За 80 день кругом світа/XXIX
| ◀ XXVIII. Паспарту не може примусити пасажирів послухатись голосу розуму | За 80 день кругом світа XXIX. Випадки, які тільки й можливі на залізницях Союзу |
XXX. Філеас Фогг звичайно виконує свій обовязок ▶ |
|
Звідціля йшла вітка залізної колії до міста Денвіга — столиці штату Колорадо. Ця місцевість багата золотими та срібними копальнями, через що місто налічує вже до 50.000 душ населення. До цього часу — за три дні й три ночі — пройдено було 1382 милі. Чотирьох днів і ночей було доволі для того, щоб заїхать до Нью-Йорку. Філеас Фогг не змінив свого програму. Вночі поминули лагер Вальба, який залишився праворуч. Рівнобічно залізничій путі протікав Лоджполь, поділяючи один од другого сусідні штати Венолінг та Колорадо. В одинадцять годин потяг вступив в штат Небраска, поминувши Седжвік і надійшов до Юльсбургу, що стоїть на похилім рукаві Плет-Рівера.
На цім місці 1867 року справлено було урочисте відкриття Союзної залізниці й головним її інженером призначено було Д. М. Доджа. Два дужих локомотиви доставили сюди потяг з девятьох вагонів, в яких сиділи особи, запрошені на це урочисте свято. Між ними був і віце-презідент Томас Дюран. Тубольці влаштували виставу, на якій показано було війну індійців; потім спалено чудового фейєрверка, весь день лунали радісні окрики; — урочисте свято відзначилось виходом в світ першого числа часопису: „Railway-Pioneer“. Так одсвяткували відкриття цієї величезної залізничої лінії, перекинутої через пустелю, цього знаряддя поступу та цівілізації; — цієї дороги, що повинна була з'єднать ще не істнуючі міста. Голос паровика, могутніший від ліри Амфіона, повинен був збудити до життя та розцвіту ці майбутні міста.
О восьмій годині ранку поминули форт Мак-Фреон. Звідціль до Омахи зоставалось ще триста пятьдесят сім миль. Дорога йшла вздовж берегу Плет-Рівера, заломлюючись згідно з вередливими колінами її південного рукава. О девятій годині потяг прибув до міста Порт-Плет.
Це місто лежить між двома рукавами згаданої вище річки, що з'єднується нижче міста в одну могутню жилу, яка вливається в Місурі трохи нижче Омаха. Вже проминули сто перший мерідіан.
Містер Фогг з своїми товаришами знову сіли до карт.
Ніхто не нарікав на довгу дорогу, навіть „дурень“. Фікс почав з того, що виграв кілька гіней, але теперь він знову їх програв. Однак же він був спокійний не менш, як і сам Філеас Фогг. Зате останньому цього ранку дуже повелось: тузи й онери сипались до його, як з мішка.
Саме в той мент, коли Філеас Фогг, обдумавши якийсь сміливий план, намірявся походити з вина, за його лавкою почувся голос:
— А я пішов би з дзвінки!
Всі враз поглянули туди. Біля них стояв полковник Проктор.
Проктор і містер Фогг зразу впізнали один одного.
— А це ви, пане англійцю! Ви збіраєтесь ходить з вина?
— І йду з нього — відповів містер Фогг, — кладучи на стіл десятку цієї масти.
— Отже я хочу, щоб це була дзвінка, — роздратованим голосом промовив полковник Проктор.
І він зробив рух, щоб схопити карту, додавши:
— Ви нічого не розумієте в грі!
— Можливо, що я більше розумію в другій, — промовив Філеас Фогг, підвівшись з місця.
— Од вас залежить спробувать це, син Джон-буля — нечемно відмовив янкі.Містріс Ауда зблідла, бо вся кров збіглась в неї до серця. Вона схопила за руку містера Фогга, але той лагідно відхилив її. Паспарту готовий був кинутись на американця, який з надто образливим виразом поглядав на свого супротивника. Тоді встав Фікс і промовив до Проктора.
— Ви забули напевне, що мусите мати зо мною діло. Бо мене ви не тільки образили, але ще й вдарили.
— Вибачте, містер Фіксе — заперечив Філеас Фогг — вибачте, але справа торкається одного мене. Полковник знову образив мене, кажучи, що я не повинен був ходить з вина. І за це він мусить дати мені задоволення.
— Коли бажано, де бажано й як бажано? — відповів полковник Проктор.
Містріс Ауда даремне намагалась втримати містера Фогга.
Спроба Фікса повернути всю біду на себе не вдалась, Паспарту хотів викинуть полковника з вагону, але містер Фогг утримав його рухом.
Філеас Фогг вийшов з вагону, й американець пішов за ним.
— Пане добродію, — промовив Фогг — я дуже поспішаюсь до Европи й всяка перешкода дуже вплине на мої справи.
— А мені яке до цього діло? — спитав Проктор.
— Я сподівався, пане добродію, — чемно казав далі містер Фогг, — я сподівався повернутись до Америки, щоб відшукати вас тут, коли закінчу свої справи в Старім Світі.
— Он як!
— Чи бажано буде вам призначить мені зустріч через шість місяців?
— Може хочете через шість років?
— Я кажу через шість місяців і з'явлюсь в призначений термін. — Все те викручування. Тепер або ніколи!
— Гаразд, — одповів містер Фогг. — Ви їдете в Нью-Йорк?
— Ні.
— В Чікаго?
— Ні
— В Омаху?
— Та що вам до того! Ви знаєтє Плум-Крік?
— Ні.
— Це найближча станція. По годині наш потяг прибуде до неї й зупиниться на десять хвилин. За цей час ми встигнемо вистрілить кілька разів.
— Гаразд, — одповів містер Фогг. — Я злізу в Плум-Крікові.
— І гадаю, що там зостанетесь.
— Хто знає, як воно буде, — відказав містер Фогг.
І він увійшов до вагону, як завше спокійний і стриманий. Перш за все він заспокоїв містріс Ауду, кажучи, що не варто боятись усяких хвальків. Потім він попрохав Фікса бути за свідка з його боку. Фікс не міг одмовитись і мусів згодитись. Філеас Фогг знову засів до вісту спокійний, як звичайно.
По одинадцятій годині почувся свисток паровика, бо потяг наближався до станції. Містер Фогг встав і вкупі з Фіксом вийшов з вагону. За ними йшов Паспарту з двома самопалами в руках. Містріс Ауда зосталась сама в вагоні, бліда, як смерть.
На місточку між вагонами вони зустріли полковника Проктора, котрий виходив з другого вагону зі своїм секундантом, правдивим янкі, як і сам він. В той час як вони збірались вийти на платформу, до їх підбіг кондуктор і гукнув:
— Тут не виходять, панове.
— Чому? — запитав полковник.
— Ми спізнились на двадцять хвилин і потяг зараз піде.— Але я повинен битись з цих добродієм.
— Шкодую. Але потяг зараз вирушить. Ось і дзвінок.
Справді, вдарив дзвінок і потяг рушив далі.
— Дуже шкодую, мої панове — казав кондуктор. — У всякім разі я радий був-би вам допомогти. Але, як ви не могли стрілятись тут, то що вам заважає зробить це в дорозі.
— Може вам це незручно буде — зневажливо звернувся полковник до містера Фогга.
— Мені все одно, — відмовив той.
— „Адже в Америці кондуктори — чисті джентльмени“ — подумав Паспарту.
Обидва супротивники з своїми свідками та кондуктором попрямували до заднього вагону. Там сиділо всього душ десять пасажирів. Кондуктор чемно запитав їх, чи не зможуть вони звільнить на кілька хвилин місце для двох джентльменів, що мусять вирішити питання чести. Пасажири охоче згодились прислужитись обом джентльменам в цій справі й вийшли з вагону.
Вагон був дуже зручний своєю довжиною: біля пятьдесять футів. Це було як раз потрібно дуелянтам — вона могли йти один проти одного між рядами лав і стрілятись як і коли їм забажається. Ніколи дуель не була обставлена простіше.
Супротивники увійшли в вагон, кожний тримаючи по два шостинабойних самопали в руках. Свідки замкнула їх в середині, зоставшись коло вагону. З першим свистком паровика вони повинні були стрілятись. Через десять хвилин після того умовлено було, що свідки мусять увійти в вагон і забрать те, що зостанеться від обох джентльменів.
Це й справді було надзвичайно просто, до того, що серця у Паспарту й Фікса від хвилювання мало не розривались. Всі почали ждати умовного свистка, коли це враз почулись дикі викрики.Потім розляглись постріли, тільки не з того боку звідкіль їх чекали. Навпаки, їх було чути спереду й вздовж всього вагону. А з середини потягу одночасно чутно було перелякані викрики.
Містер Фогг і полковник Проктор швидко вибігли з вагону, держучи напоготові в руках самопали. Вони зрозуміли, що на потяг напала ватага сіуксів і кинулись до передніх вагонів.
Цим відважним індійцям не першина була нападати на потяги, які вони зупиняють і грабують. По своїй звичці вони плигають на вагони, як ціркові клоуни на коня, що біжить скачки. На цей раз їх було до сотні душ, і всі вони були озброєні рушницями. Але на їх постріли пасажири відповідали пострілами з револьверів, котрі кожний американець завше має при собі.
Найсамперед індійці кинулись до паровика й приголомшили кастетом машиниста та кочегара. Ватажок хотів спинити потяг, але не вміючи керувати регулятором, повернув його в другий бік. Цим рухом він дуже збільшив швидкість потягу й той погнався на всіх парах. Індійці-ж тим часом позалазили до вагонів. Вони ламали двері й бились з пасажирами, що вискакували їм назустріч. Виламали багажний вагон і викидали нашвидку речі пасажирів. Галас та стрілянина не змовкали.
Але пасажири хоробро оборонялись. В деяких вагонах зроблено було барікади, на яких пасажири витримували облогу їдучи з швидкістю сто миль за годину.
З першої хвилини містріс Ауда хоробро боронилась і стріляла з револьвера з розбитого вікна, коли перед нею з'являвся який-небудь індієць. Душ до двадцяти з них було вбито відразу й впало на дорогу. Инші тяжко поранені в цій бійці попадали між вагони, й їх було роздушено на рейках, як гробаків. Кілька пасажирів, теж поранені кулями та кастетами, лежали на лавах непритомні.
Але треба було скінчити цю боротьбу, яка тяглась вже хвилин з десять. Коли потяг піде й
далі, то перемога буде на боці індійців. Справді до станції Керней зосталось ще дві милі. Там стояла американська військова варта; як би потяг не спинився, то далі, між станцією Кернеєм та слідуючою, індійці легко перемогли-б. Кондуктор бився біля Філеаса Фогга. Враз куля звалила ного з ніг.
— Ми загинемо, — сказав він падаючи, — коли не зупинимо потяг.
— Зупинимо! — сказав Філеас Фогг і кинувся з вагону.
Та Паспарту спинив його, промовивши:
— Лишіться, пане. Це вже моя справа.
Не встиг ще містер Фогг одповісти, як Паспарту відчинив двері й непомічений індійцями, поліз під вагон. Боротьба не спинялась, над головою француза свистіли кулі, та він з колишньою спритністю клоуна ліз по-під вагонами, чіплявся за ланцюги, за буфера, за ричаги тормозів, посуваючись в бік паровика. Нарешті, він дістався до переднього кінця потягу. Його ніхто не побачив, та й побачити не міг. Пролізши між багажним вагоном і тендером, він одчепив ланцюги, але ніяк не міг одкрутить, злучаючої потяг з паровиком, клямки. На щастя локомотив несподівано сіпнув вперед, клямки зломилась і потяг, одчепившись, помалу ставав, тоді як паровик ще швидче пустився вперед.
По інерції потяг біг ще скілька хвилин. Та з середини вагонів почали гальмувати валку й нарешті, кроків за сотку від станції її спинили. Салдати, почувши стрілянину, поспішно кинулись на допомогу. Індійці не сподівались цього, й раніш, ніж потяг зовсім спинився, повтікали з нього. Коли пасажира оглянулись на станції, то побачили, що кілька чоловік з них згинуло. Між ними був і хоробрий француз, що визволив усіх од напасти.