Енеїда (1798)/I
| Малороссійская Енеида въ трехъ частяхъ Часть I |
Часть II ▶ |
|
|
Еней бувъ паробокъ моторный
И хлопець хоть куды козакъ,
На лихо здався винъ проворный,
Завзятѣйшій отъ всѣхъ бурлакъ;
Но Греки якъ спаливши Трою,
Зробили зъ неи скирту гною,
Винъ взявши торбу, тягу давъ;
Забравши де-якихъ Троянцивъ,
Осмаленыхъ, якъ гиря, ланцивъ,
Пятами зъ Трои накивавъ.
Винъ швидко поробивши човны,
На сине море поспускавъ,
Троянцивъ насадивши повны
И куды очи почухравъ.
Но зла Юнона, суча дочка!
Розкудкудаткалась якъ квочка —
Енея не любила страхъ;
Давно уже вона хотѣла,
Іого щобъ душка полетѣла
У пекло, щобъ и духъ не пахъ.
Еней болячка бувъ Юнонѣ,
Якъ жорна сердце ѣй давивъ;
Тугійшій бо бувъ отъ супонѣ,
Ни въ чимъ Юноны не просивъ;
А гирьшъ за те ѣй не злюбився,
Що, бачъ, у Трои народився,
И мамою Венерю звавъ;
И що іого покійный дядько
Парисъ, Пріямово дитятко,
Путывочку Венерѣ давъ.
Побачила Юнона зъ неба,
Що вже Еней на поромахъ;
А те шепнула сука Геба....
Юнону взявъ великій жахъ.
Кужилку кинула пидъ лаву,
Впрягла у тарадайку паву,
И килимомъ сѣнце заславъ,
Взяла спидницю и шнуривку
И бублыкивъ за шагъ въ талѣрку,
Стругнула где Эолъ живавъ.
„Здоровъ Еоле, пане свату!
„Ой якъ-ся маешъ, якъ живешъ?„
Сказала, якъ ввишла у хату
Юнона „Чи гостей ты ждешъ?„
Поставила талѣрку съ хлѣбомъ
Передъ старымъ Еоломъ дѣдомъ,
Сама же сѣла на ослинъ.
„Будь ласковъ, сватоньку старику!
„Избій Енея съ пантелику,
„Теперь плыве на морѣ винъ.
„Ты знаешъ, винъ якій суцига,
„Палывода и коновидъ;
„По свѣту якъ ище побѣга,
„Багацько винъ наробить бѣдъ.
„Пошли ты въ море злую тучу,
„Щобъ всю Енейску челядь сучу
„Пустить на дно и зъ нимъ къ чортамъ.
„За се же дѣвку чорнобрыву,
„Товстеньку, гарну, уродливу
„Тобѣ я, далыби, що дамъ.
„Гай, гай! Ой дей же іого кату!
Еолъ насупившись, сказавъ:
„Ябъ все зробивъ за сюю плату,
„Да вѣтры всѣ пороспускавъ:
„Борей недужъ лежить съ похмѣлья,
„А Нодъ поѣхавъ на весѣлья,
„Зефиръ же, давній негодяй,
„Зъ дѣвчатами заженыхався,
„А Евръ у винники нанявся;
„Якъ хочешъ, такъ собѣ смякай.
„Да вже, для тебе обѣщаюсь,
„Енеевѣ я ляпасъ дамъ;
„Я хутко, разомъ постараюсь
„Загнать въ багно іого къ чортамъ.
„Прощай же! швидко убирайся,
„Обицянкижъ не забувайся:
„Бо послѣ, чуешъ, ни чичиркъ.
„Якъ збрешешъ, то хоча надсядься,
„На ласку послѣ не понадься;
„Тогди видъ мене визьмешъ чвиркъ.
Еолъ оставшись на господѣ,
Зобравъ всѣхъ вѣтривъ до двора;
Велѣвъ поганій буть погодѣ.....
Якъ разъ на морѣ и гора,
А далѣ потимъ яръ глубокій —
Еней стоявъ въ водѣ по боки,
Злякався, крикнувъ, якъ на пупъ;
Заплакався и зарыдався,
Пошарпався, увесь подрався,
На тѣмьи начесавъ ажъ струпъ.
Прокляты вѣтры роздулися,
А море зъ лиха ажъ реве;
Слизми Троянци облилися,
Енея за живитъ бере.
Всѣ човныки ихъ розчухрало;
Багацько війска тутъ пропало;
Козацьки головы легли.
Еней крычить: „Що я Нептуну
„Пивкопы грошей въ руку суну,
„Колибъ щобъ фили полегли.
Нептунъ же давній бувъ драпика,
Нептунъ дочувсь въ скляныхъ будынкахъ,
Почувъ Енеевъ голосокъ;
Що пробу закричавъ Эней;
Рощухавши іого що клика,
Винъ въ жинчиныхъ метнувсь патынкахъ,
Пивкопы для іого кусокъ.
Мовъ китъ отъ сала до дверей;
И митью осѣдлавши рака,
Схвативсь на іого, якъ бурлака,
И вырнувъ зъ моря, якъ карась.
Загомонѣвъ на вѣтривъ гризно:
„Чого вы дуете такъ ризно?
„До моря, знаете, вамъ зась!
Ошъ-тутъ-то вѣтры схаменулись,
И дали драла до норы;
До ляса мовъ Ляхи метнулись,
Або отъ ежака тхоры.
Нептунъ же заразъ взявъ метелку
И море вымѣвъ якъ свѣтелку,
То сонце глянуло на свѣтъ.
Еней тогди, якъ народився,
Разивъ изъ-пять перехристився;
Звелѣвъ готовити обѣдъ.
Поставили столы дубовы,
Багацько зъ стравою мысокъ;
За стилъ всѣ сѣли, и безъ мовы
Въ голодный пхали все кутокъ.
Галушки зъ саломъ тутъ лыгали,
Лемѣшку и кулѣшъ трепали,
Хватались бражкой запивать;
Да и горѣлочку хлыстали,
На силу зъ-за-стола устали
И послѣ полягали спать.
Венеря, якъ на все швидкая,
Проворна, врагъ ѣи не взявъ,
Побачила, що такъ лякае
Еолъ сынка, що ажъ захлявъ;
Умылася, причепурилась
И якъ въ недѣлю нарядилась,
Хоть бы до дудки на танець!
Взяла очипокъ грезетовый,
Зъ усами кунтушъ саетовый,
Пишла къ Зевесу на ралець.
Зевесъ тогди лыгавъ вишнивку,
Маковныками заѣдавъ;
И пьятую еще кондійку,
Отъ Гебы зъ ліоху дожидавъ.
Пришла Венеря изкривившись,
Заслинившись и завизгрившись,
И стала хлыпать передъ нимъ:
„Чимъ предъ тобою, милый тату,
„Сынъ заслуживъ таку мій плату?
„И іонъ, мовъ въ свинки граютъ имъ.
„Куды іому уже до Риму?
„Хиба якъ здохне чортъ въ ровѣ!
„Або якъ Ханъ долѣзе Крыму,
„Якъ женится сычь на совѣ.
„Хибабъ-то вже да не Юнона,
„Щобъ не вказала макогона,
„Що й досѣ слухае чмеливъ!
„Колибъ вона да не бѣсилась,
„Замовкла бы и не казылась,
„Щобъ ты се самъ ѣй извелѣвъ.
Юпитеръ, все допивши съ кубка,
Погладивъ свій рукою чубъ:
„Охъ донько, ты моя голубка!
„Я въ правдѣ твердый такъ, якъ дубъ.
„Еней збудуе сильне царство,
„И заведе тамъ свое панство;
„Немалый буде винъ панокъ.
„На панщину ввесь свѣтъ погонить,
„Багацько хлопцивъ тамъ наплодыть
„И всѣмъ имъ буде ватажокъ.
„Заѣде до Дидоны въ гости,
„И буде тамъ бенкетовать;
„Полюбитця ѣи винъ мосци
„И стане бѣсыка пускать.
„Иди, небого, не журися,
„Попонедѣлкуй, помолися,
„Все буде такъ, якъ я сказавъ.
Венеря низко поклонилась,
И зъ пан-отцемъ своимъ простилась,
А винъ ѣи поцѣловавъ.
Еней прочумався, проспався,
И голодрапцивъ позбиравъ,
Зо всѣмъ зобрався и уклався,
И скилько видно почухравъ.
Плывъ, плывъ, плывъ винъ, що ажъ обридло,
И море такъ іому огидло,
Що бѣсомъ на іого дывивсь:
„Колибъ, сказавъ, я вмеръ у Трои,
„То вжебъ не пивъ сеи гирькои,
„И марне такъ не волочивсь.
Потимъ до берега приставши
И зъ сильнымъ війскомъ всѣмъ своимъ,
На землю съ човнивъ повстававши,
Спитавсь, чи е що ѣсти имъ?
И заразъ чогось попоили,
Щобъ на дорози не зомлѣли;
Пишли, куды хто запопавъ.
Еней по берегу попхався,
И самъ незнавъ, куды совався,
Якъ гулькъ у городъ причвалавъ.
Въ тимъ городѣ жила Дидона,
А городѣ звався Карпагенъ,
Розумна Пани и моторна,
Для неи трохи сихъ именъ:
Трудяща, дуже праціовита,
Весела, гарна, сановита,
Бѣдняжка що була вдова;
По городу тогди гуляла,
Коли Троянцивъ повстрѣчала,
Таки сказала имъ слова:
„Видкиль таки се гольтяпаки?
„Чи рыбу зъ Дону везете?
„Чи може выходци бурлаки?
„Куды прочане вы йдете?
„Якій васъ врагъ сюды направивъ?
„И хто до города причаливъ?
„Якажъ ватага розбишакъ! —
Троянци всѣ замурмотали,
Дидонѣ низько въ ноги пали,
И послѣ ѣй мовляли такъ:
„Мы всѣ, якъ бачь, народъ хрещеный,
„Волочимся безъ талану;
„Мы всѣ у Трои порожденны,
„Еней пустивъ на насъ ману;
„Дали намъ Греки прочухана,
„И самаго Енея пана
„Въ три вирвы выгнали видтиль;
„Звелѣвъ покинути намъ Трою
„Пидмовивъ плавати зъ собою.
„Теперь ты знаешь, мы видкиль.
„Помилуй, Пани благородна!
„Не дай загинуть головамъ;
„Будь милостива, будь незлобна,
„Еней спасыби скаже самъ.
„Чи бачишь, якъ мы обидрались!
„Убрання, постолы порвались,
„И нужи повна очкурня;
„Кожухи, свиты погубили,
„И зъ голоду въ кулакъ трубили.
„Така намъ лучилась пеня.
Дидона гирько зарыдала,
И зъ бѣлаго свого лиця
Платочкомъ сліозы обтирала:
„Колибъ, сказала, молодця
„Енея вашего злапала;
„То вжебъ тогди весела стала;
„Тогди великъ день бувъ бы намъ.
Тутъ плюсь Еней, якъ будто зъ неба:
„Ось-озьде я, коли вамъ треба!
„Дидонѣ поклонюся самъ.
Потимъ зъ Дидоною обнявшись,
Поцѣловались гарно въ смакъ;
За бѣлы рученьки узявшись,
Балакали то-сякъ, то-такъ.
Пишли къ Дидонѣ до господы
Черезъ велики переходы,
Ввійшли въ свѣтлицю, да й на пилъ;
Пили на радощахъ сивуху;
И ѣли юрду и макуху,
Потимъ кликнули ихъ за стилъ.
Тутъ ѣли розныи потравы,
Усе съ полывьяныхъ мысокъ,
И сами гарныи приправы,
Зъ новыхъ кленовыхъ талѣрокъ:
Свинячу голову до хрѣну
И локшину на перемѣну,
Потимъ съ пидлевою индикъ;
На закуску кулѣшъ и кашу,
Лемѣшку, хляки, путрю, квашу
И зъ макомъ медовый шуликъ.
И кубками пили вишнивку,
Медъ, пиво, бражку, сыровець,
Горѣлку просту и тернивку;
Куривсь для духу яловець.
Бандура тутечка бринчала,
Сопѣлка зуба затынала,
А дудка грала по балкахъ;
Ой ненька на цымбалы грали,
Кругомъ дѣвчата танціовали,
Въ дробушкахъ, въ чоботахъ, въ свиткахъ.
Сестра була въ Дидоны Ганна,
Моторна дѣвка, хочь куды,
Проворна, чепурна и гарна;
Приходила й вона туды
Въ червоній юпоццѣ баевій,
Въ запасцѣ гарній фаналевій,
Въ стіонжкахъ, въ намистѣ и ковткахъ;
Тутъ танціовала выкрутасомъ,
И предъ Енеемъ выхилясомъ
Пидъ дудку била третяка.
Еней и самъ такъ розгулявся,
Якъ на арканѣ жеребець;
Зъ Дидоною за руки взявся,
Пишовъ изъ нею у танець.
Пидкивки въ неи забряжчали,
Жижки одъ танцивъ задрожали,
Якъ выбивала гоцака;
А панъ Еней такъ розходився,
Що трохи не увередився
Кружкомъ сидавши гайдука.
А послѣ танцивъ варенухи
По кухлику имъ поднесли;
А молодици, цокотухи,
Тутъ баляндрясы понесли;
Дидона крѣпко заюрила,
Горщокъ зъ вареною розбила,
До дуру всѣ тогди пили.
Ввесь день весело прогуляли,
И пьяны спати полягали;
Енеяжъ ледви повели.
Еней на пѣчь забрався спати,
Зарився въ просо, тамъ и лигъ;
А хто схотѣвъ, побривъ до хаты,
А хто въ хлѣвець, и хто у стигъ.
А де яки такъ-такъ хлыснули,
Що где упали, тамъ заснули,
Сопли, харчали и хропли;
А добры молодци кружали,
Поки ажъ пѣвни заспѣвали —
Що здужали, то все тягли.
Дидона рано исхопилась,
Пила съ похмѣлья сыровець;
А послѣ гарно нарядилась,
Якъ бы въ оренду на танець.
Взяла карабликъ бархатовый,
Спидницю и карсетъ люстровый,
И начепила ланцюжокъ;
Червоны чоботы обула,
Да и запаски не забула,
А въ руки зъ выбійки платокъ.
Еней же съ хмелю якъ проспався,
Изъѣвъ солоный огирокъ;
Потимъ умывся и убрався,
Якъ паробика до дѣвокъ.
Ему Дидона пидослала,
Що отъ покійника украла,
Штани и пару чобитокъ;
Сорочку, и каптанъ зъ китайки,
И шапку, поясъ зъ каламайки,
И чорный шовковый платокъ.
Якъ одяглись, то и зышлися,
Съ собою стали розмовлять;
Наѣлися и принялися,
Що бъ по вчорашнему гулять.
Дидонажъ тяжко сподобала
Енея, такъ що и незнала
Где дѣтися, и що робить;
Точила всякіи балясы,
И пидпускала розны лясы,
Енею бъ тилько угодить.
Дидона выгадала грище,
Еней ѣй тамъ бы пидмигнувъ,
И що бъ изъ нею бувъ поближче,
И лиха що бъ всіого забувъ.
Собѣ очици завязала,
И у Панаса грати стала,
Еней бъ тилько уловить;
Еней же заразъ догадався,
И такъ и сякъ отъ ней хилявся,
Ѣи що бъ швидче утомить.
Тутъ всяку всячину играли,
Хто якъ и въ вищо захотѣвъ;
Тутъ инши журавля скакали,
А хто отъ дудочки потѣвъ.
У хрещика и въ горюдуба,
Не разъ доходило й до чуба,
Якъ загулялися въ джгута;
Въ хлюста, въ лашка, въ возка играли,
И дамки по столу совали;
Чортъ мавъ порожніого кута.
Що день було у нихъ похмѣлье;
Пилась горѣлка, якъ вода;
Що день въ Дидоны якъ весѣлье,
Всѣ пьяны, хоть посунсь куда.
Енеевѣ такъ якъ боляццѣ,
Або осинній лихорадцѣ,
Годила Пани всякій день.
Були Троянци пьяны, сыты,
Кругомъ обуты и одѣты,
Хоть голы прибрили якъ пень.
Троянци лихо тамъ курили,
Дали приману всѣмъ жинкамъ;
По вечирницамъ всѣ ходили,
Просвѣтку не було дѣвкамъ.
Да-й-самъ Еней, сподаръ, и Паню
Пидмовивъ паритись у баню;
Ужежъ було не безъ грѣха!
Бо страхъ вона іого любила,
Ажъ глуздъ увесь свій погубила,
Хотя була и не плоха.
Отъ-такъ Еней живъ у Дидоны,
Забувъ и въ Римъ що бъ мандровать,
Тутъ не боявся и Юноны,
Пустився все бенкетовать;
Прочумавъ, где зимуютъ раки —
И доброй натрусивъ кабаки.......
Мутивъ якъ у селѣ Москаль!
Бо хрѣнъ іого не взявъ, моторный,
Ласкавый, гарный и проворный,
И острый якъ на бритвѣ сталь.
Еней зъ Дидоною возились,
Якъ зъ оселедцемъ сѣрый китъ;
Ганяли, бѣгали, казились,
Ажъ лився де-колы и питъ.
Дидонажъ мала разъ роботу,
Якъ зъ нимъ побѣгла на охоту,
Да гримъ загнавъ у темный ліохъ.
Лихій ихъ зна, що тамъ робили,
Було не видно спидъ могилы,
Въ ліохужъ сидѣли тилько въ двохъ.
Не такъ-то робится все хутко,
Якъ швидко окомъ измигнешъ;
Або якъ казку кажешъ прудко,
Перомъ въ паперѣ якъ писнешъ.
Еней въ Дидоны живъ не мало,
Що зъ головы въ іого пропало,
Куды іого Зевесъ пославъ.
Винъ годивъ зо два тамъ просидѣвъ,
А мабудь бы и бильшь пронидѣвъ,
Якъ бы іого врагъ не спиткавъ,
Колись Юпитеръ не нарокомъ
Изъ неба глянувъ и на насъ;
И кинувъ въ Карпагену окомъ,
Ажъ-тамъ Троянскій мартоплясъ.....
Розсердився и розкричався,
Ажъ свѣтъ увесь поколыхався;
Енея лаявъ на весь ротъ:
„Чи такъ-то, бѣсивъ сынъ, винъ слуха?
„Улѣзъ у патоку мовъ муха,
„Засѣвъ якъ у болотѣ чортъ.
„Пійдить гонця минѣ кликните,
„До мене заразъ щобъ прійшовъ;
„Глядѣть же, цупко прикрутите,
„Щобъ у шинокъ винъ не зайшовъ!
„Бо хочу я кудысь послати.
„И іонъ — и іонъ же вража мати!
„Але Еней нашъ зледащѣвъ;
„А то Венеря все свашкуе,
„Енеечка свого муштруе,
„Щобъ винъ зъ ума Дидону звивъ.
Прибѣгъ Меркурій засапавшись,
Въ три ряды питъ зъ іого котивъ;
Ввесь реминцями обвязавшись,
На голову винъ брыль надѣвъ;
На грудяхъ зъ бляхою ладунка,
А зъ-зади съ сухарями сунка,
Въ рукахъ Нагайскій малахай.
Въ такимъ нарядѣ влѣзъ у хату,
Сказавъ: „Готовъ уже я, тату,
„Куды ты хочешъ, посылай.
„Бѣжи лишъ швидко въ Карпагену,
Зевесъ гонцевѣ такъ сказавъ,
„И пару разлучи скажену,
„Еней Дидонубъ забувавъ.
„Нехай лишъ видтыль уплѣтае,
„И Рима строити чухрае —
„А то залѣгъ, мовъ въ грубѣ песъ.
„Колижъ винъ буде йще мѣшкати,
„То дамъ іому себе я знати.
„Отъ-такъ, сказавъ, скажи, Зевесъ.
Меркурій низко поклонився,
Передъ Зевесомъ брыль изнявъ;
Черезъ поригъ перевалився,
До стани митью тягу давъ.
Покинувши изъ рукъ нагайку,
Запрягъ винъ швидче чортопхайку;
Черкнувъ изъ неба, ажѣ курыть.
Усе кобылокъ поганяе,
Що оглобельна ажъ брыкае;
Помчали ажѣ возокъ скрыпить.
Еней тогди купавсь у бразѣ,
И на полу укрившись лѣгъ;
Іому не снилось о приказѣ:
Якъ ось Меркурій въ хату вбѣгъ!
Смыкнувъ изъ полу мовъ пся-юху,
„А що ты робишь? Пьешъ сивуху,
Зо всіого горла закричавъ.
„А ну лишъ швидче убирайся,
„Съ Дидоною не женихайся,
„Зевесъ походъ тобѣ сказавъ!
„Чи сежъ-таки ты дѣло робишъ,
„Що-й досѣ тута загулявсь?
„Да швидко и не такъ извомпишъ;
„Зевесъ не дурно похвалявсь,
„Тобѣ дать добру халазію,
„И выдавить съ тебе олію,
„Отъ-тилько йще тутъ побарись.
„Глядижъ сіогодня щобъ убрався,
„Щобъ ныщечкомъ видсиль укрався,
„Мене у друге не дождись.
Еней пиджавъ хвистъ, мовъ собака;
Мовъ Каинъ затрусивсь увесь;
Изъ носа потекла кабака:
Уже винъ знавъ, якій Зевесъ.
Шатнувся митью самъ изъ хаты,
Своихъ Троянцивъ позбирати.
Зобравши, давъ такій приказъ:
„Якъ можно швидче укладайтесь,
„Зо всѣми клунками збирайтесь,
„До моря швендайте якъ разъ!
А самъ вернувшись у будынки,
Свое лахмитье позбиравъ;
Мизеріи наклавъ двѣ скриньки,
На човни заразъ одыславъ,
И дожидався тилько ночи,
Що якъ Дидона зомкне очи,
Що бъ не прощавшись драла дать.
Хоть винъ за нею и журився,
И свѣтомъ цѣлый день нудився;
Да, ба! вже треба покидать.
Дидона заразъ отгадала,
Чого сумуе панъ Еней,
И все на усъ собѣ мотала,
Щобъ умудритися и ей;
Зъ-за-печи часто выглядала,
А притворилась що куняла,
И мовъ вона хотѣла спать.
Еней же думавъ що вже спала,
И тилько що хотѣвъ дать драла,
Ажъ ось Дидона за чубъ хвать.
„Постій прескурвый, вражій сыну!
„Зо мною перше росплатись;
„Я задушу якъ злу личину,
„Ось-ну лишъ тилько завертись!
„Отъ-такъ за хлѣбъ, за силь ты платишъ?
„Привыкъ увсѣмъ ты насмѣхатись,
„Роспустишъ славу по минѣ.
„Нагрѣла въ пазусѣ гадюку,
„Що послѣ причинила муку,
„Послала пуховикъ свинѣ.
„Згадай, якій пришовъ до мене,
„Що ни сорочки не було;
„И постоливъ чортъ мавъ у тебе,
„Въ кишенѣжъ пусто, ажъ гуло;
„Незнавъ ты, що такее гроши,
„Матня подралась и колоши,
„Рубецъ бувъ на рубцѣ въ штанахъ,
„И все порвалось и побилось,
„Ажѣ тѣло скризь дирки свѣтилось,
„Свитина вся була въ латкахъ.
„Чи яжъ тебе не годовала?
„Хиба ты трясци захотѣвъ?
„Десь вража сила пидсмѣяла,
„Щобъ хирный тутъ ты не сидѣвъ.
Дидона гирько заридала,
Изъ серця ажъ волосья рвала,
И закраснѣлася мовъ ракъ.
Запѣнилась, посатанѣла,
Ниначе дурману изъѣла,
Залаяла Енея такъ:
„Поганый, мерзкій, гидкій, бридкій!
„Бурлакъ, розбійникъ, католикъ!
„Гульвиса, пакосный, престыдкій,
„Негидный, злодѣй, еретикъ!
„За кучму сю твою велику,
„Якъ дамъ тобѣ ляща у пыку,
„То тутъ тебе лызне и чортъ!
„И очи выдеру изъ лоба,
„Тобѣ діявольска худоба —
„Трясешся мовъ зимою хортъ.
„Мандруй до чорта изъ рогами,
„Нехай тобѣ приснится бѣсъ!
„Зъ твоими сучими сынами,
„Що бъ врагъ узявъ васъ всѣхъ гульвисъ.
„Що бъ ни горѣли, ни болѣли,
„На чыстоту щобъ поколѣли,
„Що бъ не оставсь ни чоловѣкъ;
„Що бъ доброи незнали доли,
„Були що бъ зъ вами злыи боли,
„Що бъ вы шаталися на вѣкъ.
Еней видъ неи отступався,
Поки зайшовъ черезъ поригъ,
А далѣ ажъ не оглядався,
Зъ двора собака мовъ побѣгъ.
Прибѣгъ къ Троянцямъ, засапався,
Обмокъ въ поту, якъ бы купався,
Мовъ въ школу съ торгу курохватъ;
Потимъ у човенъ хутко сѣвши,
И ѣхати своимъ велѣвши,
Не оглядався самъ назадъ.
Дидона тяжко зажурилась,
Весь день ни ѣла, ни пила;
Все тосковала, все нудылась;
Кричала, плакала, ревла.
То бѣгала, якъ бы шалена,
Стояла довго тороплена,
Кусала ногти на рукахъ;
А далѣ сѣла на порозѣ,
Ажъ занудило ѣй небозѣ
И не встояла на ногахъ
Довгенько такъ посумовавши,
Пишла у хату на постѣль,
Подумавши тамъ погадавши,
Проворно скочила на пилъ.
Узявши зъ запѣчка кресало,
И клочья въ пазуху чи мало,
Тихенько выйшла на городъ.
Ночною се було добою
И самой тихою порою,
Якъ спавъ хрещеный весь народъ.
Стоявъ въ Дидони у загони
Съ кизяку складеный кирпичь;
Іого волы придбали-й-кони —
Зимою имъ топили пѣчь:
Въ костеръ бувъ сложеный, сухенькій,
Якъ порохъ бувъ уже палкенькій,
Іого держала на пидкладъ.
Отъ-тутъ вона огонь кресала
И въ клочьи гарно розмахала
И розвела пожаръ чи малъ.
Кругомъ костеръ той запаливши,
Зо всей одежи роздяглась,
Въ огонь одежу положивши
Да и сама тутъ улеглась;
Вкругъ неи поломья палало,
Покійници не видко стало,
Пишовъ одъ неи дымъ и чадъ! —
Енея такъ вона любила,
Що ажъ сама себе спалила,
Послала душу къ чорту въ адъ.