За 80 день кругом світа/XIV
| ◀ XIII. Паспарту ще раз доводить, що щастя усміхається сміливому | За 80 день кругом світа XIV. Філеас Фогг проїздить чудовою долиною Гангу, навіть не глянувши на неї |
XV. З мішка з банковими білетами викинуто ще кілька тисяч фунтів ▶ |
|
Отже-ж сміливий замір вдався: мавдрівцям пощастило визволити молоду жінку від її катів. Через годину після того Паспарту сміявся, радіючи з своєі вигадки. Сер Френсіс Кромарті стиснув йому руку, а Філеас Фогг промовив:
— Це добре!То була найвища нагорода Паспарту від цього стриманого джентльмена. На неї Паспарту відповів, що вся честь в цій справі належить містеру Фоггу, а самому йому тільки спала в голову гарна думка. Він без сміху не міг згадати, що на протязі кількох хвилин він, Паспарту, бувший гімнаст та пожежний, був покійним чоловіком красуні — жінки й старим раджою Бунделькунду.
Молода вдова тим часом була ще непритомною й не розуміла, що з нею сталось. Загорнута теплою ковдрою, вона відпочивала в сідалі.
Під керуванням певної руки парса, слон швидко біг ще темним лісом. Після години їзди вони виїхали на широку рівнину, а в сім годин стали. Молода жінка все ще була непритомною. Провідник влив їй у рот кілька крапель води з бренді, але вона мусіла ще скілька годин пробути під впливом оп'янення, так її запаморочили жерці.
Сер Френсіс Кромарті, якому відомий був вплив індійської коноплі ні трохи нею не турбувався.
Але наскільки генерал певен був, що нещасна швидко очуняє, настільки він непокійний був за її майбутність. Він не вагаючись повідомив містера Фогга, що коли Ауда зостанеться в Індії, то її не мине такаж сама кара. Ці фанатики розповсюджені на цілому півострові й безумовно знову де-небудь захоплять свою жертву не дивлючись на англійську поліцію: в Мадрасі, чи в Бомбеї або й в Калькуті. І він доводив це другим випадком, подібним цьому, який був недавно. На його думку в Індії неможна бути певним, що жінці не загрожує небезпека.
Філеас Фогг сказав, що він буде мати на увазі ці вказівки й обміркує їх.О десятій годині провідник дав знати, що прибули до Аллагабаду. Тут знову починалась залізниця й звідсіль до Калькути було менше доби їзди.
Філеас Фогг повинен був таким чином вчасно прибути до Калькути, щоб втрапити на пароплав, який вирушав до Гонг Конгу лиш на другий день 26 жовтня в полудень.
Молоду вдову привезли на двірець. Паспарту доручили закупить для неї необхідний туалет: сукню, шаль і т. ин. На це Філеас Фогг грошей не жалкував, аби тільки придбати все необхідне для молодої женщини.
Зараз-таки Паспарту пішов по вулицях Аллагабаду — „Божого міста“, в перекладі з індійської мови. Індуси ставляться з великою пошаною до цього міста, позаяк воно лежить там, де зливаються дві священних річки: Ганг і Джумна. На ці ріки сходяться богомільні прочане — тубольці. Як оповідають байки Рамайяни, Ганг починається з неба, звідкіля спадає на землю милостивою волею Брами.
Роблючи закупки, Паспарту разом з тим оглядав місто, яке колись захищалось чудовою фортецею, а тепер вона виконувала обов'язки міської вязниці. В цім, колись торговельнім та промисловім місті, не було тепер ні гандлю, ні промисловости. Даремне Паспарту шукав крамниці з новинками, немов би він був на Регент-Стріті за скілька кроків од Фармера й К°. Він ледве знайшов потрібні йому речі у старого жида, що торгував вбранням та ріжним иншим крамом. Він купив сукню з шотланської тканини, широку кирею та роскішну кожушинку з видрових шкірок, за яку він не вагаючись заплатив шістьдесять п'ять фунтів.[1]Містріс Ауда почала прокидатись від оп'янення. Її очі знову набрали того виразу лагідної покірности, якої відріжняються очі індуських жінок.
Король Усаф Уддаул, котрий був разом і поетом, так змалював красу королеви Альменагари:
„Її блискучі кучері, розділені по середині рівним проділем, оточують гармонійні риси її тендітного личка та ніжних гладеньких щічок, свіжих і білих, як перлини. Її ебенові брови мають форми лука бога кохання Ками, такіж небезпечні, як його стріли. З-під довгих шовкових вій блищать чорні очі, в яких, немов в священних озерах Гімалаїв, одбивається чорний небесний колір. Дрібні та рівні білі зуби горять білим вогнем серед складених в усмішку уст, немов краплини роси в напіврозвиненім квіті гранатового дерева. Її маленькі вушка, оксамитові ручки та пухкі й ніжні, як пупянок лотосу, ніжки, блищать, немов кращі перлини Цейлону, немов видатніші самоцвіти Голконди. Над її гнучким та тонким станом, який легко обхопити однією рукою, здіймаються пишні дівочі груди, де ховаються кращі скарби молодости. І під цією легкою тунікою вона здається вилитою з срібла святою рукою вічного скульптора Віквакарми“.
Але й не вживаючи цих поетичних прикрас, досить буде сказати, що містріс Ауда була чарівною жінкою, в самім европейськім розумінню цього виразу. Вона бездоганно розмовляла по-англійському, й парс не прибільшував, кажучи, що виховання примусило зовсім переродитись молоду жінку.
Однак зосталось вже небагато часу до вирушення потягу. Парс дожидався. Філеас Фогг заплатив йому, скільки умовився, але нічого більш не додав. Це трохи здивувало Паспарту, котрий знав з яким самозреченням служив провідник Філеасу Фоггу на протязі всієї дороги.
Справді, парс з доброї волі міг позбутись життя, а коли б індуси дізнались потім, що він допомогав викрасти їх жертву, то важко було-б йому утікти від їх помсти.
Лишалось питання про Кіуні. Що робить з слоном, так дорого купленим?
Але Філеас Фогг вирішив вже це питання.
— Парс, — звернувся він до провідника, — ти добре виконував свої обовязки й крім того виявив самозречення. За виконання обовязків я заплатив, а за самозречення ні. Чи бажаєш мати цього слона? Він твій.
Очі провідникові заблищали.
— Ваша честь дарує мені ціле майно.
— Візьми його, провіднику, а я ще зостанусь винен тобі!
— В добру годину! — скрикнув Паспарту. — Візьми його, друже. Кіуні — чесна та хоробра тварина.
І, підійшовши до слона, він ласкаво подав йому скілька грудочок цукру. Слон задоволено ревнув і, обхопивши Паспарту хоботом, закинув його собі на голову. Ні краплі не налякавшись, Паспарту погладив тварину, яка обережно спустила його на землю. На стиснення хобота чесного Кіуні, чесний парубок одповів, міцно стиснувши рукою хобот слона.
Після кількох хвилин Філеас Фогг, Френсіс Кромарті й Паспарту умістились в вигіднім вагоні. Краще місце віддано було містріс Ауді. Потяг на всіх парах йшов до Бенаресу.
Од Аллагабаду до цього міста було не більш як вісімдесять миль і за дві години потяг пройшов їх. Під час цього переїзду молода жінка зовсім прокинулась од свого оп'янення.Як вона була страшенно здивована, коли побачила себе в вагоні залізниці, одягнену в европейську одіж та оточену зовсім незнайомими їй людьми. Поперед всього її товариші по подорожі попеклувались про її оздоровлення й, щоб трохи підкрепить її — дали випить скілька крапель лікеру.
Потім сер Кромарті розповів їй всю її історію. Він особливо підкреслював самозречення містера Фогга, котрий не вагався офірувать життям для її визволення, а також сміливість та винахідливисть Паспарту, дякуючи якому вся справа вийшла так на добре.
Містер Фогг спокійно мовчав під час того оповідання. Паспарту, завстидавшись того, що його так вихваляв отаман, буркотів стиха, що те все, мовляв, нічого не варто.
Містріс Ауда щиро дякувала своїм визволителям не стільки словами, як сльозами. Її чудові темні очі ясніше всяких слів висловлювали її подяку. Потім, коли вона перенеслась думкою до того, що їй довелось витерпіти, й знову побачила ту землю, де її ждала ще велика небезпека — вона проти волі здрігнулась. Філеас Фогг цілком зрозумів, що діялось в душі молодої жінки. Щоб заспокоїти її, він запропонував довезти її до Гонґ Конгу, де вона могла залишитись поки все заспокоїться. Однак же й ця ввічлива пропозіція була зроблена звичайним, спокійним і холодним тоном.
Містріс Ауда з подякою приймила її. В Гонг-Конгу, як виявилось, мешкав її родич, багатий купець також парс по походженню. Гонг-Конг місто зовсім англійське, хоч і стоїть на китайськім березі. Тут містріс Ауді було безпечніще, як де-инше в цілій Індії.
Опів-до-першої години дня потяг прибув до Бенаресу. Браминські байки запевняють, що Бенарес стоїть на місці старожитнього Казі, який висів колись в повітрі подібно до Магометової труни. Але в наші практичні часи Бенарес, ці Афини Індії — як його називають орієнталісти, спокійненько стоїть на землі й Паспарту міг на швидку розглянути його цегляні доми й деревляні хатки, що надають йому занехаяного вигляду й не мають ніяких місцевих рис.
Тут сер Френсіс Кромарті мусів зупинитись, бо підлегле йому військо стояло табором за скілька миль на північ од міста. Отаман розпрощався з містером Фоггом, побажавши йому всякого успіху й зробити ще раз таку мандрівку, тільки з більшою користю. Філеас Фогг злегка стиснув руку отамана. Містріс Ауда попрощалась з ним більш сердечно. Вона висловила, що нігди не забуде його послуги для неї. Щож торкається Паспарту, то йому отаман на прощання кріпко стиснув руку. Схвильований такою честю, Паспарту готовий був в ту хвилю офірувати життям для отамана, коли б це було потрібно. Після цього вони розлучились.
Від Бенаресу залізниця де-який час біжить долиною Гангу. Крізь шкло вагону, в досить ясну годину видко було зпочатку ріжноманітний краєвид Бегара, потім зелені гори, поле, засіяне ячменем, пшеницею та маїсом, ставки й річки між якими тулились зеленкуваті аллігатори, чепурні села й нарешті зелені ліси. Кілька слонів і зебу з великими горбами купались в священних водах Гангу й тут таки гуртки індусів обох полів виконували свої релігійні обмивання. То були жорстокі вороги буддізму, щирі прихильники браминської віри, яка визнає трьох богів: Вішну, бога сонця, Шіву — божествене втілення всіх сил природи та Браму; останній має найвищу владу над усіма жерцями й законознавцями, яких захищає та сприяє у всяких справах. Але якими очима Вішну, Шіва й Брама повинні були поглядать на збританізовану Індію: на пароплави, що прорізують священні води Гангу й лякають своїм шумом літаючих по-над водою чайок, чарепах, що лазять по березі й тубольців, котрі мешкають по берегах?
Увесь той краєвид промайнув перед очима, неначе блискавиця, й часто біла хмара диму з паровика застеляла де-які його дрібні риси. Перед мандрівцями промайнули один за одним форт Хунар, що лежав миль за двадцять на південий схід од Бенаресу, бувша фортеця Буксари, Натна, велике промислове й торговельне місто, де знаходиться головний ринок опіуму, нарешті Монтр. Останнє місто зовсім европейське, таке-ж саме, як Бирмінгам або Манчестер. Воно відоме за свої заводи чавуних, залізних та збройових виробів. Високі димарі цих заводів закурюють димом ясне небо Брами, роблючи прикре вражіння в цій мрійній роскішній країні фантазії.
Насунулась ніч. В темряві чути було рикання тигрів та ведмедів, виття вовків, що тікали від паровика. Потяг біг на всіх парах. Дива Бенгали, Голконду, руїни Гури, Мурегедабад, бувша столиця Індії, Бурувон, Хугли. Чандернагор, місто, що належить до французів на індійській землі — все це залишилось непоміченим.
Нарешті, в сім годин ранку потяг прибув до Калькути.
Пароплав, що вирушав до Гонг-Конгу, здіймався з якоря тільки о полудні. Таким чином в розпоряджені Філеаса Фогга залишалось ще п'ять годин.
По розпису він повинен був прибути в столицю Індії 25-го жовтня через двадцять три дні після від'їзду з Лондону. Він так і приїхав сюди, в визначений день, не програвши й не вигравши часу. На жаль, два дні, що зостались у його зайвих в наслідок швидкого переїзду від Лондону до Бомбею — були страчені, як знає читач, під час переїзду через Індостан. Але, треба думати, що містер Фогг не жалкував витраченого часу.
——————
- ↑ Тоб-то звиш тисячі двісті гривень на наші гроші.