не вмів; цю справу мав вирішить суд.
Але відразу страшна річ спала на думку Паспарту, що у всій цій сумній історії винен тільки він сам.
Справді, навіщо він з цим крився від містера Фогга? Коли-б містер Фогг зарання знав, що буде мати таку напасть, то напевне якось би попередив її. Запевнив-би Фікса в тому, що він не винен в крадіжці грошей з банку й довів би шпигові, що він помиляється. Нарешті, не став-би волочить за собою кругом світу на свій кошт цього клятого аґента поліції, який тільки й мріяв всю дорогу про те, щоб заарештувати містера Фогга, як він тільки вступить на англійський ґрунт. Отак міркуючи про свою провину, Паспарту відчував докори сумління. На його жаль було дивитись, так він тяжко побивався та плакав; він згоден був навіть розбити собі голову з роспачу.
Не вважаючи на холод, містріс Ауда й Паспарту зостались під накриттям митниці, щоб ще раз побачитись з містером Фоггом.
Цілком зрозуміло, що ця остання перешкода була найтяжча містерові Фоггові. Вона повстала несподівано й невблагано саме тоді, коли він був так близько від здійснення своєї мети.
Цей арешт поховав всі його надії. Так все добре виходило: до Ліверпуля прибули завчасу, за двадцять хвилин до дванадцятої години, зоставалось ще девять годин і пятнадцять хвилин до того часу, коли він мусів з'явитись в Реформ-клубі. А дороги всього було на шість годин.
Саме тоді містер Фогг нерухомо сидів на лаві в камері вязниці.
Він не гнівався, не обурювався, на обличчі його не видно було ніякого хвилювання. А разом з тим не можна було сказати, що він скорився своїй гіркій долі; ця остання невдача не схвалювала його, — принаймі, те не виявлялось на обличчі містера Фогга. Може у йому клекотіло обурення, що проривається тільки в останню хвилину, але це було невідомо. Філеас Фогг був такий самий спокійний і урівноважений, як завше, — він ждав.
Але чого? Чи зосталась у його ще яка надія, чи вірив ще він в успіх і тоді, коли за ним замкнули двері вязниці?!
Тим часом Філеас Фогг, поклавши відчинений годинник на стіл, пильно дивився на його. Становище було трагичне. Тому, хто не вмів заглянути в душу містера Фогга воно уявлялось в таких формах: або Філеас Фогг, чесна людина був в нівець знищений, або Філеаса Фогга, — злодія впіймано.
Ми намірявся він визволитись? Чи шукав якого засобу? Чи міркував про можливість утечі? Треба гадати, що він думав про це, бо на хвилину підвівся з місця й обійшов всю кімнату. Але двері було міцно замкнено, а вікно з ґратами. Він знову сів, витяг свій маршрут і там, де було записано: 21-го грудня, субота, Ліверпуль, він дописав: восьмидесятий день, одинадцять годин і 40 хвилин ранку, й почав ждати.
На каланчі пробило першу годину. Містер Фогг помітив, що його годинник забігає на дві хвилини вперед.
Дві години. Коли-б в ту хвилю він міг сісти на курьєрський потяг, то міг-би ще вчасно прибуть до Лондону.
Чоло йому трохи зморщилось. Коли вже було тридцять три хвилини до третьої, почувся якийсь гамір, далі заскрипіли двері й стало чути розмову Паспарту й Фікса. Очі в містера Фогга заблисли.
Двері відчинились і містріс Ауда, Фікс та Паспарту кинулись до його.
Фікс задихався. Волосся у цього було роскуйовджено.
— Вибачте, пане — виправдувався він — сумна помилка. Злодія заарештовано за три дні до цього. Ви вільні.
Філеас Фогг був вільний. Він підійшов до шпига, пильно глянув йому в вічі й зробив швидкий рух, якого, видимо, він нігде не робив. Він замахнувся обома руками й з автоматичною точністю вдарив Фікса.— Добре вдарено, — сказав Паспарту. — Оце зветься чудовим нашпігуванням шпига англійським кулаком[1].
Фікс не сказав і слова. Він дістав лишень те, що заслуговував.
Містер Фогг, містріс Ауда та Паспарту хутко вийшли з митниці. Вона сіли в карету й за кілька хвилин доїхали до двірця.
Містер Фогг запитав, чи швидко піде курьєрський потяг. Було дві години й сорок хвилин. Курьєрський пішов за тридцять п'ять хвилин перед тим.
На станції було кілька паровиків великої прудкости, але по залізничих вимогах швидкий потяг не міг вийти раніш, як через три години.
О третій годині Філеас фогг, замовивши кілька слів машинистові відносно премії, нісся до Лондону вкупі з містріс Аудою та своїм вірним слугою.
Треба було проїхать за пять з половиною годин дорогу від Ліверпуля до Лондону. Це було можливим, коли б дорога була вільна на усім своїм протязі. Але тому, що були неминучі перешкоди, то джентльмен прибув на лондонський двірець тоді, коли вже всі годинники показувати за десять хвилин девяту годину.
Філеас Фогг об'їхав кругом світу, але прибув до Лондону на пять хвилин пізніше визначеного терміну.
Він програв.
——————
- ↑ Не підлягаюча перекладові грі слів: poing — кулак, — point — пункт закону. Паспарту кепкує з Фікса та його професії, радіючи, що він дістав відповідну нагороду за нерозумне виконання англійського закону.