За 80 день кругом світа/XXXIII
| ◀ XXXII. Філеас Фогг рішучо бореться з невдачею | За 80 день кругом світа XXXIII. Філеас Фогг вміло вивернувся з поганого становища |
XXXIV. Паспарту має випадок сказать дуже дотепний, але злий жарт ▶ |
|
Після години плаванню „Генріета“ поминула маяк Ляйт-Бот, що зазначує вхід в Гудзон, обминула мис Сенді-Гук і вийшла в чисте море. Вдень вона поминула Лонг-Ісланд на однім рівні з маяком Файт-Ісланд і швидко пішла на схід.
Другого дня, 13-го грудня о полудні на місток вийшов чоловік, щоб при допомозі секстанта орієнтуватись де саме знаходилась тепер „Генріета“ у морі.
Читач безперечно гадає, що то був капитан Спіді. Отже ні! Це був есквайр Філеас Фогг, а капитан Спіді саме тоді сидів замкнений на ключ у своїй власній каюті. Цілком зрозуміло, що йому не дуже подобалось там сидіти й він рикав мов дикий звір від страшенного гніву та лютости.
Те-що сталось, вийшло дуже просто. Філеас Фогг хтів їхати до Ліверпулю. Андрю Спіді не схотів його туди везти. Тоді Філеас Фогг згодився їхати до Бордо, але за тридцять годин свого перебування на пароплаві так уміло обертав банковими білетами, що встиг перекупити на свій бік усю команду „Генріети“ — матросів, кочегарів та машиниста. Правда, що при їхній контрабандній вдачі це було дуже легко зробити. От з якої причини Філеас Фогг командував тепер замісць Андрю Спіді, замкнувши останнього в його каюті, в той час як „Генріета“ швидко йшла на Ліверпуль. Однак ясно було, що з Філеаса Фогга правдивий моряк тому, що він чудово керував кораблем.
Чим могла скінчитись пригода, читач швидко довідається. Щож торкається містріс Ауди, то вона досить була цим стурбована, хоч і не виявляла того. Зате Паспарту радів без міри.
Капитан Спіді казав, що „Генріета“ робить одинадцять-дванадцять вузлів на годину й справді вона так йшла. За девять день „Генріета“ могла легко доїхать з Нью-Йорку до Ліверпуля, коли нічого не перешкодить. Але для цього потрібно було спокійне море, постійний сприяючий вітер, і нарешті, щоб не зіпсувалось як-небудь саме судно. До того-ж можна було сподіватись немалого клопоту поважному джентльменові у Ліверпулі, через цей сміливий захват „Генріети“ вкупі з банковою справою.
Перші дні вони їхали дуже добре. Море було тихе, вітер ввесь час подимав в північно-західньому напрямі, розпустили вітрила й „Генріета“ йшла як правдивий трансатлантичний пароплав.
Паспарту був в самім веселім настрої. Останній вчинок його пана, про наслідки якого він і не думав, цілком захоплював його. Ніколи екіпажові не доводилось бачить таку веселу та балакучу людину. Він залюбки базікав з матросами, дивував їх своїми гімнастичними штуками, говорив їм підбадьорюючи, приємні речі, хвалив їх, звичайно прибільшуючи справжню вартість їх роботи. Матросів він вихвалював, що вони працюють як джентльмени, кочегарам казав, що вони палять, як герої. Цим гарним настроєм пропались і инші пасажири „Генріети“.
Паспарту забув про всі минулі небезпеки та невдачі. Він мріяв тільки про близьке досягнення мети й часами кипів з нетерплячки, як вода в каганах „Генріети“. Частенько він ходив навкруги Фікса й поглядав на нього значним поглядом, але не починав розмови, бо між ними зникла усяка приязнь.
Треба сказати, що Фікс нічогісенько не розумів у всій тій історії. Захоплення „Генріети“, підкуп екіпажу, перевернения, майже якимсь чудом, містера Фогга на капитана „Генріети“ — все це дуже його приголомшувало. Він не знав, що й думати. Але, нарешті, від добродія, що викрав з банку 55,000 фунтів можно було чекати й крадіжки пароплаву. Тому зрозуміло, що він з цього зробив такі висновки, ніби „Генріета“ зовсім не до Ліверпулю йде, а до якогось иншого місця, де злодій перекинеться на пірата й спокійно оселиться, не боячись ніякого закону. Треба згодитись з тим, що ця гіпотеза була досить подібна до правди, тому Фікс мимоволі вже жалкував, що устряв в неї.
Капитан Спіді так само рикав у своїй каюті. Паспарту було доручено приносить йому їжу й він це робив з великою обачністю, не вважаючи на свою фізичну силу. Щож торкається містера Фогга, то він ніби й забув про капитана.
13-го „Генріета“ поминула кінець Нью-Фаундленської мілизни. Тут, особливо зімою, часто бувають тумани й шквали. На цей раз теж, ще звечора барометр почав швидко падати, що віщувало переміну години. Справді на ніч похолоднішало, а разом з тим вітер повернув з південного сходу й насупроти пароплаву.
Містер Фогг звелів зняти вітрила та збільшити пару. Але все-ж таки пароплав мусів йти з далеко меншою прудкістю, — високі хвилі розбивались до бугшпріта. Почалось страшенне хвилювання й це ще більш гальмувало ходу. Вітер дужчав не обіцаючи нічого доброго. Де далі, „Генріеті“ доводилось все скрутніше від натиску хвиль, але лягти в дрейф, це значило-б згаяти багато часу. Лице Паспарту похмурилось враз із небом. Два дні він хвилювався до смерти. Та з Філеаса Фогга вдався сміливий моряк і він йшов вперед не зменшуючи навіть парів. Коли „Генріета“ не могла вибратись на хвилю, вона її прорізувала наскрізь, хоча й місток заливало водою, Инколи ґвинт вискакував з води й не вгаваючи крутився в повітрі, коли хвиля підносила керму. Але пароплав все йшов вперед.
Однак же вітер не збільшився настільки, як того можна було ждати.
Це не була хуртовина, що пробігає по девяносто миль за годину. Це просто був дуже свіжий вітрець, який, на жаль, ввесь час подимав з зюд-весту й не дозволяв розпустити вітрила. А це дуже-б здалось, як побачить далі читач.
16-го грудня було сімдесят пять день відколи Фогг виїхав з Лондону. „Генріета“, ще не дуже спізнилась і тому турбуватись не було чим. Найтяжчу частину дороги було пройдено й зосталось проїхати трохи більш, ніж половину шляху. Літом можна було сподіватись доїхати, але зімою багато менше лишалось шансів на успіх.
Паспарту не говорив нічого. В глибині душі він ще сподівався успіху, маючи надію, що коли вітер відмовлявся послужить містерові Фоггові, то можна покладатись на пару.
Але в той день машинист вийшов на місток, підійшов до містера Фогга й почав про щось йому говорить. Невідомо чому, певне якимсь передчуттям, Паспарту почав турбуватись. Він залюбки віддав би одно вухо, щоб другим почуть те, про що говорилось на містку та йому вдалося почуть тільки кінчик тої розмови.
— Ви певні, що ви перетримали? — говорив Філеас Фогг.
— Так, — одповідав машинист. — Не забувайте, що з самого виїзду ми палимо всі печі. Коли ми їхали від Нью-Йорку до Бордо під малою парою, то нам би цілком вистарчило вугілля, але нам його не вистарчить для переїзду на всіх парах з Нью-Йорку до Ліверпуля.
— Я поміркую, — відповідав містер Фогг.
Паспарту зрозумів усе. Бракувало вугілля!
— Ну — подумав Паспарту. — Коли вже містер Фогг викрутиться й з цієї біди, то в нього таки й справді величезна голова!
І здибавши Фікса, не витримав, щоб не розказати йому про цей клопіт.
— То ви гадаєте, що ми їдемо до Ліверпуля? — прошипів той крізь зуби.
— А то куди ж ще?
— Дурень! — одказав йому шпиг, знизавши плечима.
Паспарту хотів зараз таки відповісти на цю образу, бо не зрозумів навіть, за віщо його вилаяно. Але пригадав собі, що бідак Фікс певне дуже роздратований своєю невдачою та докоряє собі за даремну ні-до чого нездатну коштовну мандрівку кругом світу за фальшивим злодієм. Через те постановив вибачити цю образу Фіксові.Але про що думав в той час Філеас Фогг? Важко було уявити собі це; отже того-таки вечора він закликав машиниста й сказав йому:
— Роспаліть піч та йдіть на всіх парах, поки стане палива.
По кількох хвилинах з труби „Генріети“ повалив густий дим.
Пароплав на всіх парах йшов два дні. 8-го машинист прийшов і повідомив, що на цей день не стане вуггіля.
— Не зменшуйте вогню. Навпаки, прикрутіть дужче клапани!
Того-ж дня, визначивши місце положення на мапі пароплава, містер Фогг покликав Паспарту й звелів йому піти за капитаном Спіді.
Паспарту вислухав той наказ, наче йому доручили спустить з ретязя тигра, й сходячи з містка, бурчав:
— Ну й здійме він бучу.
Справді, через кілька хвилин, серед криків та лайки на місток вилетіла бомба. Цією бомбою, що готова була розірватись, був капитан Спіді.
— Де ми?! — насамперед запитав він, задихаючись з обурення, червоний до того, що можна було боятись, що його вдарить грець.
— За сімсотсімдесять миль від Ліверпуля, — спокійно відповів містер Фогг.
— Пират! — скрикнув Андрю Спіді.
— Я велів покликати вас……
— Грабіжник!
— …… щоб прохать вас продати мені ваш пароплав.
— І за сто чортяк не продам!
— Бо тоді я все одно мушу його спалить.
— Що? Мого корабля спалить?
— Так, принаймі, деревляні частини його. В нас немає палива.— Спалить мій пароплав? — кричав Андрю Спіді, ледве вимовляюча слова з обурення. — Корабель, що коштує 50,000 долларів!
— Я вам даю 60,000 — одповів містер Фогг і витяг з мішка велику купу грошей.
Це зробило незвичайний ефект!
Ні один американець не може спокійно бачить такої сума грошей. На хвилину капитан забув свій гнів, свою образу й всю ту лютість, яку він мав до цього пасажира. Його пароплавові було вже двадцять літ, справа ставала дуже корисною. Бомба вже не могла розірватись, бо містер Фогг витяг з неї ґнота
— А залізні частина зостануться мені?
— Вам! I машина ваша.
— Згоден.
І Андрю Спіді вихопив гроші з рук Філеаса Фогга, перелічив їх і сховав до кишені.
Під час цієї сцени Паспарту стояв блідий, а Фікс ледве не вмер на місті. Тепер вже на подорож було витрачено більш 20.000 фунтів, а той необачний Фогг ще й віддає за ніщо машину з залізними частинами, цеб то, що найважніще в пароплаві. Безумовно, що украдена з банку сумма була близька до 55,000 фунтів!
— Не дивуйте, — промовив містер Фогг до Андрю Спіді, коли той сховав гроші — я втрачаю 20.000 фунтів, коли не прибуду до Лондону 21-го грудня на вісім годин та сорок п'ять хвилин увечері. А тому, що я в Нью-Норку спізнився на пароплав, а ви відмовилась везти мене до Ліверпулю!..
— І добре зробив, 50 тисяч чортяк! Принаймі, я в бариші на 40,000 долларів. — Потім він додав спокійнішим тоном:
— Знаєте, що я вам скажу, капитане?..
— Фогг.
— Капитане Фогг, в вас єсть янкі!І сказавши цю, на його погляд, дуже приємну річ містерові Фоггові, він хотів йти. Але той спинив його:
— Виходить корабель мій!
— Од кіля до флагштоків — все, що з дерева.
— Гаразд. Звеліть розібрати внутрішні стіни й палити ними.
Можна уявить собі скільки потрібно було сухого дерева, щоб забезпечить пароплавові необхідну силу пару. За цей день місток, рубка, каюти й нижній місток — все було знищено. Другого дня, 19-го грудня зрубали реї, лави, облавки, повалили щогли, розрубавши їх на кілька частин.
Екіпаж працював завзято. Один Паспарту рубав, різав, пиляв за десятьох, неначе дух руїни перелетів над кораблем. До третього дня, 20-го, частина обшиття, коєць, більша половина містка для пасажирів — все було порубано на паливо. „Генріета“ набрала вигляду понтону. Але в той же день з'явився ірландський берег, видко стало фастентський маяк.
О десятій годині увечері судно було на однім рівні з Кінгстоуном. Філеасові Фоггові зоставалось часу менш доби, а швидче як за одну добу „Генріета“, їдучи навіть на всіх парах, не могла прибуть до Ліверпуля. Палива-ж зосталось обмаль!
— Усе проти вас, — промовив Андрю Спіді, зацікавлений нарешті справою містера Фогга. — Ми ще тільки біля Кінгстоуна.
— Ага! — одказав містер Фогг. — Цей Кінгстоун там, де горять вогні?
— Так.
— Чи можемо ми зайти в порт?
— Не швидче, як по трьох годинах, тільки під час припливу.
— Почекаємо, — спокійно сказав містер Фогг. По його обличчю непомітно було, що він вирішив спробувать ще раз перемогти перешкоди. Але йому зненацька прийшла до голови чудова думка.
Бо й справді, Кінгстоун, невеличкий порт на березі Ірландії з'єднаний залізницею з Дубліном й потяги тут досить часті. Пароплави, що йдуть від Сполучених Штатів, кидають в цім порті листи. Ті листи на швидких потягах перевозять до Ліверпуля й вони приходять туди на дванадцять годин раніш американських пароплавів.
Ці дванадцять годин і захтілось виграти містерові Фоггові, їдучи новою дорогою. Таким чином, замісць того, щоб прибути до Ліверпуля другого дня увечері — він міг приїхать туди о полудні. Через це мав змогу прибути до Лондону раніш, як о восьмій годині сорок п'ять хвилин у вечері.
Через годину по полудні „Генріета“ увійшла до порту Кінгстоун. Капитан Спіді міцно стиснув руку містерові Фоггові, зоставшись на своїм обдертім судні, яке однак не коштувало й половини тих грошей, за які було його спродано.
Пасажири вийшли. В цю хвилю Фіксові дуже схотілось арештувать містера Фогга. Але він того не зробив. Чому? Що він почував в ту хвилину? Чи впевнився він в тому, що містер Фогг не винуватий, і визнав свою помилку?
Щоб там не було, він не покинув містера Фогга. О-пів до другої години вночі він сів вкупі з ним, містріс Аудою та Паспарту у вагон потягу, що відходив з Кінгстоуну в Дублін, прибув туди вдосвіта й зараз-таки пересів на почтовий пароплав. То був пароплав того типу, яких багато тут ходило — величезне стальове веретено, з такою дужою машиною, що не вважало навіть потрібним підійматись на хвилю, а завше проходило наскрізь. О дванадцятій годині без двадцятьох хвилин 21-го грудня Філеас Фогг був на ліверпульській пристані. Йому зосталось їхати до Лондону всього шість годин.
Але саме в той мент до його наблизився Фікс.
— Ви називаєтесь Філеас Фогг? — запитав він.
— Так, — відповів містер Фогг.
— Арештую вас іменем королеви. — промовив Фікс, поклавши одну руку на плече містерові Фоггові, тоді як другою показував наказ про заарештування.