пеня
пеня
|
Пеня́, ні́, ж. 1) Напасть, бѣда. По п'ятінках заробляла, щоб шовкову хустку придбати та сю пеню звязати. Тепер на тебе пеня напала, що не всіх пов'язала. Кв. Така нам лучилася пеня! Як на ту пеню і шати приходять. Оце пеня! 2) Придира, привязчивый человѣкъ. Пеня московська. Чуб. I. 267. 3) Ма́ти на пеню́. Имѣть причину для ссоры. Я з тобою не маю нічого на пеню. Ном. 4) Пеню́ волокти́ на ко́го. Обвинять напрасно, взводить на кого что. Хиба я буду на себе пеню волокти.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924
Пѐня — грошова кара, штрап, — береться з того, хто не заплатив на строк позичаних грошей.
- Словарик. Пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів / склав В. Доманіцький. Київ: Товариство «Просвіта», 1906