За 80 день кругом світа/XVIII
| ◀ XVII. Під час переїзду від Сінгапуру до Гон-Конгу виникають ріжні питання | За 80 день кругом світа XVIII. Філеас Фогг, Фікс і Паспарту, кожний з свого боку чинять свою справу |
XIX. Паспарту бере дуже близьку участь в справі свого пана; наслідки цієї участі ▶ |
|
За останні дні переїзду година дуже зіпсувалась. Вітер похолоднів і почав подимати з північного заходу, що дуже гальмувало хід судна. Хистким „Рангуном“ сильно кидало вбік, що робило велику неприємність пасажирам, незадоволеним дужим хвилюваням, викликаним несприяючим вітром.
3-го та 4-го листопаду була майже буря. Море клекотіло під натиском шквалу. Пів-дня „Рангун“ мусів йти під малою парою й робив всього десять обернень ґвинта за хвилину. Всі вітрила було спущено й вітер жалібно гудів ніж голими щоглами.
Прудкість пароплаву, зрозуміло, багато зменшилась. Передбачалось, що він прийде до Гон-Конгу пізніще на двадцять годин або й того більше, коли негода довго триватиме. Філеас Фогг спокійно дивився на розхвильоване море, що наче боролось з ним особисто. Він ні разу навіть не нахмурився, а проте спізнення на двадцять годин було для його справи дуже шкодливим, бо він міг опізнитись на йокагамський пароплав. Та ця людина, позбавлена нервів, не знала ні нетерплячки, ні нудьги. Здавалось, ніби й цю хуртовину позначено було у його маршруті, немов він передбачав її раніш. Коли містріс Ауда розмовляла з ним про негоду, то він при тому був такий же спокійний, як звичайно.
Фікс дивився на цю справу з другого боку. Йому навпаки, ця негода на морі подобалась. Як би „Рангунові“ довелось через цю негоду повернути назад, то він був би ще більше задоволеним. Усі ці перешкоди йому були дуже корисні, бо примушували Філеаса Фогга затриматись кілька днів у Гон-Конзі. Нарешті само небо зі своєю негодою та шквалом сприяло йому. Правда, що він сам був трохи хворий, але то дурниця. Він не звертав уваги на страждання, коли його тіло корчилось од морської хвороби — його дух сповнявся невпинною радістю. Що-ж торкаєтьсял Паспарту, то не важко домислитись, в якому гніві був він в ці тяжкі дні. Він і не ховався з цим гнівом. До цього часу все йшло так гарно. Море й земля, здавалось, служили його панові. Пароплави й залізниці слухались його. Вітер з'єднався наче з парою, щоб годити йому.
Та невже-ж прийшла тяжка година невдічі?...
І Паспарту, немовби сам мусів втратити двадцять тисяч фунтів стерлінгів, не жив через оту негоду. Вона з своїми шквалами дратувала його без міри. Як Ксеркс, він охоче покатував би неслухняне море. Бідолаха! Фікс таївся від нього зі своїм задоволенням і добре робив. Бо коли б Паспарту побачив ту потайну радість, погано прийшлось би Фіксові. Увесь час тої негоди Паспарту пробув на містку. Він не міг зоставатись внизу. Спритний як малпа, він дряпався по щоглах, дивуючи весь екіпаж та помогаючи скрізь і всюди. Разів з сотку він звертався з питаннями до капитана, офіцерів та матросів, які проти волі сміялись з його щирого заклопотання. Паспарту неодмінно захтілось знати, коли скінчиться негода. Його відправляли до барометру, котрий вперти на хотів йти вгору. Паспарту трусив, лаяв барометр, та ні в чому не винуватий струмент не слухався ні струшування, ні лайки, ні погрози.
Нарешті буря вщухла й 4-го жовтня море заспокоїлось. Вітер змінився, потяг з півдня й став сприяючим пароплавові.
Паспарту вияснився разом з годиною. Поставили марселі та ліселі й „Рангун“ пішов швидкою ходою.
Але згаяного часу не могли надолужити. Мусіли з цим погодитись і побачили землю лишень 6-го о пятій годині ранку. По маршрутові містера Фогга він мусів прибути до Гон-Конгу 5-го. Таким чином вони спізнились на 24 години й пароплав до того ж, мав вже вирушити до Йокагами. О шостій годині на облавок вийшов лоцман і став на місці на містку, щоб скерувати судно до Гон-Конгського порту.
В Паспарту свербів язик запитати в цього чоловіка чи відійшов вже пароплав до Йокагами, та він боявся. Йому шкода було втратить останню надію, яку він хтів зберегти на довше. Він повідомив про свій клопіт Фікса, але цей хитрий лис потішав його тим, що містер Фогг встигне сісти на слідуючий пароплав. Ця потіха дуже розлютувала Паспарту. Але тоді, як Паспарту не насмілювався запитати лоцмана, містер Фогг, заглянувши до свого „провідника“ спокійно запитав цього чоловіка: чи не знає він, коли відходить пароплав з Гок-Конгу до Йокагами?
— Завтра, з ранішньою відпливою.
— Ага — промовив містер Фогг, не виявляючи при тому ні здивовання, ні задоволення.
Паспарту, який був тут поблизу, вже готувався вхопити в обійми лоцмана, зате Фікс з насолодою скрутив би йому в'язи.
— Яка назва пароплаву? — спитав містер Фогг.
— „Карнатик“ — одповів лоцман.
— Адже ж він мав вирушити вчора?
— Так, пане, але треба було де-що полагодити в казанах і через це він затримався до завтрього.
— Дякую — промовив містер Фогг і пішов своєю швидкою ходою вниз, до салону „Рангуна“.
А Паспарту, схопивши руку лоцмана стиснув її й промовив з почутям:
— Ви гарна людина, лоцмане.
Певне, що лоцман так і не дізнався, через що він за свою відповідь заслужив таку нагороду. Свиснувши в свій свисток, він знову вийшов на місток і повів пароплав проміж цілою флотілією джонок, човнів та усяких суден, що заповнюють порти Гон-Конгу.
О першій годині „Рангун“ підійшов до берега й пасажири зійшли на землю.
Цим разом випадок був дуже корисним містерові Фоггові. Як би не зіпсувались казани на „Карнатикові“ й він одплив-би 5-го листопаду то пасажирам, що їдуть до Японії, довелось-би ждати цілий тиждень до слідуючого пароплаву. Тепера ж, хоч містер Фогг спізнився на двадцять чотирі години, але цим він не пошкодив успіхові своєї мандрівки.
Справді, пароплав, що відходить з Йокагами до Сан-Франціско Тихим океаном, відповідає Гон-Конгському пароплавові й не може відійти, поки не прибуде останній. Безумовно, що в Йокагаму Філеас Фогг також спізнився на двадцять чотирі години, але їх легко було надолужити під час 22-денного переїзду через Тихий океан. Таким чином Філеас Фогг був обмежений в рямцях свого програму з точністю до 24-х годин.
Минуло тридцять пять день з того часу, як він виїхав з Лондону. „Карнатик“ одходив лишень другого дня о пятій годині ранку. Виходить, у Філеаса Фогга зоставалось в розпорядженні шіснадцять годин на те, щоби влаштувати свої справи — цеб-то ті, що торкались містріс Ауди. Зійшовши на беріг, він запропонував руку молодій пані й довів її до паланкіну. Носильників він запитав про кращий в місті готель; йому назвали готель Клубу. Паланкін разом з Паспарту подався до того готелю й після двадцяти хвилин був там. Філеас Фогг узяв для містріс Ауди покій, попеклувався про те, щоб вона ні в чому не мали невигоди. Потім він сказав містріс Ауді, що зараз-таки піде розшукувати того родича, на опікування якого він повинен залишити її в Гон-Конзі. Тим часом він наказав Паспарту зоставатись в готелі, поки він не вернеться, щоб не лишати пані саму.
Містер Фогг звелів везти себе на биржу, де, напевне, знали таку багату та поважну людину, як Джеджі, якого вважали одним з найбагатчих купців в місті. Кур'єр, до якого звернувся містер Фогг, дійсно знав цього індуського негоціянта. Але він вже два роки, як виїхав з Китаю й оселився в Европі, швидче всього, що в Голандії, де він мав справи ще тоді, як жив в Гон-Конзі.
Філеас Фогг повернувся до готелю й зараз післав до містріс Ауди лакея, щоб спитатись, чи може вона приняти його.
І на відповідь пані що можна, він увійшов до неї й повідомив, без усяких передмов, що її родича вже немає в Гон-Конзі й, що він напевне оселився в Голандії.
Спочатку містріс Ауда нічого не відповіла. Вона підвела руку до чола й скілька хвилин мовчала замислившись. Нарешті, вона звернулась до містера Фогга з питанням.
— Що ж мені тепер робити?
— Дуже просто, — відповів містер Фогг, — їхати до Европи.
— Але я не можу зловживати…
— Ви не зловживайте нічим. Ваша присутність не змінює мого маршруту. — Паспарту!
— Що зволите?
— Підіть на „Карнатик“ і візьміть три каюти.
Паспарту був дуже радий, що ця, така добра до нього молода жінка, поїде з ними й зараз таки вийшов з готелю.