За Державність/2/Січові стрільці в боротьбі за державність
| ◀ Зимовий похід | За Державність. Випуск 2 під ред. Михайло Садовський Січові стрільці в боротьбі за державність (Марко Безручко) |
Бої Сірих за Коростень Вип. 3. Січові стрільці в боротьбі за державність (докінчення) ▶ |
|
|
М. БЕЗРУЧКО
Ґенерального штабу ґенерал-хорунжий.
|
Корпус Січових Стрільців, пізніш переіменований в ґрупу Січових Стрільців, виходячи в другій половині березня 1919 року з Проскурова, де приводив себе до порядку, на фронт, був зорґанізований так: піхота складалася з пятьох полків. Кожний піший полк складався з трьох курінів, одної сотні піших і одної чоти кінних розвідчиків та відділу звязкового при штабі полку. Чисельний стан полків і курінів був неоднаковий, тому що орґанізація й розвинення частин відбувалися поступово, в мірі ставлення добровольців та мобілізованих. Найсильнішими полками були 1-й, 3-й і 5-й піші полки[1]. Останній молодий полк, зформований у березні в м. Проскуров. Курінь складався з 3-х сотень піших і одної кулеметної з 6-ма кулеметами. Полки піхоти не були зведені в дивізії, — а керував ними безпосередньо штаб корпусу.
Артилерія складалася з 6-ти гарматних полків: 1, 2, 3, 4, 5 і 6-го. Кінний полк мав по 3 батареї, батарея по 4 гармати, крім пушкової 42-лінейної, яка була двохгарматна.1-й гарматний полк мав 2 легкі батареї й одну кінно-гірську.
3-й „ „ „ всі 3 батареї легкі польові.
4-й „ „ „ 2 легкі польові й одну гавбічну 48-лінейну.
5-й „ „ „ 2 легкі польові й одну тяжку 42-лінейну батарею.
2-й і 6-й гарматні полки мали по три батареї 6-цалевих тяжких гавбіць. Вся артилерія була зведена в гарматну бриґаду. Полки 2, 4 і 6-й увесь час війни були приділені: 4-й до 3-ої Залізної дивізії, де й послужив кадром для гарматної бриґади 3-ої дивізії, а 2-й та 6-й до Галицької армії, в складі якої вони були аж до переходу її до Деникіна.
Кіннота складалася всього з одного кінного дивізіону Січових Стрільців (Бориса). Дивізіон мав 250 вершників і складався з трьох сотень кінних і одної кулеметної. Пізніше був приєднаний до ґрупи полк кінний імени отамана Максима Залізняка, але потім його прийшлося розформувать із причин браку відповідного старшинського складу в ньому й повної відсутности дисципліни. В період перед операціями в червні місяці була зформована окрема кінна сотня в Кременці, що мала бути основою 2-го дивізіону, але брак коней і великі втрати 1-го дивізіону змусили через де-який час влити її до складу дивізіону Бориса, і дивізіон був переіменований в кінний полк двохдивізіонного складу, кожний по 2 сотні та по сотні кулеметній. Таким чином ґрупа послуговувалась увесь час одним полком кінноти, яко корпусною кіннотою. При штабах дивізій мало бути по одній сотні кінноти, але ці сотні так і не вийшли з початкової стадії формування через брак коней і сідел.
На початку існування корпус С. С. посідав одну технічну сотню саперів, яка входить в склад і-го полку С. С., пізніш переіменовану на технічну сотню корпусу С. С. При штабі корпусу була сотня звязкова з двома відділами — телеґрафним та телефонним.
З метою переформування ґрупи С. С. у дві дивізії, кожна з них мала по одній сотні технічній, ц.-т. саперній.
До ґрупи був доданий панцерний дивізіон, який спочатку мав один бронепотяг „Січовий“. Потім долучено до нього бронепотяг „Стрілець“. Згодом були оборудовані здобуті у ворога бронепотяги „Запорожець“ і „Помста“. Всього чотири бронепотяги. Всі бронепотяги правдивої конструкції. „Січовий“ був озброєний одною польовою 3-цалевою гарматою і 16 кулеметами, „Стрілець“ мав одну 3-цалеву гармату на задній платформі та дві гірських 3-цалевих гармати, які стріляли на боки з верхнього помосту, забронованого для розміщення до 30 кулеметів, ваґону. Цей бронепотяг дуже сильний та дуже високий і тяжкий представляв значну ціль для ворога.Бронепотяг „Запорожець“ мав 2 гармати 3-цалеві і 12–16 кулеметів. „Помста“ мав одну легку 3-цалеву гармату й одну легку гавбіцю та до 16 кулеметів.
Автопанцерний дивізіон складався з трьох панцерників. „Отаман Мельник“ — озброєний одною легкою гарматою й кількома кулеметами, „Отаман Петлюра“ й „Отаман Коновалець“ — обидва озброєні тільки кулеметами. До складу дивізіону входили кілька тягарових самоходів, 2 легкових і кілька мотоциклів.
Автоколона, входячи до складу ґрупи, складалася з 8 особових і 12 тягарових самоходів. За браком відповідних доріг уживалися тільки особові самоходи, яко засіб до пересування штабів і звязку. Тягарових самоходів майже не вживалося й вони обслуговували тільки глибокий тил.
Потяг-майстерня із прегарним оборудованням, із добре вишколеним персоналом була єдина на всю Україну й одна з небагатьох, що були в колишній Росії. В цій майстерні направлялися гармати, кулемети й автомобілі. Майстерня могла виробляти навіть де-які часті до всякої зброї та самоходів. Вона була підпорядкована інспекторові артилерії. Загинула в травні місяці, впавши до поляків у кінці травня 1919 р. в районі Бродів.
Думка про запасові частини для вишколення мобілізованих, підготовки ріжного роду фаховців та формування маршових сотень і курінів, виникла в командування корпусу С. С. з початку 1919 р. Тому був заснований так званий „Кіш“. Місцем осідку для нього вибрано Кремянець, який лежав у найглибшому запіллю — де можна було переводити спокійно працю, не боячись скорої руйнації.
Але Кіш Січових Стрільців не розвинувся, як слід — раз через брак воєнного запасу, надто умундурування, а друге — брак орґанізаційного хисту його командування.
Склад Кошу в Кремянці: 2 піших куріні вишколу, 1 сотня старшинська, 2 сотні кулеметних, і сотня кінноти — стояла в Меджибожі, де був кінний вишкіл для всієї армії, 1 сотня підстаршинська, і сотня польової варти (жандарми). Остання не уявляла з себе постійної частини Кошу, а була зформована для переведення мобілізації. При Коші був заснований шпиталь, типу запасового (після російської нуменклатури).
Санітарна служба в ґрупі, як і в усій Українській армії, протягом усього часу була поставлена досить зле. Не було ні польових, ні запасових шпиталів. При частинах були лікарі, з котрих тільки де-хто був дійсно лікарем, а то просто фершал або й того гірше. Легко-хорих лікувалось у лазаретах при частинах, ранених та тяжко хорих спроваджувалося до Коша, де був напочатку теж лазарет, а пізніше засновано було в Староконстантинові шпиталь. Персонал для цього шпиталю і ліки взято було в Звяґелі (Новоград-Волинського повіту) з місцевого земського шпиталю; персонал поповнено персоналом із військових частин.
Органи постачання були зформовані на зразок постачання російського корпусу. На чолі його стояв начальник постачання (корпусний інтендант) зі своїм управлінням. Йому підлягали начальники постачань дивізійних. Полки та гарматні бриґади мали полкове господарство теж на зразок російський. Всі запаси зброї, харчування й умундурування возилися в потягах. Жадних маґазинів чи місцевих складів напочатку не було. У вересні 1919 року були засновані маґазини в Проскурові. Склади, в періоді боротьби від грудня 1918 року до серпня 1919 року, були поповнені тими запасами зброї й умундурування, а також і де-яким харчовим продуктом зі складів Київа, Бердичова, Білої-Церкви, Хвастова та инших міст. З осени 1919 року перейдено було на використання місцевих засобів — шляхом заготовок. При постачанні були засновані свої майстерні — кравецька на 40 машин і шевська на 80–100 шевців. Отже умундурування та споряд для всіх родів зброї заготовлялося власними засобами. Взагалі, в розумінню постачання, ґрупа була досить добре забезпечена. Недостача відчувалася тільки пізніше, надто в пізню осінь, в узуттю й, частинно, в одягові теплому.
При штабі корпусу була сотня (120 чол.) польової варти, що свої завдання виконувала добре.
Піхота була озброєна 3-лінійними мушкетами російського зразку. Кулеметні частини — трьома системами кулеметів. Більшість кулеметів була „Максима“, частина — „Кольта“ й одна сотня — „Шварцльозе“.
Артилерія була озброєна гарматами — легкими польовими, кінно-гірськими, легкими й тяжкими гавбіцями — всі відповідних російських зразків.
Умундурування всіх родів зброї було російське за винятком мундуру, який був анґлійського зразку, але цього гостро не дотримувалося і через брак можна було носити і звичайну російську „гімнастьорку“,
Споряд, його укладка й пристосування було російське.
Муштра стройова переводилася згідно з Муштровим статутом[2] Січових Стрільців, спеціяльно складеним, почасти на підставі австрійської, почасти російської муштри. Вся служба переводилась відповідно до російських статутів польової, залогової та внутрішньої служби.
Другим браком орґанізації була мала численність корпусної кінноти. Характер війни і воєнного театру вимагав мати на ґрупу що-найменше 1,000–1,500 шабель, а було їх тільки 950. Це звязувало руки командуванню. Розвідки не можна було перевести своєчасно і в усіх напрямках, не вистарчало сил для переведення відповідних маневрів, а при ударах не вдавалося використати побіди. Правда, після наказу Зверхнього Командування про переформування ґруп у дві дивізії, передбачалось зформувати в кожній ґрупі бриґади кінноти, але тоді вже не було коней у тих районах, де оперувала Армія У. Н. Р.
Третій брак — це повна відсутність кінноти при штабі ґрупи, хоч-би для звязку, і при штабах дивізій — для розвідки й звязку.
В першій половині березня московські большевики крок за кроком здобували простори на Правобережній Україні, відсовуючи Армію У. Н. Р. асе далі на захід. До 15 березня ворог заняв район Миколаїв–Одеса і повіз наступ на Роздільну. Зі сходу ворожі частини заняли Знаменку. З напрямку Київа після боїв ним здобуто Бердичів–Житомир. З півночи його частини йшли з районів Мозиря — на Коростень і з Лунинця — на Сарни.
В той-же час частини Армії У. Н. Р. займали: Полуднева ґрупа — район між Одесою й Роздільною; корпус Запорожців, з доданими частинами, — район ст. Христинівки; ріжні збірні частини боронили ст. Жмеринку від напрямку м. Винниці; окрема Запорожська бриґада (Семесенка) була на напрямку Бердичів–Шепетівка, в районі Романів–Чуднів; Північна ґрупа Армії У. Н. Р. прикривала напрямки Житомир–Рівне, займаючи район Звяґеля (Новград-Волинського), район на північ від Сарнів, і після того, як ворог здобув Коростень, мала висунутий загін від Сарнів на Коростень (на захід від Коростеня).
У тому часі корпус С. С., розміщений у місті Проскурові й околицях приводив себе до порядку, відпочивав і являвся резервом Армії.
Стан Армії У. Н. Р. був, отже, надзвичайно тяжким. Ворог стратеґічно обхоплював її з обох фланґів, загрожуючи її комунікаціям і базам. В напрямі центру, вже від Козятина, виявляються стремління ворога прорвати фронт Армії У. Н. Р. в напрямі Жмеринки. Війська У. Н. Р. вже від половини грудня 1918 року були безперестанно в боях і сильно стомилися. Надзвичайна розкинутість частин на широкому фронті й відсутність спеціяльних військових засобів звязку робила підтримання зносин із частинами й керування ними надто тяжкими. Бували випадки, що вищі штаби по кілька день не мали звязку з окремими ґрупами або загонами, і це тоді, коли обстанова вимагала негайної передачі наказів і такого-ж скорого їх виконання.В додаток часто нищили звязок і дуже шкодили Армії У. Н. Р. большевицькі аґенти.
У той час, коли Українська армія знаходилась у такому тяжкому стані, населення України, вже покоштувавши пакування большевиків, почало повставати проти окупантів. Маючи на меті знищення ґрупи ворожих військ, що прорвалась на правий беріг Дніпра, в районі Винниця–Бердичів–Житомир–Київ, і користаючи з повстань, що почалися на тилах цієї ґрули ворожих військ, вище командування Армії У. Н. Р. задумує маневр: обмежуючись обороною на фланґових напрямках Одеса–Роздільна, Знаменка–Бірзула й Лунинець–Сарни, — Запорожським корпусом, звязаним із повстанцями Таращанщини, з района ст. Христинівки вдарити в напрямі Козятина у фланґ і тил ворогові; Північній ґрупі взяти Коростень і, обходячи Житомир зі сходу, взяти його, після чого допомогти, коли ця допомога буде потрібна, корпусові С. С. взяти Бердичів.
Корпусові С. С., зосередившися у районі ст. Романів, наступати на Бердичів із метою захопити його й продвигатись далі, в напрямі Козятина.
План цей, прекрасно й широко задуманий, мав для Армії У. Н. Р. на випадок успіху такі вигоди:
- 1) Доводив майже до оточення найсильнішої ворожої ґрупи війська в районі Бердичова–Козятина та розбивав її.
- 2) Звільняв від ворога цілу Київщину й часть Волини.
- 3) З підходом до Дніпра й Припяти давав Армії У. Н. Р. природню заслону, що дозволяла на економію сил, а це з черги дало-б змогу виділити резерви для операцій на полудню. Одначе план цей міг бути виконаний тільки військом дисциплінованим, витревалим, рухливим і тільки при умові доброго управління ним, а перш за все з начальниками, які могли-б розбіратися в тому, що діялося круг них, які розуміли б значіння маневру й були-б здібним до власної ініціятиви.
Але багато з зазначеного бракувало тогочасній Армії У. Н. Р., і тому маневр цілком не був виконаний.
Зрадивши, отаман Григорїв, розбив частини Армії У. Н. Р. на напрямку Знаменка–Бірзула й примусив Південну ґрупу відійти на Роздільну. Запорожці в цей час почали наступ на Таращу й Винницю, але загроза їхньому тилові з боку Григорїва й відступ инших частин війська У. Н. Р. з-під Винниці й Жмеринки на південь, змусили їх також відійти на південь. З цього часу воли втратили звязок і зі Штабом Армії. Північна ґрупа теж була не в силі здобути Коростень.
Корпус С. С., отримавши завдання здобути Бердичів, мав до розпорядимости такі сили: 1-й, 3-й і 5-й полк піхоти (5,000 баґнетів), 1-й, 3-й і 5-й полк артилерії (7 батарей легких, 1 батарея кінно-гірська й 1 батарея 42-лінійна) і кінний дивізіон Бориса (250 шабель).
Для зосередження свого в районі ст. Романів корпус С. С. вирушив по залізниці, маючи аванґардом три січових полки.
19 березня большевики розпочали наступ із району Бердичова вздовж залізниці на Шепетівку й осягнули до вечора 19 березня р. Случ. 20 березня вони почали тіснити на цьому напрямку Окрему Запорожську бриґаду, яка складалася з усякого зброду, зібраного отаманом Семесенком у Проскурові. Вся так звана бриґада під натиском ворога майже розбіглася. Приблизно о 14 годині 20 березня на ст. Романів прибув перший ешалон С. С. — 3-й курінь 3-го полку С. С. з командиром цього полку, п. Піщаленком на чолі.
Щоби на прибуваючу нову частину не вплинула неґативно деморалізація Окремої Запорожської бриґади, а також щоб не висажувати війська в безпосередній близості від ворога й підтримати частину, що ще боролась із насідаючим ворогом з глибини, куріневі наказано було вигрузитися на розїзді Гордієвка, де й обсадити позиції по обох боках залізниці Бердичів–Шепетівка, з метою прикрити підхід наступних ешалонів корпуса С. С., а по друге — приняти на себе відходячі частини Окремої Запорожської бриґади.
Обсадивши призначені позиції, 3-й курінь 3-го полку С. С. вислав розвідку в напрямі на с. Меленці та на с. Романівку.
О год. 15 хв. 30 надійшли відомості від розвідки з с. Меленці про те, що ворог обсадив це село, де й скупчується. Майже одночасно прибула вислана раніш начальником штабу Окремої Запорожської бриґади кінна сотня (3 загону отамана Біденка) до с. Привітова, яка донесла, що в районі с. Липно о годині 12 вона мала сутичку з ворожими пішими відділами.
Коло години 12 ворог насів на курінь 3-го полку з боку с. Меленці. Кінна сотня (біденківців) рушила на допомогу куріневі у фланґ ворогові, але не мала поводження й, стративши кілька людей і коней від кулеметного вогню, відійшла назад. Курінь-же 3-го пішого полку видержав бій до темноти. Тому, що підхід головних сил корпуса спізнювався, вночі відведено курінь на річку Случ, коло Нового-Мирополя, де він обсадив позиції Колодяно–Новий Миропіль.
Ранком 21 березня на ст. Полонне прибуває 1-й піш. полк С. С. у повному складі з 1 батарею й отримує задачу заняти Нову й Стару-Чорторию. Прибувши коло полудня, кінний дивізіон Бориса направляється туди-ж. До вечора 21 березня прибувають ще два куріні 3-го пішого полку С. С., які приєднуються до 3-го куріня у Нового-Мирополя. 5-й полк у дорозі.
Події 21 березня. 1-й полк С. С. отримавши завдання обсадити Нову-Чорторию, борзим маршом підходить до с. Любо| На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
| На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
мирки, де виявляється, що большевики вже заняли Нову-Чорторию. Рішучою атакою виборює переправу через Случ і чоловою атакою здобуває Нову-Чорторию. Большевики панічно втікають у напрямі на с. Горопай. Під вечір до Нової-Чорториї підходить кінний дивізіон. На фронті 3-го полку С. С. большевики атакують, але зустрінуті вогнем — зупиняються. Тоді, перейшовши в контр-наступ, 3-й полк С. С. здобуває ст. Печанівку. Допомагає 3-му полкові С. С. броневик „Січовий“, що прибув на цей час до Мирополя, й імпровізований броневик „Гетьман Дорошенко“.
Події 22 березня. На 22 березня корпусові С. С. поставлено завдання переслідувати ворога й осягнути лінію р. Тетерева: 1-му полкові С. С. з 1-м гарматнім полком заняти с. Трощу; 3-му полкові С. С. з 3-м гарматнім полком вийти на лінію с. Волосове–м. Чуднів; кінному дивізіонові Бориса визначено сунутися форсованим маршем через с. Трощу й Райгородок у тил ворога й понищити залізницю Бердичів–Козятин і наскоком із тилу на Бердичів допомогти піхоті здобути Бердичів. 5-й полк С. С. зі ст. Полонне мав підтягнутись до ст. Романів, яко корпусний резерв.
Кілька день перед тим сніг розтав і йшов кілька день дощ. Дороги обернулися на ріки й болота. Рух по таких дорогах був надзвичайно трудним. Не зважаючи на це, частини корпусу з ранку 22 березня бистрим і енерґійним маршем переслідують ворога і, зустрічаючи слабий його опір, займають надвечір визначені їм місця. Ворог поспішно відходить на схід.
Події 23 березня. Завдання на 23 березня: 1-му полкові з доданою артилерією осягнути м. Райгородок; 3-му полкові здобути ст. Демчин; 5-й полк у корпусному резерві за лівим крилом, в м. Чуднові. В свойому рухові вперед 1-й полк С. С. зустрічає опір ворожих арієрґардів на лінії р. Тетеревки, коло Янушполя й Волиці, але сильний артилерійський вогонь і надзвичайно енерґійна атака піхоти, котру веде до бою в перших рядах сам командир полку п. Іван Рогульський, примушують ворога спішно відступити. На плечах ворога 1-й полк вривається й обсаджує Райгородок.
3-й піший полк у свойому наступі вздовж залізниці напоровся на сильний опір ворожої піхоти, підтриманої бронепотягами, з яких надто сильним і зручним був бронепотяг „Гром“. Все-ж, після кількох бойових сутичок ворог відійшов, і полкові вдалося обсадити ст. Демчин. Про кінний дивізіон Бориса відомостей не було.
Бранці, взяті на ст. Демчин, твердили, що на цьому участкові з боку ворога оперував Волинський піший полк. На других фронтах у цей час події відбуваються так: ворог, після енерґійного наступу, збиває частини Армії У. Н. Р. на північ від Жмеринки й примушує їх частинно відступити на південь вздовж залізниці і частинно на захід, у напрямі на Деражню. Житомир також Армія У. Н. Р. залишила, і тепер ворог має змогу підтримати свої частини, що бються за Бердичів.Події 24 березня. Удосвіта 24 березня частини корпусу пішли в наступ, щоби здобути м. Бердичів. Підтягнуто 1-й і 3-й гарматній полк та 2-у батарею 5-го гарматнього полку. 1-й полк С. С. отримав завдання натискати з полудневого заходу, а 3-й піш. полк С. С. — з північного заходу. Коло 10 години ранку 1-й піший полк опанував ворога в с. Пятигірці й, зімнявши його, при невеликих стратах, провадив наступ далі. Відступаючи, ворог сильно обсадив околицю Бердичова й Лису Гору. Частини 1-го піш. полку атакували Лису Гору й понесли великі втрати та подалися назад, але командир полку після короткої артилерійської підготовки, підтягнувши резерви, особисто повів полк до атаки вдруге і після завзятого бою здобув Лису Гору та повів наступ далі — для очистки самого міста від ворога, бажаючи як-найскорше вийти на східню околицю міста й опанувати залізницю на схід від Бердичова. В цей час прибуває на ст. Бердичів ворожа бриґада Таращанців, яка впрост із потяга, висажуючись, атакує 1-й піший полк С. С. і примушує його відійти, залишивщи й Лису Гору. Полк розстроєний відступає через с. Жидинці на ст. Осадовку.
В той час, коли 1-й піший полк здобув Лису Гору, 3-й піший полк змагається за позиції під с. Радзивілівкою й не може перемогти ворожого опору. Зрештою, коли йому це вдається, 1-й піш. полк терпить невдачу, і тому просовування 3-го піш. полку в напрямі на ст. Бердичів зустрічає опір ворога на передмістях Бердичова. Несподіваний сильний опір зовсім затримує цей полк. Ворог, користаючи з цього, переходить до протинаступу й відкидає 3-й піший полк С. С. до ст. Голодки. Втрати 1-го пішого полку С. С. вбитими й раненими, яких не встигли підібрати, та полоненими: до 25 старшин і до 27 стрільців. В матеріяльній частині страт не було. Страти 3-го пішого полку С. С. вбитими й раненими: коло 20 старшин і 100 стрільців.
Висновки. Не зважаючи на героїчну самопосвяту цілих частин і поодиноких осіб, не зважаючи на подиву гідну хоробрість 1-го й 3-го полків, — перший наступ не вдався. До цього причинились такі обставини:
- 1) Оперативний штаб корпусу розміщений був дуже далеко від частин — ст. Романів; підтримання звязку, яке могло бути тільки по залізничому телеґрафу, дуже трудне; тому керування військом і кореґування чинами його — неможливе.
- 2) Командири полків абсолютно нехтували звязком, не вважали для себе обовязковим про все, що діється на фронті, повідомляти штаб корпусу.
- 3) Відсутність одностайности зусиль — ріжночасні атаки, а в результаті поражка.
- 4) Віддаленність резервів (м. Чуднів) і неможливість через те своєчасно підтримати змагаючі в бою війська.
- 5) Млявість, а може й неуміння кінноти розібратись і розрахувати обстанову, яка не могла бути їй невідомою, бо бій у цей день мав таке напруження, що гарматню стрільбу було чути навіть у м. Шепетівці (де автор у тому часі був).
- 6) З боку ворожого: — використання на часі для підвозу резервів. Своєчасний підхід резервів. Правильна оцінка обстанови. Зручність маневру й рішуче переведення його в чин по внутрішніх операційних напрямках. Надто треба відмітити діяльність бронепотягів, зокрема „Грому“, який із надзвичайною відданістю підтримував свою піхоту, на повних парах врізувався в піхоту Січових Стрільців, не звертаючи уваги на їхній гарматній і кулеметний вогонь.
25 березня. Обстанова по відступі Стрілецьких частин склалась так: ворог, відкинувши Стрілецькі частини, їх не переслідував, а обсадив околиці Бердичова й далі підвозив резерви по залізниці з Житомира.
Стрілецькі частини, залишивши Бердичів, стратили звязок зі штабом корпусу і вночі приводили себе до порядку. День 25 березня пішов на навязування звязку з частинами та на розвідки. Вирішено атакувати Бердичів знову вдосвіта 26 березня, при чому план мав бути такий-же, як при першому наступі, ц.-т. 1-й полк з південного заходу наступає на Лису Гору; 3-й полк з південного заходу, з метою вийти на ст. Бердичів; 5-й полк знов лишається в резерві. Причини до того були ті, що 5-й полк був молодий, ще ні разу не був у боях, а 1-й-же і 3-й піший полк були в стані вести операції; замінити їх не було ким, до того й обстанова вимагала невідкладно опанувати Бердичовим.
Удосвіта 26 березня рішучо поведений одночасно наступ 1 і 3 полку вдався: Січові Стрільці опанували Лису Гору і станцію Бердичів. Ворог, одначе, оцінюючи велике значіння Бердичова, стягав сюди резерви з боку Житомира й Козятина. В час, коли Стрільці, після частинного опанування міста — як це, звичайно, буває в таких випадках — втратили тверде керування, — ворог зібрався з силами і знову примусив Січових Стрільців залишити місто. Велику ролю в цьому відограли місцеві большевики, що в рішучий момент ударили на Стрільців іззаду, обстрілюючи одночасно їх із вікон і з дахів будинків. Січова Стрілецька гармата стратила звязок із піхотою, а для супроводу піхоти не було виділено окремих чет чи гармат, і тому артилерія не підтримала вчасно своєї піхоти.
На цей раз ворог переслідував Стрілецьку піхоту, і тому 1-й полк С. С. міг затриматись лише в с. Лісній-Слобідці, а 3-й полк в с. Демчин. Вночі з 26 на 27 вересня ворог головними силами відійшов до Бердичова. Передові частини його залишилися на лінії Пятигірка, Видовці, Кустичи, Винний Завод.
1-й і 3-й піший полк Січових Стрільців понесли ще більші страти ніж у перший наступ. У цей час наспіли на поповнення два запасові куріні. Командування рішає влити по одному куріневі до кожного з полків (1-й і 3-й) і готовиться до нового наступу.Боронячи Бердичів, ворог все сильніше напірає на частини Східнього фронту, що боронять м. Винницю й займають позиції по р. Бугу, приблизно від Трубова до Милянова. Частини Східного фронту, які складалися з найріжноманітніших „отаманських“ формацій, місцями не витримують ворожого напору й віддають йому переправи через р. Буг. Вище командування рішуче вимагає, щоби корпус С. С. скорше опанував Бердичовим, а Північна ґрупа — Житомиром і Коростенем.
Командування корпусу С. С. рішає пустити в бій усі сили корпусу, що були під Бердичовим, і наказує: 1-му полкові збити ворога з позицій біля Пятигірки й Романівки і, переслідуючи ворога, на його плечах вдертися до міста, маючи за дальшу мету — перерив залізниці Бердичів–Козятин. 3-му полкові атакувати ворога з фронту, а 5-й полк 28 березня переходить до м. Пятки, звідкіль має вирушити через переправу у Слободище та вдарити ворогові у фланґ і тил. Кінному дивізіонові Бориса, — що 27 березня повернув із виправи для нищення ворожих комунікацій і який, що-правда, позривав залізницю Козятин–Бердичів, але більш нічого поважного не зробив, і тільки виснажився, — наказано забезпечувати праве крило корпусу й допомагати 1-му полкові С. С. Всі гармати, які були на даний час, підтягнуто й придано 1 і 3-му пішому полкові (при 5-м полкові йшла одна батарея). На ст. Демчин підтягнули бронепотяги і летючий склад гарматних і мушкетних патронів.
29 березня біля 8 години ранку почали свій наступ 1-й і 3-й полк з лінії Осадівка–Голодки, 5-й полк рушив о 6 год. 30 хв. Спочатку бій на фронті 1-го і 3-го полку йде добре. Стрілецькі полки, підтримані сильним огнем своїх гармат, легко просовувались уперед. Коло 12 години бій почався вже на передмістях самого Бердичова. Ворог видимо не витримував огню артилерії Січових Стрільців і відступав під напором стрілецької піхоти. Між 11 і 12 годиною 5-й полк підходив до с. Райки, де зустрів невеликий ворожий відділ, який перед головним загоном полку відійшов на південь. Біля 12 години 5-й полк проходив повз с. Райки, коли ворожа піхота несподівано заатакувала його з лівого фланґу й тилу. Керування полку стратило голову, полк не встиг розгорнутися до бою, почалася паніка, і полк почав відходити просто на захід. Частина його встигла переправитись через р. Гнилопяту на північ від озера Райки, друга частина була притиснута до оз. Райки. Багато згинуло стрільців того полку, потопившися в озері, багато попало до неволі, менша частина була забита й поранена. Страчено було кілька кулеметів. Батарея врятувалася.
Розгром 5-го полку так вплинув на частини, які билися на фронті, що вони затримали свій удатний наступ. Ворог використав затримку й сам перейшов до наступу, загрожуючи відбити село і станцію Демчин. Січовим Стрільцям був даний наказ про відворот, який тепер мав проходити під напором підбадьореного вдачею ворога.
1-му полкові щасливо вдалося відірватися від ворога, але 3-й полк попав у дуже тяжке положення. Ворог насідав із боку Бердичова та з боку с. Райки. Вивязався в районі с. Демчина завзятий бій, де полк поніс дуже тяжкі страти. Керовництво боєм узяв на себе сам начальник штабу корпусу ґенерального штабу полковник Сулківський. Сам оперативний відділ мало не впав у полон, кілька старшин із оперативного відділу було ранено. Все-ж полкові з оперативним відділом пощастило вирватися з пащі, і він відступив уздовж залізниці, прикриваючися стрілецькими бронепотягами. Рештки 5-го полку відійшли на м. Чуднів.
Спершу вирішено було, відірвавшися від ворога, обсадити позиції для оборони по лінії р. Случа від ст. Чорториї до міста Мирополя. Але, зважаючи на те, що частини були сильно стомлені довгими й упертими боями, понесли великі страти, надто серед старшинського складу, а також і тому, що частини Східнього фронту залишили Винницю й Жмеринку та по части відійшли на Деражню, по части на Бірзулу. Північна ґрупа також не здолала здобути Житомира і Коростеня та відійшла за Случ, — було вирішено відвести корпус на лінію р. Хомори й обсадити місто Полонне. В цей спосіб гадалося відійти від ворога де-що далі, виграти якомога більше часу для відпочинку і привернути в частинах бойовий порядок.
Невдачним кінцем наступу С. С. на Бердичів фактично кінчаються операції для звільнення району Житомир–Козятин–Бердичів від ворога. План Армії У. Н. Р. на вдався, і з цього моменту ініціятива цілком переходить до рук ворожих. Військо У. Н. Р. переходить до оборони і тільки то там, то в иншому місці ще наступає, але це події характеру місцевого. Командування Армії витратило резерви, чинности, в широкому значінню, воно не могло проявити і тільки намагалося тепер затримати за собою ті простори, що ще посідало.
Звертаючись до оцінки олерацій С. С. що-до опанування Бердичова, треба сказати, що сил для його оволодіння Січові Стрільці мали досить. Витрата цих сил була недоцільна, а плани що-до атак 1-ої і 2-ої були невідповідні. Треба було зразу примінити до боротьби всі сили, а не вводити їх до бою поступовно — частинами. План для 3-ої атаки був ризикований, хоч добрий, але прийнятий він був запізно. Коли-б із самого початку командування зважилось було на нього, безперечно Бердичів був-би взятий, ворог не встиг-би скупчити резервів, а стрілецькі частини, надто ті з них, які ще не були в боях, мали-б у своїй діяльності з самого початку успіх, що підняло-б їхній дух, загартувало-б їхню бойову стійкість. Так не сталося, і тому наслідки були дуже лихі.1-го квітня корпус С. С. відійшов на р. Хомору і 3-ім полком обсадив місто Полонне, прикриваючи напрям Бердичів–Шепетівка. 1-й полк С. С. відведено в місто Шепетівку, 5-й полк розформовано, і рештки його влито до 1-го і 3-го пішого полку С. С.
Ворог на той час осягнув лінію р. Тетерева й зайняв Чуднів, Хмельник, Літичів і напирав на Деражню.
Штаб Армії У. Н. Р. переїхав із Проскурова на ст. Здолбунів. Уряд і всі центральні установи з Камянця — до Рівного.
4-го квітня отримано відомості, що ворог став посуватись зі сторони Хмельника на Остропіль і Любар та зайняв ці місцевості.
Разом із тим на напрямку Чуднів–Полонне проявилася діяльність ворожих сторожових частин, підтримуваних бронепотягами.
Штаб корпусу вислав кінний дивізіон Бориса на Гриців і Лабунь, щоби обсадити ці пункти й розвідувати на Остропіль і Любар. Дивізіон, виділивши одну сотню на Лабунь, більшістю сил виступив на Гриців і 5-го квітня надвечір заняв Коськів і Карпилівку. Вночі ворожа піхота вигнала сторожу Стрілецької кінноти з Гришева й обсадила це містечко, а нарано повела наступ на Карпилівку, зайняла переправу й примусила кінний дивізіон С. С. відійти в с. Саверці.
На другий день спроба Стрілецької кінноти відкинути ворога за Хомору не повелася: вона, понісши страти, відійшла в с. Білопіль.
В той-же час 3-й полк, не зважаючи на присутність оперативного відділу штабу на ст. Полонному, почував себе занадто безпечно й, очевидно, не провадив належної розвідки, бо 7-го квітня ранком зовсім несподівано ворог заатакував із півдня його резерв на ст. Полонному.
Дякуючи тому, що випадково на станції був бронепотяг, резервові вдалося розгорнутися до бою і, підтриманий бронепотягом, він відкинув ворога на південь, після чого полку наказано було відійти на м. Судилків. В цих боях за Хомору виявляється відсутність всякого плану. Та й важко було повзяти будь-який план. Обсадити твердо переправи від Сульжина (на залізниці Проскурів–Шепетівка) до Полонного не вистарчало сил. Обсадити ті переправи невеличкими силами й тримати сильні резерви теж не можна було, бо теж не вистарчило-б сил, а по друге, хоч-би й були резерви, то стан доріг весною, а особливо 1919 року, коли майже що-дня йшов дощ, був такий страшний, що резерви абсолютно не могли поспівати в загрожені місця.
Тому, після бою за м. Полонне, рішено було обсадити місцевості безпосередньо навкруги ст. Шепетівки, яку наказано корпусові тримати до-останку.
Біля 10 квітня ворог здобуває Проскурів, Старо-Константинів і Новоград-Волинський. На фронті під Шепетівкою його піхота — 5-й і 14-й совітський полк — займає с. с. Городище, Красносілку й Хролин. Полк червоного козацтва — с. Плесна (південно-західня частина). По лініях залізниці Шепетівка–Бердичів і Шепетівка–Проскурів курсують ворожі бронепотяги сильної конструкції.
Січово-Стрілецькі частини розположені: Кінний дивізіон Бориса в Урочищу на південь від Камянки; 1-й піший полк заступає південну околицю м. Шепетівки та ст. Шепетівка-Подільська; 3-й полк займає околиці Судилкова. В резерві кінна сотня польової варти; участкові резерви — по куріню в кожному полку. До піших полків додано по одному полку гарматньому. В районі ст. Шепетівка одна 42-лінійна батарея — підлягає безпесередньо командирові гарматньої бриґади. На залізничних лініях по одному правдивому бронепотягові: „Січовий“ і „Стрілець“ і один бронепотяг імпровізований — „Гетьман Дорошенко“.
Задача всіх тих частин — оборона Шепетівського вузла.
12 квітня ранком ворог при підтримці гармат і бронепотягів розпочав наступ по всьому фронту. Особливо насідав із півдня на фронті 1-го полку С. С.
Пополудні ворожі частини вдираються на ст. Шепетівка-Подільська. 1-й полк С. С. уводить у бій свій резервовий курінь і сотню пішої розвідки (добірні стрільці і старшини), переходить у протинаступ, вибиває ворога зі ст. Шепетівка-Подільська й, переслідуючи його, займає с. с. Плесну й Красносілку; залишає там свою сторожу й на ніч вертає на старі позиції, на околиці м. Шепетівки. На фронті 3-го полку С. С. ворог свій наступ тільки демонстрував і до рішучих чинів не дійшло. Удосвіта 13 квітня ворог атакує 3-й піший полк своїми 5-им і 14-йм пішим полком. 3-й піший полк, підбадьорений вчорашнім успіхом 1-го полку, рішучо переходить у протинаступ і розбиває ворога. Ворог залишає коло 200 трупів на полі бою й між ними командира 5-го совітського пішого полку. Взяті полонені зізнали, що серед стрільців вищезгаданих полків багато є українців, надто в 14-му совітському полку. Штаб корпусу висилає кількох полонених з 14-го полку, щоби запропонували українцям перейти на бік Січових Стрільців. Звязок встановлюється між Січовими Стрільцями і 3-м Миргородським курінем 14-го пішого совітського полку. Ведуться переговори. Ворог, побитий 12 і 13 квітня, активности не виявляє; його гармати та бронепотяги обстрілюють стрілецькі розположення — місто і станцію Шепетівка.
2-й період. Частини Армії У. Н. Р., що боролись із ворогом у районі Камянця й Проскурова, помалу відійшли на р. Збруч. Лишалась Північна ґрупа, що боролась на напрямі Рівно–Новоград-Волинський, на Костопольському й на Сарненському напрямку, та корпус С. С. Зверхнє командування планує перехід у наступ із метою розбити ворога й виграти терен, занявши фронт по лінії Проскурів–Миропіль–Новоград-Волинський–Коростень. Для цього воно підсилює корпус С. С. бриґадою кінноти, яку направляє на м. Заслав. Кіннота поступає до розпорядимости корпуса С. С. На ст. Шепетівку направляє Тульську бриґаду піхоти, яка має підлягати командирові Північної ґрупи і має завдання зі сторони Шепетівки наступати для опанування Новограду-Волинського. Корпусові С. С. з доданою бриґадою кінноти ставиться завдання наступати в двох напрямках — вздовж залізниці Шепетівка–Проскурів, щоби здобути Проскурів, і в напрямі Шепетівка–Новий-Миропіль, щоби здобути останній.
Командування корпусу С. С. рішає перейти до наступу й у першу чергу вийти на лінію р. Хомори та обсадити переправи. Для цього ставить завдання частинам: Кінній бриґаді з пішим дивізіоном і двома батареями (одна легка й друга гавбічна), які входили до її складу, 18 квітня ранком виступити з Заслава й опанувати район Шаровчик–Топорчики, звідкіль розвідати лінію р. Хомори; 1-му полкові С. С. наступати вздовж залізниці на Проскурів та опанувати станцію й село Чотирбоки. 3-му полкові С. С. вночі атакувати ворога, що займає Трацлин та ст. Хролин і здобути цю останню. Нічна атака 3-го полку була призначена тому, що від Миргородців довідалися про лихий матеріяльний і моральний стан 2-ої совітської бриґади й отримали також відомості про її розположення й сили.
Атака 3-го пішого полку вдалась знаменито. 2-га совітська бриґада була майже знищена; до цього спричинився зовсім несподіваний наскок вночі, добре обдуманий і виконаний із обхватами фланґів план і, зрештою, перехід у час бою на бік Січових Стрільців Миргородського куріня 14-го совітського полку. Січові Стрільці взяли до сотні полонених, три гармати й кілька кулеметів. 2-га совітська бриґада панічно відійшла до Полонного. 3-й полк переслідував її й у цей день заняв Ничпали.
Кінна бриґада й 1-й піший полк обсадили вказані їм місця без бою. Ворог відійшов на р. Хомору й заняв Сухнівці, Дилоновці, Бейлими-Вербівці та Гриців.
Тульська бриґада, підвезена потягами на ст. Майдан-Віла, вигрузилася й повела наступ на Новоград-Волинський.
На другий день, 19 квітня, на правому крилі Січових Стрільців кінна бриґада та 1-й піший полк, командування над якими обняв командир одного з курінів, бо командир полку п. Рогульський був ранений у боях під Шепетівкою, проявляють нерішучість і, не зважаючи на катеґоричний наказ штабу корпусу, в наступ не переходять, обмежуючися розвідками, 3-й піший полк, навпаки, не чекаючи наказу, зранку 19 квітня сам продовжує наступ, надвечір вибиває ворога з м. Полонного й обсаджує його.
Дня наступного ворог, розібравшись в обстановці й бачучи нерішучість частин на правому фланґові Січових Стрільців, почав продвигатися вперед й обсадив ряд сел: Щуровчики, Топорчики, Ленківці. Стрілецькі сторожі й розвідки відійшли на лінію своїх головних сил. На фронті 3-го полку ведеться розвідка. Тульська бриґада веде бої на лінії Киянка–Орепи–Курман і не може зломити ворожого опору.У цей день несподівано виявляється присутність у м. Білогородці нового українського загону отамана Біденка, який до цього часу не давав про себе нікому знати, нікому не хотів підлягати й нічиїх розпоряджень не виконував. Коли ворог проявив активність на р. Хоморі, він почув небезпеку і звязався зі штабом корпусу С. С., просячи прислати йому в першу чергу грошей, а потім гарматніх і мушкетних патронів. В боях участи цей загін не приймав, скоро десь зник, а пізніше був розброєний Кошем С. С. у Кремянці. Отаман Біденко втік, а з його загону зформовано кінну сотню С. С.
21 квітня Січові Стрільці ведуть наступ на всьому фронті: кіннота атакує с. Шаровчики–Топорчики, терпить невдачу й відходить на старі місця. 1-й полк С. С. вибиває ворога з с. Лемківці, 3-й полк, не зустрічаючи ворожого опору, після кількох сутичок здобуває с. Дертку; його піша розвідка обходить між Дерткою й Мирополем ворожий бронепотяг, псує в його тилу залізничну колію; команда бронепотягу, заатакована стрілецькою піхотою при підтримці стрілецьких бронепотягів, здає стрільцам бронепотяг „Товарищ Ворошилов“. 3-й піший полк займає ст. Миропіль. Ворог відходить на східній беріг Случа й займає Новий-Миропіль.
В наступні дні корпус С. С. атакує ворога на свойому південному участку, але невдало. Ворог підсилює свої частини на р. Хоморі, займає 22 квітня м. Білогородку й одночасно атакує Стрільців на участкові Топорчики–Чотирбоки. Здобувши над ранком 25 квітня с. Зубари, відрізує 1-й піший полк С. С. від Окремої кінної бриґади. Наступ із боку с. Чотирбоки 1-м пішим полком на с. Зубари для ліквідації прориву не мав успіху, бо не мав підтримки з боку Окремої кінної бриґади, котра в безладді відходить на м. Заслав. 1-й піший полк після невдачі відходить і обсаджує с. с. Припутня й Волковці. Дня наступного кінна бриґада під легким натиском ворога з боку м. Білогородки залишає Заслав й обсаджує м. Славуту та с. с. Голики й Радощівку. Таким чином положення на Шепетівці вніч з 24 на 25 квітня стало сильно загроженим. Ворог при активности міг легко по пятах Окремої кінної бриґади заняти Славуту й, перервавши комунікації корпусу С. С., примусити його відходити манівцями, щоби десь глибше перетяти шляхи, що вели на Рівне. Положення це ускладнялося ще й тим, що всі зусилля Тульської бриґади зламати опір ворожий під Новоградом-Волинським не мали поводження, й бриґада стала підпадати на дусі. Пішли нелади між командирами та переводились зміни начальників. Тоді командування С. С. просить директив від Штабу Армії й запитує, чи варто далі боронити Шепетівку, тому що вузол Шепетівський у даному разі вже стратив для Армії У. Н. Р. стратеґічне значіння. Штаб Армії вимагає дальшої оборони Шепетівки, надіючися на те, що скоро мав підїхати Запорожський корпус, який, гадалося, разом із Січовими Стрільцями розширить простори посідання Армії У. Н. Р.
Командування корпусу С. С. рішає відтягти частину своїх сил з-під Мирополя й планує наступ для опанування Заслава й відкинення ворога за р. Хомору. 26 квітня 1-й полк С. С. із одним курінем 3-го полку С. С. і панцерними самоходами веде наступ на Заслав зі сходу; кінна бриґада отримує наказ натиснути на Заслав із півночи; 3-1 полк боронить далі ст. Миропіль; кінний дивізіон Бориса забезпечує праве крило 3-го полку С. С., займаючи м. Лабунь і с. Новоселицю і ведучи розвідку на Любар–Остропіль. 1-му полкові з курінем 3-го пішого полку вдається вибити ворога з с. с. Припутенка і Білев, але дальніше їхнє просовування ворог затримує. Люде й коні грузнуть у болоті і страшенно змучені. Один панцерник, підбитий ворогом, залишається між Заславом і Припутенкою, — його визволяє другий панцерник із сотнею 3-го пішого полку. Окрема кінна бриґада в цей день проявляє надзвичайну млявість і, замісць наступу на Заслав, висилає тільки кінні стежі, які, напоровшися на ворожу сторожу біля Михлі й Лютерки, повертають назад, нічого не зробивши. На лівому крилі корпуса С. С. ворог із полудня 26 квітня повів наступ на ст. Миропіль із фронта; трохи пізніше кінний дивізіон під натиском піших і кінних частин ворога залишає Лабунь і відходить на Коханівку й Каленичі. Положення 3-го полку стає небезпечним, тому 3-й полк отримує наказа залишити з наступленням ночи ст. Миропіль і відійти на лінію Білокриниче–Хролин. Для скорости відходу та збереження сил у людей і коней на ст. Полонне подано два ешалони.
На 27 квітня витворюється таке положення: ворог обсадив Остріг, Заслав, ст. Чотирбоки, Решнівку, Медведівку, Ничпали; під Новоградом-Волинським — обмежується обороною на старих позиціях Киянка–Курмани. Обхоплюючи корпус С. С. півколом, ворог загрожує відтяти його остаточно від бази та від північної ґрупи, яка своїм правим флангом стоїть у Гощі на Горині.
В цей-же день отаман Оскілко оголошує себе головнокомандуючим українськими військами, відмовляється підлягати владі У. Н. Р. і стягає війська до Рівного. На його наказ відходить до Рівного частина Окремої кінної бриґади. З її складу при корпусі С. С. лишається один кінний полк ім. Максима Залізняка (27 кінний полк). На наказ штабу Армії корпус С. С. для ліквідації „оскілковщини“ виділяє один бронепотяг і польову варту, яка перед тим вислана буда для забезпечення мосту на Горині біля Бродова.
З огляду на обстанову корпус С. С. починає часткову евакуацію ст. Шепетівки. Вивезено було до ваґонів склад вогнеприпасу, забрано всі паротяги й увесь порожняк, залишено тільки необхідні бойові й харчові припаси та ешелон штабу корпусу. 28, 29 і 30 жовтня ворог поперемінно атакує корпус С. С. те з боку Заслава, то вздовж залізниці Бердичів–Шепетівка.
Не маючи резервів, із сильно перетомленими людьми, корпус С. С. міг тільки пасивно боронитися. Часткові наступи ворога дали змогу корпусові С. С. відтягати частини його сил із одного участка й бистро перекидати їх по залізниці на инший участок| На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
| На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
і тим підтримувати війська, що там билися. Велику прислугу давали корпусові С. С. у цей час прекрасні стрілецькі бронепотяги „Січовий“, „Стрілець“, „Запорожець“ і „Помста“, — всі правдиві, доброї конструкції.
30 квітня на ст. Ожинин прибувають 2-й і 4 й полк С. С., сильно виснажені боями під Мозирем і Сарнами і малочислені.
Цим полкам ставиться завдання оволодіти Острогом, для чого 2-й полк С. С. направляється з Ожинина через Хорів, Озери на Остріг, а 4-й полк підводиться на ст. Кривин і направляється з польовою вартою через Вельбовне на Остріг.
На Шепетівському фронті 1 травня ворог веде наступ на всьому фронті; його кінні частини охоплюють фланґи корпусу С. С. під с. Камянкою. Кінні частини відбивав стрілецький панцерник, що курсував для нагляду за шляхом від Шепетівки до Кривина.
Під с. Купина ворожа кіннота зриває залізницю Шепетівка Новоград-Волинський і рве звязки зі штабом військ, що борються під Новоградом-Волинським, Станція й місто Шепетівка цілий день під обстрілом тяжких гармат. Січова Стрілецька піхота героїчно бється не уступаючи ні кроку назад.
За день корпус С. С. утримав всюди свої позиції. Відправлений для звязку з Тульською бриґадою на ст. Колоденка бронепотяг „Стрілець“ встановив звязок. Вночі при повороті на ст. Шепетівка бронепотяг біля ст. Майдан-Вілла попав у скруту: ворог зірвав шлях перед ним і за ним. Завязався бій із ворогом, що напав на панцерник. Бій тягнувся коло години. Панцерник, котрий мав три гармати й біля тридцяти кулеметів, розігнав ворога, багато положив його на полі трупом, виправив шлях і пізно вночі прибув на Шепетівку.
Перетомленість війська, великі втрати, відсутність резервів і переважні сила ворога змусили команду корпусу С. С. відтягнути своє військо безпосередньо на околицю м. Шепетівки й с. Судилкова, щоби там постаратися ще затримати ворога до підходу підсилків.
Зі Штабу Армії було відомо, що головні частини Запорожського корпусу вже підїжджають на ст. Здолбунів. 2-й і 4-й полк С. С. спізнилися й наступ могли почати тільки 2 травня.
Зранку 2 травня ворог знову повів наступ на всьому фронті. 1-й полк С. С. переходить у короткі контр-атаки, утримує південну околицю Шепетівки і ст. Подільська-Шепетівка, 3-й полк С. С. під ворожим натиском відходить і займає залізно-дорожний насип Новоград-Волинський–ст. Подільська-Шепетівка.
Ворог займає горби на південь від м. Шепетівка, с. с. Красносілку, Новоселицю й м. Судилків.
Тульська бриґада також не витримує ворожого наступу й відступає на ст. Корчин, при чому остаточно деморалізується і як бойова сила зникає. 2-й і 4-й піший полк корпусу С. С. удатно ведуть наступ і займають с. с. Озери і Вильбовне та переправи через Горинь під Вільбовним. Цілу наступну ніч ворог обстрілює з гармат стрілецькі позиції й ст. Шепетівку; його частини всю ніч тривожать частини корпусу С. С., загрожуючи то в тому, то в иншому місці атакою.
На ранок 3 травня ворожа піхота при підтримці артилерії й бронепотягів вдирається на ст. Подільська-Шепетівка й атакує 1-й піший полк у лівий фланґ. На ліквідацію прорива направляється курінь із резерву 3-го пішого полку і прибувший в той момент 28-й Стародубський полк (250 баґнетів). Курінь 3-го пішого полку повів атаку нерішучо, бо був у той час у свою чергу заатакований, і командир полку завагався; атака-ж 28-го Стародубського полку успіху не мала, бо спізнилась. Ліве крило 1-го пішого полку корпусу С. С. здрігнулося, й 1-й піший полк С. С. уже почав відворот. Звязок із частинами був нарушений, направити оборону не було змоги, й тому командування корпусу видало наказ про загальний відворот на лінію: Славута–Перемишль–Янушівка. Для нагляду за ворогом на р. Цвітоха залишено розвідку й бронепотяги, яким наказано понищити залізничні мости, щоби перешкодити просуванню ворожих бронепотягів.
Ворог не переслідував, і частини корпусу С. С. спокійно обсадили призначені їм місця. З того-ж дня 2-й і 4-й полк із боєм взяли м. Остріг і відкинули ворога на ст. Білотин. На ст. Славута стояла вже ціла Тульська бриґада, котра відійшла туди ще зранку 3 травня. Ця бриґада була негайно відправлена до Рівного, де була розформована й люде, всі москвини, розпущені. Тому в дальнішому про неї вже не буде згадки. Хоч ця бриґада й не належала до корпусу С. С., але про неї весь час згадувано тому, що її чинність та результати цієї чинности були тісно звязані з чинністю корпусу С. С., і по суті вона повинна була-б підлягати корпусові С. С., але спочатку цього не було зроблено, з вини отамана Оскілка; пізніш і до кінця цю помилку не будо виправлено.
Висновки. Ст. Шепетівка, як залізничний вузол, мала велике стратеґічне значіння. Посідаючи її, Армія У. Н. Р. мала змогу оперувати в трьох напрямках: на Проскурів, на Бердичів і на Новоград-Волинський, тому Командування Армії У. Н. Р. бажало можливо довше й сильніше цю станцію тримати. Коли був страчений Проскурів і Новоград-Волинський, а не було досить сили, щоби розвинути операції для здобуття Проскурова й Новоград-Волинського, значіння ст. Шепетівки тратилось. Займаючи її, корпус С. С. тільки розєднував дві ґрупи ворожих військ, що займали Проскурів і Новоград-Волинський, але за те й попадав під удари з двох боків. Що-ж до самої оборони Шепетівки, то вона була проведена по-мистецьки.
На мою думку, ліпше було-б раніше залишити Шепетівку, відірватися від залізниць, прикритися річками Горинь і Вілія, вичекати підходу Запорожського корпусу, переґрупуватися й зі свіжими силами повести наступ для опанування залізниці Проскурів — Шепетівка–Новоград-Волинський. Оборона-ж Шепетівки остільки виснажила корпус С. С., що ран своїх він майже до кінця вилічити не зміг. Понесені були колосальні жертви, згинули найліпші люде, і тій орґанізації, що намічалась, було завдано сильний удар.
Широке маневрування частинами й резервами (часто один день частини бються на одному участкові, вночі перевозяться на другий), удатне перемішування всіх, що були до розпорядимости, засобів, як бронепотягів і панцерників, широка особиста ініціятива начальників, особливо командира 1-го полку С. С., який часто приймає короткі й сильні випади для оборони своїх позицій. Це перший випадок, коли в Армії У. Н. Р. такий спосіб оборони примінено.
Використання всіх сил, включно до польової жандармерії. Слід ствердити надзвичайну стійкість частин, досконале керування артилерією при обороні. Холоднокровність і правильний розрахунок командування по-над усяку похвалу. Останнє надто бє в очі, коли глянути на обстанову 27 квітня. Не тратячи голови, командування розмірянно й обдумано провадить операцію в ріжних напрямках. Ця обставина заспокоююче впливає на дух частин, і вони бються на Шепетівці, не маючи ні тилу, ні фланґів, готові зустрінути ворога звідусіль.
Корпус С. С. Шепетівки не втримав, але героїчна її оборона лишиться назавжди дорогою сторінкою в серці кожного Січового Стрільця, й спомини про бої тих днів завше будитимуть у Стрільцях гордість і силу.
Після авантури отамана Оскілка, від Північної ґрупи (яка до квітня місяця складалася переважно з частин, що належали до инших дивізій і полків, як 2-й і 4-й полки С. С., 9-та Залізнична дивізія, Юнацька Школа та инші, а сама формувала 17, 18 і 19 піші дивізії, кінну дивізію й Окремий Галицький полк) буди відібрані всі перелічені додані до неї чужі частини й прилучені до властивих дивізій. У силу цих причин Північна ґрупа втратила твердість, порив до наступу пропав, а велика зміна начальників після „Оскілківщини“ зле вплинула на боєздатність частин. Нові формування складалися з місцевої людности, яка ще не закоштувавши большевизму й большевиків, легко піддавалася ворожій аґітації, захоплювалася большевицькими гаслами, не бачила розумного змислу в боротьбі з москвинами й масово дезертувала додому.
Корпус С. С. у боях за Бердичів і Шепетівку поніс дуже великі втрати, був сильно перетомлений і до активних акцій міг бути готовий тільки після відпочинку. 9-та Залізнична дивізія також сильно ослабла. Вона мала в свойому складі три полки, але тільки 2-й її полк можна було вважати за бойову одиницю, решта-ж полків були малі числом і малої боєздатности.
Холмська ґрупа фактично складалася з двох полків Сірої дивізії. Полки ці були наіменовані дивізіями й були в періоді формування. Кадри мали добрі, поповнення-ж не вишколене й не свідоме національно, чому в бойовому значінню було нестійке.
До підходу Запорожського корпусу Головне Командування рішає: для тимчасового відпочинку військ і чекаючи на зосередження Запорожського корпусу — оборонятися на Стирі, на фронті Північної ґрупи і на фронті корпусу С. С.; частинам лишатися на їхніх місцях. 9-та Залізнична дивізія повинна перейти на лінію Шумськ–Кунів для забезпечення району Рівне–Здолбунів–Дубно з південного сходу. Скупчення 9-ої Залізничної дивізії проходило надзвичайно мляво, а прибувші на ст. Озеряни її частини розміщалися в районі цієї станції, не спішачися відходити на фронт. Біля 7 травня ворог почав проявляти активність під Острогом. Рівночасно виявився ворожий наступ на фронт Славута–Перемишль. В бою, що точився цілий день 7 травня, ворог на всьому фронті був відбитий. Одначе командування корпусу С. С. знаходило, що положення корпусу є занадто висунуте вперед із незабезпеченими флангами. Маючи на меті дати відпочити своїм військам, рішає відійти за р. Горинь. Одночасно з цим 9-та Залізнична дивізія наказом Головної Команди передається в розпорядження корпусу С. С.
Корпус С. С. займає таке становище: 2-й піший полк С. С. з одною батарею — Межиріччя; 4-й полк С. С. з одною батареєю — Остріг–Розваж; 3-й полк С. С. з одним полком артилерії й одною 42-лінейною батареєю — Хорол–Бродово–Черняхів (мостовий причілок); 28-й Стародубський полк із одною батареєю — Стадники–Вільгорів. В резерві: 1-й піший полк С. С. в с. Коростів, кінний дивізіон Бориса в с. Новоселках. В с. Івачкові скупчується полк ім. Богуна, що прибув із Румунії й призначений до складу корпусу С. С. (150–200 баґнетів) — пізніше названий 5-м полком С. С.
9-й Залізничній дивізії доручається для оборони участок фронту Шумськ–М. Боровка–Кунев. Бронепотяги висунуті до ст. Бодівки для прикриття залізничного мосту через Горинь. Штаб корпусу на ст. Здолбунів. Запасові частини та шпиталь у м. Кремянці. Після 10 травня для забезпечення Кремянця командування корпусу висунуло на Ямпіль збірний загін, який названо Кошем Скорострілів. Складався він із кошу скорострілів (40 кулеметів), одної сотні кінноти й одної сотні пішого вишколу.
Зазначене розположення підлеглих Штабові Корпусу С. С. частин було надзвичайно розтягнуте, звязок тримати з частинами й керувати ними було дуже трудно, резервів було мало, й тому оборонна лінія була скрізь слабою. Але обстанова вимагала хоч-би нагляду за головними шляхами, по яких міг надійти ворог. Сильнішим був центр корпусу С. С. на напрямку Рівне–Шепетівка.
До 15 травня ворог великої активности на фронті корпусу С. С. не виявляє. Його передові частини мали невеликі сутички з передовими сторожами корпусу С. С. під Куневом, Острогом та коло Черняхова.
Після 15 травня виявляється ворожий наступ значнішими силами з Білогородки й Теофіполя. Під натиском цього ворога Кіш скорострілів після гарячого бою за Ямпіль відступає в напрямку на Вишгород і Збараж. Ворог направляє на Кремянець свою кінноту, яка 20 травня несподівано появляється під Кремянцем і атакує місто, майже з усіх боків. Після короткого, але жорстокого бою, Кіш С. С. оставляє Кремянець і пробивається частинно з панцерниками в напрямі на Дубно, частинно на Новий-Почаїв. Все, що залишилося в Кремянці, хорі й ранені, вивезли большевики. Для зліквідування ворога в Кремянці командування корпусу висилає форсованим маршем через Верхов–Мости–Рахманів на Кремянець 1-й полк С. С. і кінний дивізіон Бориса, а з боку Дубна панцерника і старшинську школу. Частини в неповних два дні проходять більше 60 верстов і 22 травня біля 14 години несподівано атакують у Кремянці ворога, відтинаючи йому шляхи відвороту. Ворог не встиг зібратися, як піхота вдарила на нього зі сходу, кіннота з півдня, а панцерники з півночи. В паніці, полишаючи все награбоване, ворог кинувся врозтіч по лісних околицях Кремянця. Маневр удався, дякуючи швидкому рухові частин, енерґії й рішучості їхніх командирів й удатно скомбінованій атаці.
Майже одночасно з тим, як ішли події під Кремянцем, поляки перейшли в наступ на Галицькому фронті й на фронті Холмської ґрупи; захватили м. Луцьк та полонили багато стрільців із Холмської ґрупи; Холмська ґрупа рештками своїми відступила на Дубно. Разом із тим почався відворот Галицької Армії. Поляки опанували ст. Красне й перервали комунікації Армії У. Н. Р. Виявилося, що в неї цілком не стало запілля. Всі ешелони з бойовим майном, постачаннями, майстернями й т. и. що евакуовалися з Рівного, Здолбунова й Дубна до Галичини, застряли на ст. Броди, Радивилів та Дубно й мусіли попасти або до поляків, або до большевиків.
Штаб Армії, Уряд і всі центральні установи У. Н. Р. евакуовалися з Бродів до Тарнополя, звязок із ними у війська був страчений. Військо було здане самому собі й мусіло само шукати виходу зі становища. Тоді-то командування корпусу С. С. рішається на такий ризикований план: щоби врятувати майно й бойовий припас Армії У. Н. Р., постановляє перейти до рішучого наступу на всьому фронті корпусу, зайняти Шепетівку та Заслав, витягнути всі ешалони через Шепетівку і Заслав на Збараж і потім відійти в район Вишгородка–Білозорки.
Удосвіта 23 травня частини корпусу С. С. на фронті Розваж–Вільгорів рішуче переходять у наступ, несподівано атакують ворога в с. Волосківцях й Малятині, беруть значне число полонених і кулеметів. Решта большевиків у переполосі й повному безладді поспішно відступає. Корпус С. С. переслідує ворога, займає м. Славуту й с. Вольку. Ворог поспішно евакує Шепетівку й готовий вже її залишити. На фронті під Острогом і Куневим у ворога помітно нервовий настрій. Штаб корпусу уже готовий був видати наказа — направляти всі ешалони через Здолбунів на Славуту, — коли опівдні 23 травня з Рівного прибув штаб Північної ґрупи й повідомив, що в ніч з 22 на 23 травня 19-та дивізія, що займає позиції під Гощою, остаточно розвалилася: більша частина її зрадила й перейшла на бік ворога, захвативши з собою командира дивізії й увесь штаб; друга, менша частина, відходить на Рівне. Поляки зайняли місто і станцію Сарни. Частини, що там займали позиції, частинно попали до полону, частинно розсипались; штаб ґрупи наказав своїм військам обсадити лінію Аннополь–Городище–Рівне–Ясневичі, а сам відїжджав на ст. Дубно. Зі своїми частинами штаб Північної ґрупи в цей момент звязку не мав і повідомлення про обсадження ними вказаної лінії також не мав.
Штаб корпусу С. С. направляє до Рівного броневі потяги, а на фронті Північної ґрупи — кінну розвідку.
Виявляється, що частин Північної ґрупи на вказаних її штабом місцях немає. Після довгого шукання, найдено звязок із одним полком цієї ґрупи (Галицьким) в м. Здолбиця — в тилу штабу корпусу С. С.; йому наказано видвинутися на лінію Квасилів–Кол.–Самигрань. Полк так поволі збирався, а командир його разом із командиром бриґади чи дивізії (полковник, пізніше генерал-хорунжий Никонів) так довго обмірковували положення, що на позицію так і не вийшли.
Корпус С. С. опинився в критичному стані. Тил його і фланги були зовсім відкриті, глибокий тил загрожений поляками.Тому штаб корпусу віддає наказа про відворот частин, що так удатно повели наступ, на старі позиції. Командири 3-го пішого полку С. С. і 28-го Стародубського упираються, зрештою відводять свої полки й увечері 23 травня займають старі позиці. Щоби забезпечити ліве крило розположення, вночі висовується з резервів корпусу слабенький 5-й піший полк С. С. в с. Чайкурі; ліве крило 28-го Стародубського полку загинається й займає ліс, що на захід від Вільгорова; їм додається одну батарею Північної ґрупи, що була прилучена до корпусу. На ст. Рівному стоять стрілецькі бронепотяги. Ст. Здолбунів і рештки ст. Рівного евакууються на Дубно та Кремянець.
За ніч на ст. Здолбунів назбиралася сила втікачів, козаків і старшин, із частин Північної ґрупи. На ранок 24 травня вся ця маса була зібрана, розбита на сотні й під командою одного з полковників (зараз не памятаю прізвища) відправлена для обсади й оборони м. Рівного. Перед полуднем 24 травня ворог заатакував ліс на захід від Вільгорова й ст. Чайкурі. Частини корпусу С. С. відбили перші атаки. Трохи пізніше було атаковане м. Рівне, і збірний відділ, що його боронив, почав відступати. Майже одночасно ворожа піхота, підвезена, очевидячки, з Шепетівки, атакувала переправу біля Черняхова й примусила частини корпусу С. С. відійти на західний беріг Горини. Біля 17 години ворог знов повів наступ на фронт Чайкурі–Вильгорів і під Черняховим. На фронті Кунів–Остріг вивязалася жвава гарматня стрілянина, і ворог став громадити свої сили в околишніх перелісках. Стрілецькі броневики біля Квасилова стримували ворожий натиск. У цей-же день зранку польські передові частини зайняли станцію й село Клевань.
Командування корпусу рішило відійти з району Рівне–Остріг у район Кремянця на зєднання з Запорожським корпусом; ходило тільки про момент віддачі наказу. Коли-ж біля години 20-ої частини корпусу С. С. на лівому крилі стали під ворожим натиском уступати, видано наказа відійти й зосередитися: 9-й Залізничній дивізії в районі Великі й Малі-Фільварки–Людвище; 5-му і 4-му пішому полкові — в районі Тилявки–Башковці; 2-му й 3-му пішому полкові та 28-му Стародубському — в районі Майдан–Данилівка–Стожок; 1-й полк і кіннота в Кремянці. Бронепотягам прикрити евакуацію станції Здолбунів, пізніш Озеряни, й відходити на Кремянець; при неможливості відійти — бронепотяги підірвати, а їхнім залогам долучитися до корпусу.
За ніч війська корпусу С. С. відірвалися від ворога й відійшли на лінію Шумськ–Мости–Мизоч. Відворот переводився широким фронтом, малими відділами, пятьма колонами. Опівдні 27 травня корпус зосередився в призначеному районі. Штаб корпусу прибув на ст. Кремянець.
Чому командування корпусу С. С. прийняло такий план? Тому, що Північна трупа в той час не представляла з себе жадної бойової сили; про Холмську ґрупу відомостей не було; большевики напирали з фронту й тилу; поляки зайняли місцевості в тилу. Думалося також, що, виходячи з-під ударів одного й другого ворога, корпус С. С. дасть можливість зустрінутися полякам із большевиками. Сталося однак инакше: поляки в напрямі на Рівне наступ припинили й розвязали руки большевикам для розвинення їхнього наступу на корпус С. С. через Дубно на Кремянець.
| На місці цього тексту повинне бути зображення. Будь ласка, додайте їх, використовуючи інструкції на en:Wikisource:Image guidelines та en:Help:Adding images. |
——————
- ↑ Основою до складу старших полків корпусу С. С. послужив полк Січових Стрільців полковника Коновальця. З цим полком Директорія Української Народньої Республіки почала наступ з Білої Церкви, де полк стояв постоєм, на Мотовилівку–Київ. Одночасно до полку приставали повстанці з Білоцерківщини та поблизьких околиць київських і на час облоги Київа, в листопаді–грудні 1918 року, полк Січових Стрільців виріс на „Осадний корпус отамана Коновальця“. По здобуттю Київа повстанці почали самодемобілізуватися, й тоді на заміну їх до частин Осадного корпусу було влито майже цілком сердюків та старшин гетьманської Сердюцької дивізії. З цього моменту Осадний корпус перетворився на корпус Січових Стрільців або корпус С. С. Основою корпусу й надалі лишилися славні кадри полку С. С. — з традиціями невмирущими Маківки, Золотої-Липи, Потутор, — підсилені молодими, свіжими й зразково вишколеними сердюками. Та обставина, що сердюки були дітьми заможніших селян-хліборобів, робило корпус С. С. надто відпорним на гасла комуністичної Москви. Таким чином у корпусі С. С. щасливо поєдналися найліпші риси придністрянського й наддніпрянського українського вояка, що разом з одержаною доброю військовою підготовкою в цілокупності складалося на видатну боєздатність корпусу С. С. — Редакція.
- ↑ Українське: „стрій“ (старовинне: „шик“) рівняється московському: „строй“, і українське: „муштра“ — московському: „упражненіє“. — Редакція.