XXIV.
Мандрівці переїздять Тихий океан.

Те, що трапилось недалеко од Шанхаю, цілком зрозуміло. Капитан американського пароплаву почув гасло „Танкадери“, й побачивши приниження прапор, підплив своїм пароплавом до маленької шкуни. По кількох хвилинах Філеас Фогг заплатив умовлену суму Джонові Бунсбі, відрахувавши йому пятьсот пятьдесят фунтів.

Після того поважний джентльмен, містріс Ауда та Фікс перейшли на пароплав, що зараз таки попрямував до Нагасаки та Йокагами. Того-ж таки визначеного дня, 14-го вранці, прибули до Йокагами. Філеас Фогг покинув Фікса, який пішов по своїх справах, і подався зараз таки на „Карнатик“. Там, на превелику радість містріс Ауди, а може й свою, тільки він останньої нічим не виявив, довідався він, що француз на ймення Паспарту, справді вчора прибув до Йокагами.

Філеас Фогг мусів того ж вечора виїхати в Сан-Франціско, а тому пішов негайно розшукувати свого слугу. Він звернувся в англійське та французьке консульства, але нічого там не дізнався. Походивши по вулицях Йокагами та не надибавши француза, він вирішив, що вже його не знайде зовсім. Але випадково або може передчуття завело його до колизею поважного Батулькара. Певне, що він не міг впізнати Паспарту у вбранні клоуна, зате Паспарту сам не влежав до кінця на спині серед сцени, коли углядів на балконі свого пана, через це й вийшов ввесь той гармідер в театрі, який тільки що було списано.

Про все те довідався Паспарту від містріс Ауди, яка розповіла йому, як вони їхали втрьох з Фіксом з Гон-Конгу до Йокагами на шкуні „Танкадера“.

Почувши про Фікса, Паспарту й оком не моргнув. Він гадав, що не настав ще час повідомити містера Фогга про те, що вийшло між ним та шпигом. Через те Паспарту, оповідаючи про свої пригоди, винуватив тільки самого себе й прохав вибачення за те, що до забуття накурився опію в Гон-Конзькій курильні.

Містер Фогг спокійно вислухав оповідання свого слуги й відкрив йому кредит, щоб той роздобув собі на пароплаві пристойне вбрання.

Справді, не минуло й години, заким Паспарту одчепив свій ніс, одвязав крила, передягнувся й ніхто би й не впізнав вже в ньому приклонника бога Тінгу.

Пароплав, що йшов з Йокагами до Сан-Франціско належав до Тихоокеанської компанії й називався „Ґенерал Ґрант.“ Це був великий колесний пароплав в 2.500 тон. Добре обставлений, він ходив з значною прудкістю. Над містком підіймався та спускався величезний „двигун“, що закінчувався з одного боку держалом шпиндля, а з другого — рушієм, звертаючим прямолинійний рух на круговий, який безпосередньо передавався колесній вісі. „Ґенерал Ґранта“ було оснащено трьома щоглами, й мав він до своєї розпорядимости велику вітрильну площу, яка в значній мірі допомогала парові. Він йшов по дванадцять миль за годину й міг прийти в Сан-Франціско через двадцять один день. Філеас Фогг мав рацію гадати, що 2-го грудня він буде в Сан-Франціско, 11-го в Нью-Йорку і 20-го в Лондоні, прибувши таким чином за кілька годин до визначеного 21-го числа.

Пасажирів на пароплаві було чимало. Були англійці, багато американців, сила кулі переселялась в Америку та де-кілька старшин Індійської армії, користуючись відпуском, робили кругосвітню подорож. Під час того переїзду все обійшлось без усяких пригод. Тихий океан був справді відповідним своїй назві. Філеас Фогг, як звичайно, був спокійним та замкненим в собі. Його молода товаришка усе більше почувала приязнь до нього, а разом з тих чулося, що крім вдячности, якось друге почуття зростало у неї до його. Ця мовчазна, але шляхетна натура зробила на неї далеко більше вражіння, ніж вона його сподівалась. Проти волі вона підлягала своєму почуттю, якого, тим часом, неначе й не відчував її таємничий товариш в подорожі.

Крім того містріс Ауда дуже зацікавилась планами містера Фогга. Вона страшенно турбувалась, аби що не зіпсувало під кінець цієї справи й поділялась своєю трівогою з Паспарту. Добрий чоловяга умів читати між стрічок в серці молодої жінки. Тепер Паспарту вірив в свого пана, як неможна більше. Він без краю вихваляв великодушність, чесність та готовність містера Фогга офірувати собою за других.

Потім він заспокоював містріс Ауду відносно успіху подорожі, кажучи їй, що головне вже зроблено, бо вони вибрались з фантастичних країн: Китаю та Японії й повертаються в країни цивілізовані. Він казав, що тепер зосталось всього тільки проїхати залізницею від Сан-Франціско до Нью-Йорку й на пароплаві від Нью-Йорку до Лондону, тоді вже ця неможлива подорож буде скінченою.

Через девять день по вирушенні з Йокагами Філеас Фогг пройшов як раз половину земної кулі.

Справді, 28-го листопаду „Ґенерал Ґрант“ перейшов сто вісімдесятий мерідіан, той самий, на котрому знаходяться на південій півкулі антіподи Лондону. Правда, то з восьмидесяти день, бувших в розпорядженні Філеаса Фогга, він витратив вже п'ятьдесят два й йому зосталось лишень двацять вісім день. Але треба додати, що коли по ріжниці мерідіанів він був тільки на половині дороги, то в дійсности він пройшов більш, як дві третини загальної далечіні. Бо, справді, він мусів йти дуже крученою дорогою з Лондону до Адену, звідти до Бомбею, з Калькути до Сінгапуру, а потім в Йокагаму. Як би він йшов весь час по п'ятьдесятій паралелі, на якій стоїть Лондон, то йому довелось би зробити всього коло дванадцяти тисяч миль. А в дійсности через незручні та непоправні шляхи він мусів зробити двадцять шість тисяч миль, з котрих сімнадцять тисяч п'ятьсот він пройшов вже до 21-го листопаду. Та нині перед Філеасом Фоггом була рівна дорога й не було з ним Фікса. Значить нікому було робити перешкоди в дорозі.

Той-же день, 23-те листопаду приніс Паспарту велику втіху. Читач, напевне, пам'ятає, що впертий Паспарту ввесь час додержував на своїм годиннику лондонського часу, рахуючи, що скрізь, де він не був, годинники були неправдиві. А того дня годинник, якого він ні разу не переставляв, цілком зійшовся з хронометром на пароплаві. Цілком зрозуміла радість Паспарту в цім випадку. Йому захтілось знати, що сказав би Фікс, коли-б він тут був. „Цей пройдисвіт наговорив мені усякої дивини про сонце, місяць та мерідіани. Послухать таких людей, то доведеться цілу майстерню з годинниками заводити. Я певний був, що в один чудовий день сонце піде враз з моїм годинником.“ Паспарту не знав того, що як би циферблат його годинника було поділено не на дванадцять, а на двадцять чотирі частини, то він би не мав причини радіти тепер. В такім разі годинник показував-би в девять годин ранку — девять вечора, або двадцять першу годину, як лічити з опівночі; значить точнісенько визначалась би ріжниця між Лондоном та вісімдесятим мерідіяном.

Та коли-б Фікс здатний був розтовкувати це чисто фізичне з'явище, то Паспарту, навіть як би й міг його зрозуміти, — не згодився б з ним. У всякій разі, коли б Фікс якимсь-будь чином з'явився в ту хвилину, то Паспарту побалакав би з ним зовсім не про це діло й далеко иншим тоном.

Але де-ж в той час був Фікс?

Ні де инше, як на пароплаві „Ґенерал Ґрант“.

Справді, прибувши до Йокагами, Фікс покинув тим часом Філеаса Фогга, сподіваючись зустрітись з ним того-ж таки дня, а сам попростував до англійського консула. Там він нарешті знайшов свій наказ, який йшов за ним аж з Бомбею й був одправлений за сорок днів перед тим. А доставлено було того наказа тим самим „Карнатиком“, на якому мав їхати Фікс.

Легко уявити собі яку це прикрість справило шпигові. Наказ тепер для його втратив всяку принаду через те, що Фогг виїхав за англійський кордон. Зараз треба було ще акта видачі.

„Гаразд, — примовив до себе Фікс, як пройшов перший його гнів. — Коли мій наказ не придасться тут, то я використаю його в Англії. Цей шельма немов би й справді хоче повернутись на батьківщину, гадаючи, що збив з пантелику поліцію. Добре, я теж за ним поїду. Щож торкається грошей, то дай Боже, щоб їх хоч трохи зосталось, бо з цією подорожжю, преміями, процесами, штрафами, слонами та всякими витратами вряд чи лишиться багато. Вже-ж він більш як пять тисяч фунтів витратив! Та дарма, банк багатий.“

Прийшовши до такого висновку, Фікс взяв місце на „Ґенералі Ґранті.“ Він вже був на пароплаві, коли прийшли туди містер Фогг з містріс Аудою. На превелике своє здивовання він впізнав Паспарту навіть у його чудернацькім убранні. Зараз-таки він сховався до своєї каюти, щоб уникнути розмови, яка могла-б втопити всю справу. Він гадав, що з огляду на велику кількість пасажирів ворог не примітить його. Але в цей день сталась випадкова зустріч на носі судна.

Паспарту без усяких передмов кинувся на Фікса, вхопив його за горло й на велику втіху кількох американців, які зараз-таки почали битись за нього об заклад, обмолотив Фіксові добре боки, й цим довів наочно вартість англійського боксу проти французького.

Скінчивши, Паспарту наче трохи заспокоївся й втішився. Фікс підвівся в добре помятім вигляді.

Він глянув на свого супротивника й холодно спитав:

— Ви скінчили?

— Еге, на якийсь час.

— Тоді підемо побалакаєм.

— Що?!

— Для користі вашого пана.

Проти волі підлягаючи впливові такої надзвичайної холоднокровности, Паспарту пішов слідом за шпигом. Вони сіли.

— Ви мене обмолотили, — промовив Фікс. — Добре. Тепер слухайте. До цеї пори я був супротивником містера Фогга, а тепер вхожу в його гру.

— Нарешті! — скрикнув Паспарту. — То ви вже впевнились в його чесності?

— Я вважаю його за пройду… Цссс… Сидіть тихо й дайте мені договорити. Поки містер Фогг був на англійській теріторії, мені цікаво було затримать його, поки я не одержав наказу про заарештування. Я вживав до того всіх заходів. В Бомбеї я нацькував на вас жерців, в Гон-Конзі напоїв вас, розлучив з вашим паном, примусив цим його спізнитись на пароплав…

Паспарту слухав, стиснувши кулаки.

— Але тепер, — казав далі Фікс, — як видко, містер Фогг повертається до Англії. Добре, я поїду за ним. Але з цього часу я так само пильно будо усувати з його дороги всі перешкоди, як раніш їх ставив. Ви бачите, моя гра змінилась, бо того вимагає моя власна справа. Додам, що й ваші інтереси зходяться з моїми, бо тільки в Англії довідаєтесь, чи служили ви злодієві чи чесній людині.

Паспарту уважно слухав Фікса й впевнився, що той говорив досить щиро.

— Значить — ми приятелі? — запитав Фікс.

— Приятелі? Ні, — одмовив Паспарту. — Спільники — це можливо, але під певним забезпеченням, бо при першому натяку на зраду я скручу нам шию.

— Гаразд, — спокійно промовив шпиг.

По одинадцятьох днях подорожі, 3-го грудня „Ґенерал Ґрант“ входив в затоку Золотих воріт і підпливав до Сан-Франціско.

Містер Фогг не виграв і не програв жадного дня.