До Арктики через тропіки/Серед криг та туманів

До Арктики через тропіки
Великий рейс накрижника „Літке“ 

М. Трублаїні
Серед криг та туманів
Харків; Київ: Державне видавництво «Молодий більшовик», 1931
 
V. СЕРЕД КРИГ ТА ТУМАНІВ

Серед криг та туманів. — У крижаних обіймах. — Два цалі за добу. — 3 небезпекою для життя. — Перемога. — Шхуну „Еліязіф“ розчавила крига. — Чумак і білий ведмідь. — Прогулянка по кригах. — Нарада в капітана. — Вдале полювання. — Курс на Гералд. — Царство моржів. — Земля в тумані.

6/VIII–1929. Пройшли ріг Дєжньова. Його суворий, крутий, скелястий берег залишається позаду. Останній залюднений пункт — Уелен. Там один будинок, радіо-станція та кілька яраноґ. Там живуть кілька душ європейців: голова райвиконкому, радист, учитель, зав. факторії, аґент прикордонної охорони та ще хтось. У яранґах живе кілька родин чукчів. Вони оповіли нам, що понад тиждень у Полярному морі біля берегів немає криги. Її погнав вітер геть за обрій.

„Літке“ йде на норд-вест, похитуючись на невеликих хвилях і щодалі віддаляючись від тих північних берегів, повз які звикли ходити наші полярні моряки. Той берег зник у тумані. Туман густий, м'який, сірий, обволікає все навколо. І ось ураз чується вигук з боку:

— Криги йдуть!

Ми наближалися до криг, а вони й собі, гнані легким нордвестом, наближалися до нас.

Наказано витягти швидковимір, щоб його часом не відірвали криги. Тепер ми не знатимемо, з якою швидкістю посуватиметься вперед наш накрижник.

З цього моменту капітан безперервно на містку. Люди трішки стривожені. Щодалі вперед — криги густішають, і пика „Літке“ вже залишає на багатьох крижинах сліди своїх ударів.

По обіді наш капітан Костянтин Олександрович на загальних зборах складав доповідь про рейс, і ми обмірковували, як завтра, підійшовши до берега Вранґеля, розвантажуватимемо „Літке“. Але криги псують настрій. Упевненість, що завтра будемо біля мети нашого рейсу, починає зникати.

7/VIII. Стоїмо в кригах. Спускаємося на лід. Люди вештаються біля накрижника, скакають з крижини на крижину. Фотографи безперервно псують платівки та плівку, а мисливці — кулі та дріб. Покищо вбили лише дві чайки, але всі сподіваються забити білого ведмедя. На жаль, ведмеді не квапляться потрапити до нас у гості.

Життя на судні набирає інших форм. Хоч усі стоять вахти, але більшість людей на вахтах лише спочивають од сну та їжі. Наші коки працюють як і перше. Ранком ми маємо какао та сир або ковбасу. Обід — із трьох страв. Із-за третьої безперервно сперечаємось: хто хоче помаранчів, хто яблук, хто сушні, а хто американського консервованого компоту з ананасів. Щоб помирити всіх, артільник обіцяв давати кожну з цих страв за день. Маємо виключно білий хліб і не боїмося цинги, що завжди страшна за полярним колом тим, хто погано харчується.

Лікар Сергій Митрофанович тепер теж має роботу, бо мусить ходити біля електрика, старого Сердюка, що лежить із звихнутою ногою. Ми сміємося з лікаря, що його відпустка скінчилася, бо ж справді, він не мав роботи від самого Владівостоку.

У червоному куточку грають у доміно та шахи й дискутують — чи добудемось Вранґеля чи ні. Чи буде нам соромно перед пароплавом „Ставрополь“, що є наш конкурент — він пішов на Колиму й обіцяв нас взяти на буксир — чи, навпаки, нам доведеться йти йому на допомогу. Сьогодні в червоному кутку Кальянов читав лекцію про походження землі.

Механік почав припиняти динамо й виключати з освітлення цілі наші райони: корму, бакові мурні, бортові каюти. Він сподівається цим досягти хоч будь-якої вугільної економії. У камбузі та буфеті горять лихтарі, похмуро освітлюючи непривітні стіни корабельних приміщень.

Щоб економити воду, видано наказа вмиватися солоною. Але, здається, завтра пробуватимемо насмоктувати одну з цистерен солодкою водою з крижаних озер. Це — озера на морі. У них крижане дно й крижані береги, а під ними солона вода Полярного моря. Ці плавучі озера разом із кригами пересуваються волею вітрів та течій.

А навколо все той самий туман: він не розходиться, а, навпаки, ще густішає. Наші керманичі вже й не знають, де саме судно йде. Адже останню ніч ми йшли без швидковиміра, майже що п'ять хвилин міняючи напрям, вибираючи розколюватини та прогалини. Коли завтра вигляне сонце, то взнаємо.

Немає сонця, але немає й ночі. О 12-й год. так званої ночі я лежу на койці й читаю книжку, не користуючись з електрики.

8/VIII. Цілий день у кригах. Ранок почався для мене щасливо, — поки механіки й машиністи лаштувалися брати воду з солодких крижаних озер. Я ходив по кригах, фотографував і спостерігав, як тинялись мисливці, вишукуючи в ополонках нерп та моржів, стріляючи в чайок та кайр. Але перед обідом, коли повертався на судно, трапилося величезне нещастя. Біля корми повз борт ішла вузька ополонка, що через неї треба було перескочити, аби дістатись палуби. Ми перекидали через неї наших собак, а самі перескакувати не відважувались. Щоб дістатись судна, треба було заходити з носу: там був опущений східник; і по ньому легко здійматись на палубу. Мені спало на думку далеко не ходити й спробувати перескочити ополонку. Підбадьорений каструльником Тельновим, я скочив, і — щасливо. Але коли скакав, почув, що позаду щось бовтнуло. То мій маленький фотоапарат, моя гордість „Веве“ пішов на дно крижаного моря, коли я скакав з криги на палубу. Це надовго мені зіпсувало настрій. Здавалося, краще самому б п'ять разів скупатись у холодній воді, ніж загубити цей чудовий апарат розміром 4½×6 із світлосилою 4,5 — що був надзвичайно зручний і портативний, бо легко заховувався в верхню кишеню піджака. За такий апарат Мінєєв у Хакодате заплатив 180 золотих ієн.

Пробували відшукати його тралом, але не вдалось. Глибина 34 сажні. Коли б хоч сажнів на 15 менш, то наші водолази видобули б його. Неприємність була не лише для мене, а майже для цілого екіпажу. Спочатку мене лаяли, а потім почали глузувати, що, мовляв, там, на дні, моржі заходяться коло фотографії.

9/VIII. О 6-й год. ранку дзвінок машинного телеграфу передав з містка наказа готувати машини. О 7-й ранку ми рушили серед товстелезних, торосистих і згнічених між собою крижин. „Літке“ показував чудеса, розколюючи й вивертаючи двометрові криги. Він б'є їх своєю пикою, коле, розбиває, забирає під себе й розсовує цілі крижані поля. Безперервно чути дзвінки машинного телеграфу. Дається накази: „назад“ — „вперед“, знову „назад“, знову „вперед“. Накрижник одступає й потім з розбігу кидається на кригу. Один із керманичів стоїть на фок-щоглі, визираючи прогалин серед криг: туман трішки розійшовся, й ми бачимо навколо, милі на півтори — криги, криги й криги, що ховаються далі в тумані.

Капітан сам безпосередньо керує судном. Накрижник увесь час тремтить од безперервних поштовхів в об лід.

Після 10-ї години туман почав рідіти, з'явилося сонце й освітило безмежні крижані поля навколо. Тороси щодалі все збільшувались. Вони доходили вже 1–1½–2 метрів і навіть до 3-х над рівнем моря. А під водою вони мусили мати фундамент увосьмеро більший, тобто — коли над водою 2, то під водою 16, а коли над водою 3 — то під водою 24, а разом крига завтошки 27–30 метрів. Жоден криголам[1] не зміг би йти серед таких криг: лише накрижник, що не давить криги, а розштовхує їх, спроможний ворушатись у цих торосах.

Близько 11-ї години віддалік з правого борту серед крижаного поля з'явилася чорна скеля. То був острів Гералд.

Скажіть, далеко від Гералда до Вранґеля?— питав я нашого другого керманича Безсмертного.

— Не знаю, — відповів він мені. — Бо не знаю положення Гералда. На англійських мапах він у 40 милях від Вранґеля, на американських до нього понад 30, а на наших майже 60. До цього часу ніхто докладно не визначив географічного положення острова.

На цей раз це взявся зробити Безсмертний.

День був чудовий, сонячний. Кіно-оператор, ризикуючи попасти на криги якраз під пику, лазив на бугшприт і, користуючись з ясного дня, знімав звідти кадри нового фільму „Боротьба з кригами“. Натовп паровичників цілий день стирчить на півбаку, милуючись роботою накрижника. А наш „Літке“ безперервно б'є й б'є. Буває, з першого вдару крига не піддається. Тоді судно розганяється вдруге, втретє, й кінець-кінцем її розколює. Криги коляться, розходяться. Величезні скелі попадають під судно, утворюють могутні водокрути й показують нам своє зелене склувате тіло.

О 18 год. 50 хв. один із матросів побачив нову землю. Ще кілька хвилин — і ми, напруживши свій зір, побачили обриси гір Вранґеля. Туман, немов пожалувавши нас, зник майже зовсім. На обрії підносяться вгору високі снігові гори, обмальовані чорними обрисами своїх скель. Ось мета нашої далекої подорожі. Туди ще 60 миль, а ввесь цей простір забитий кригами.

Об 11-й вечора, коли полярне сонце схилилося над обрієм, і мороз на наших очах почав укривати поверхню моря легесенькою
11. До Арктики через тропіки. 1931.jpg
На обрії серед криг острів Гералд.
крижаною плівкою, дано наказа зупинитись.

10/VIII. Коли туман почав розходитись, і праворуч визирнули гори Гералда, капітан наказав рухатись. „Літке“ б'є, коле, розсовує товстелезні криги, вишукуючи розколюватини й прогалини. Навколо нас починають з'являтися вже справжні крижані поля полярного моря. Цими полями вже сміливо можна мандрувати. По таких полях Нансен разом із Йогансеном ішли влітку року 1895 до землі Франца Йосипа.

Ми поволі, надто поволі, посуваємося вперед. Часом доводиться по кілька разів бити кригу й, не розбивши її, повертати праворуч або ліворуч. З димаря вилітає ціла хмара чорного, надзвичайно рельєфного на тлі білих снігів, диму. І вітер час од часу повертає його з боку на бік. Вітер несе криги.

Коли ми стоїмо, невідома нам течія, що не занесена ні на одну мапу, ні до жодної лоції, дрейфує нас разом із кригами не то на Гералд, не то від Гералда, не то на Вранґеля, не то від нього. Кітва не затримує, її волочить по дну й шліфує о ґрунт.

Холодно. Єдина втіха стояти на півбаку біля бугшприту й дивитися на панцерну пику як вона коле триметрові крижини.

О 10-й вечора зупинили машину. Далі йти нікуди. Прогалин не видно, до того ж туман знову загортає безмежне крижане поле. Непрохідні криги навколо нас. Позаду те саме, що й спереду. У мурнях легенький сум і розмови про зимівлю. Але майже половина нашої команди вже бували в полярних кригах, і чимало з них зимували там. Правда, то бувало біля берегів Північно-Східнього Сибіру, а на цей раз доведеться зимувати серед плавучих криг. Над нами проносяться кайри, летючи з островів або повертаючись назад із здобичею в дзьобі, тікаючи від хижаків поморників, які, правда, тут не часто трапляються, й разом із чайками надвечір зникають у напрямі островів.

Коли я лягаю спати й заплющую очі, передо мною несуться блакитні криги, вкриті білим снігом, розтрощені під могутніми вдарами накрижника, захоплені могутнім водокрутом, що так і клекоче навколо судна.

11/VIII. Спинились, здається, надовго. Серед могутніх крижаних полів. Серед білого горяного простору лише де-не-де визирають чорні ополонки та невеликі розколюватини з битою плавучою кригою, що поміж нею часом висовує голову нерпа набрати повні легені свіжого повітря й швидко ховається в воду, почувши людину. Іти нікуди. Залишається чекати на вітер, на штурму, що поламає ці криги. А поки ми стоїмо, і нас дрейфує шляхом „Жаннетти“[2], що колись її тут роздавила крига.

Накрижник стоїть серед крижаних полів. Навколо міцно згнічені білі крижані тороси. Лише де-не-де видно чорні ополонки та невеликі щілини з битою плавучою кригою.

Ранком в ополонці, біля корми, бачили моржа. Він висовувався з води, важко соп і намагався вилізти на крижину. Кіно-оператор з „Кінамо“[3] та лікар Сінацький із рушницею кинулися полювати на моржа. Першому пощастило, другому — ні. Морж посоп, побовтався в ополонці й, очевидно, злякавшись людей, зник під крижаними вламками.

0 16-й годині наш радист Марконі (так звемо ми його) затримався у своїй буді, закінчивши розмову з Анадирською радіостанцією. Виявилось, що, коли він переводив приймача на хвилю 600 м., то почув: — sos-sos-sos[4], тобто хтось сповіщав про загибель. Далі йшли викличні сиґнали з судна, що зазнало лиха. Враз наші керманичі розшифрували викличні та радіограму англійською мовою. То гинула американська шхуна „Єліязіф“, яку затерла крига біля берегів північного Сибіру недалеко від рогу Північного. Радист „Єліязіф“ переказував, що шхуна гине, розчавлена кригою, й за півгодини піде на дно. За 15–20 хвилин нова радіограма сповіщала, що „Єліязіф“ за 8 миль від берега, екіпаж рятується, простуючи до берега, а капітан шхуни прохає всіх, хто їх почує, сповістити про загибель на шхуну „Нанук“, що її теж затерла крига. Там перебуває власник обох шхун, американський промисловець Свенсон.

Можливо, що радист „Єліязіф“ хотів іще щось переказати, але наш „Марконі“ запевняв, що після того він почув лише хрипіння радіо-передавача, що затихав заливаний водою. Чи то було справді так, чи лише уявлялось схильованому Марконі, не знаю, то залишається на його сумлінні.

Ми знали, що шхуна „Єліязіф“ ще минулого року пішла в Полярне море до берегів Сибіру вимінювати цінні хутра на зброю, харчі та одяг, що їх везли з Америки. Власник шхуни Свенсон, багатий американець, з походження швед, працює в цих водах за певною угодою з нашими торговельними організаціями. 1928 року шхуна „Єліязіф“ застряла в кризі й примушена була зимувати. Це той самий Свенсон, що 1914 року після того, як кращі мореходи Америки та Росії на кращих криголамних суднах, що були в північному районі Тихого океану, не спромоглися добратися до острова Вранґеля, щоб урятувати залишки екіпажу пароплава „Карлук“, цей самий Свенсон добрався до острова на маленькій шхуні „Кінґ та Вікінґ“ і врятував полярних Робінзонів. Недалеко від неї зимувала шхуна Радторгфльрти „Колима“. Цього року „Колимі“ пощастило вирватися з крижаних обіймів і дійти до Берінґової протоки. „Єліязіф“ розчавила крига.

13/VIII. Стоїмо. Крижане поле завмерлу в якомусь чеканні. Це може трохи містично, але відповідає нашому настроєві. „Торосувата згнічена крига до 20 метрів“ — це за характеристикою капітана. Радист зменшує трохи грубизну, але лікар запевняє, що, за його спостереженням, крига далеко грубша.

Машиніст Мойсеєнко пропонує йти пішки на о. Вранґеля. Є охотники, але капітан заборонив навіть говорити з ним про це.

У їдальні відбувається дискусія між Солом'яним та Понаморьовим. Перший сміється з „могутнього накрижника „Літке“, на якому хотіли йти до полюса, й винить у всьому чорноморців, а другий кепкує з владівостокчан, що пішли на „Літке“ задля полярного заробітку, а тепер „здрейфили“ й гаряче боронять перевагу нашого накрижника перед іншими накрижниками та пароплавами. Диспут відбувається під голосний регіт усіх присутніх; це розпалює диспутантів, що намагаються бути якомога спокійніші, й диспут триває протягом обіду та вечері з перервами, коли йдуть на вахту.

Готуємось брати воду з крижаних озер. Завтра наші пасажири й дехто з команди мають намір улаштувати екскурсію по крижаних полях.

14/VIII. Останніми днями паровичники помітили, що вугілля з носової ями надто мокре. Після огляду носового трюма в правому борту біля носа виявили чималу придушину.

(нерозбірливий текст)юти повідставали, й борт почав протікати. Це — сліди останнього бою з кригами.

Придушина посіла почесне місце серед тем розмов, що заповнюють час ранішньої вахти. Петренко, Павленко й я висловились, що ця придушина дрібниця, у всякому разі — нічого страшного.

Соломів та Остряк цілком протилежної думки; вони заявляють, що для нас це найсерйозніше попередження.

Матроси цементують попсоване місце грубим шаром цементу-

День надзвичайно хороший, ясний, сонячний. Туман відступив далеко до обрію. Багато людей ходило на прогулянку, в тому числі й капітан. Переказують, що подорожували цією кригою досить добре, розколюватин мало, сопки не дуже круті, й Ріхтер уважає за цілком можливе мандрувати до самого Вранґеля.

15/VIII. На обрії видніються Гералд і Вранґель. Легесенький сніжок притрусив крижане поле з невеликою прогалиною, де стоїть „Літке“. Боцман і тесляр пораються в сніжку, прочищаючи ломами по кризі рівчаки для протоку води з ріжних озерець в одно велике, близько від судна; звідси смоком забираємо солодку воду.

У їдальні чергова лекція політграмоти. Тема сьогоднішньої розмови — імперіялізм. Але, коли під кінець я зайшов на навчання, то знов почув диспут про податок на двох корів, що належали одному знайомому паровичника Збудцького. Цим регулярно закінчується кожна лекція.
24. До Арктики через тропіки. 1931.jpg
Гідролог Ушаков. В руках у нього морська капуста. В Полярному морі в районі Вранґеля трапляються значні зарослі цієї цінної водорости.
16/VIII. Ті самі криги навколо. Радисти повідомляють, що дістали радіограму, ніби з Европи вздовж узбережжя північного Полярного моря вилетів цепелін під командуванням Фрітофа Нансена; вони сторожать виклички йото радіо-станції[5]. Очевидно, цими днями він пролітатиме в нашому районі.

Люди нудяться без роботи. Багато читають. Жорж Ткач за ці дні перечитав усього Фенімора Купера, й тепер за обідом лише й розмов — про індійців.

Міша Іванов докладно студіює Золя, а Андрій Лапір згодом уже не матиме книжок у нашій книгозбірні.

17/VIII. Зробив невеличку прогулянку до намету, що його поставили Сінацький та Кальянов на березі чималої ополонки приблизно за три чверті милі від судна. Кажуть, що там бачили моржа, але не вбили. Взагалі нашим мисливцям з моржами не щастить. Сьогодні ввечері Мінеєв, Сінацький та Кальянов з вінчестерами в руках довго вичікували моржа, що з'явився біля борту. Але більше морж не показувався.

Сьогодні всі збирались рано лягати спати, але засиділись у їдальні, розмовляючи про Ленінґрад, Петропавловську фортецю та її в'язнів, і розповідаючи про Катарининський та Олександрівський палаци й Ермітаж з його картинами, скульптурою й колекціями срібла.

Як це все страшенно далеко від нас! Там десь тепер тепло, хороше, шумують вулиці натовпом, трамваями, авто. А в нас — стужа, мороз, навколо криги, моржі та ведмеді.

18/VIII. Вночі був мороз. Майже цілий день сипав легесенький сніжок, запорошуючи крижані сопки, поля й новий тонесенький лід в ополонках. Холодно. І напевно тому так затишно й приємно після сніданку сидіти в їдальні й вести довгі розмови або дискутувати на одну з близьких тем: Полярне море, крига, Вранґель, п'ятирічка.

По обіді наш гідробіолог Ушаков показував нам мешканців дна полярного моря. У глибині крижаних вод багатюще життя. Яку величезну кількість живих істот поща
12. До Арктики через тропіки. 1931.jpg
Під час прогулянки поміж крижаними торхами.
стило витягти черпаком! Чилімси різних кольорів — бліді, ледве не прозорі й яскраво червоні. П'ятихвості офіюри з різноманітними орнаментами на маленьких тільцях од комбінації п'ятикутних зірок до криваво-червоних вибагливих візерунків. Слизняки, схожі на шматки драглів, і дивні чорні черви, які здалися кокові сосисками.

Близько 5-ї години вечора всіх наелектризував дзвінок машинного телеграфу, що його так давно не чули на судні. Навіть не вірилось, що то наказ готуватись. У паровичні закипіла робота. З паливень вигортали величезні купи перегарків та попелу, працювали інжектори, з носової паровичні підвозили вугілля до середньої та кормової — люди моталися, як навіжені.

За якихось півтори години „Літке“ почав пробиватися через кригу в норд-остовому напрямі через кільце ополонок та розколюватин. Знову збилися на півбаці. Заклякши від холоду, з цікавістю стежили, як накрижник уперто пробивав собі шлях. Часами доводилося повертати назад, щоб з розгону вдарити в край крижини й розколоти її, або повзти пикою[6] по „кромці“[7]. Іноді, це доводилось повторювати кілька разів поспіль.

В одному місці я налічив вісім задніх ходів, поки ми пробилися через вузьке гирло між двома ополонками. Труднощі неможливі. На судці розмови, що, мабуть, доведеться повертати за Берінґову протоку по вугілля.

Близько 11-ї вечора зупинилися. Стоятимемо до ранку, а тоді шукатимемо виходу.

19/VIII. Сьогодні ранком знову рушили, але незабаром пів на 10-ту сталася майже катастрофа. Що сили накрижник ударив у вузький прохід між двома крижаними полями й, очевидно, застряв, наскочивши кілем на кригу. Застряв щонайкраще. Цілий день, покладаючи всіх зусиль, ми намагаємось вирватися з крижаних обценьок. Раз-у-раз давали перемінні ходи то правою, то лівою машиною, пересмокував механік воду з кормових цистерен у носові й назад — все це робилося для того, щоб розхитатись і висковзнути з криг.

Палубну й машинну команду викликано на аврал. З кишками в руках матроси йдуть по кризі й пускають сильні струмені теплої води по борту судна, ломами розбивають невеличкі криги й довгими 20-тифутовими бамбуковими очепами з гострими залізними кінцями відштовхують ці криги. Але все це не допомагало. З палуби кинули спеціяльну крижану кітву. Цю кітву зачепили за крижину з таким розрахунком, що, коли надати руху катеринці, яка натягне цю кітву, то судно само виштовхнеться з крижаних затисків. Двічі кітва виповзала, не затримавшись за кригу; тричі рвалися міцні товстелезні линви. Тоді почали спускати справжню велику 2-тонну кітву, сподіваючись на міцність її могутнього ланцюга. Спустили велику кітву в воду, але звідти витягти на крижину не спромоглись.

На авралі працювали не лише матроси, паровичники та машиністи. Наші вчені теж з'явилися з очепами та ломами. Під час усієї цієї операції дурно спалили понад 70 тонн вугілля й все ж таки нічого не зробили.

Я спитав Костянтина Олександровича, чому б нам не вдатися до старого випробуваного від Нансена, Амундсена та інших полярників способу в таких випадках — вибухом динаміту розірвати крижані затирки. Капітан зазначив, що спосіб цей не зовсім безпечний для нас: поперше, немає в нас динаміту, а лише порох, подруге, на якій віддалі від судна треба закладати міну, й якого розміру.

У книжці лікаря криголама „Вайгач“ Е. Арнгольда про експедицію „Вайгача“ 1914 р. до острова Вранґеля я знайшов опис приблизно такого самого випадку.

„Затиснуті в кригах, — пише Е. Арнґольд, — ми 3 серпня простояли, майже не рухаючись; лише о 4-й годині цього дня командир вирішив ізнову почати пробиватись; Крига надзвичайну важка, все — уламки крижаного поля й торосів, що зовсім не ламаються під вагою корабля й не розсуваються, бо надто міцно згнічені. За чотири години пройшли не більше як 850 метрів. Близько 12-ї години ночі машина зупинилася. За кригу зачепився ґвинт. Не вважаючи на всі заходи, визволитись ніяк не вдавалось, і тоді вирішили зірвати крижину толом. Пробили дірку завглибпіки в 1 метр і поклали набій у 200 грамів, але він чомусь не вибухнув. Тоді поклали вже кілограм толу, — стався вибух, багато шматків криги та снігу впало на палубу „Вайгача“, але в наслідок була лише лійка. Крижина не тріснула. Ще двічі закладали двокілограмові набої, але їхні вибухи теж нічого не дали“.

З великими труднощами вирвався тоді „Вайгач“ із криг, згубивши лопать, так і не дійшовши до Вранґеля.

Надійшов вечір, міцнішав мороз, люди стомлено сиділи гуртом на кризі біля розірваної линви, курили й розмовляли про те, як понад 2 місяці тому тропічне сонце стояло високо в зеніті над їхніми головами, й як всі мріяли про холодну воду, про лід.

Хоча становище тяжке й небезпечне, бо місцеві маловідомі течії несуть разом із кригою в протоку Лонґа, а звідти понесуть прямо на північ, проте, майже всі тримаються бадьоро й про зимівлю говорять жартуючи. Хтось із матросів запевняє, що в зимівлі буде винний машиніст Данько. Справді, Данько вже двічі ходив у Полярне море й обидва рази зимував. Чи не зазимує він і втретє?

Ліворуч в ополонці з блакитними крижаними берегами з'явилася зацікавлена голова нерпи. Вона час од часу висувала голову, набирала повітря й, здавалося, з цікавістю дивилась у той бік, де з-за торосів визирав величезний димар пароплава. Наші мисливці були такі стомлені, що навіть ніхто не пішов по рушницю.

20/VIII. Минуло понад 30 годин без жодних змін. Проте, Костянтин Олександрович запевняє, що, за його спостереженням, ми за останню добу зробили два цалі — близько п'ять сантиметрів. Тільки не назад, а вперед, ще більше затиснувшись у кригу. Проте, ми не залишаємось на одному місці, нас і далі дрейфує[8] разом із кригами на норд-вест.

Сьогодні знову завозимо крижані кітви й, хоча сьогодні линви витримують, але наслідків жадних. Доведеться чекати на погожий вітер, що визволить накрижника із крижаних обценьок: та справді кажучи, вже таки набридло чекати на той „погожий вітер“, — ми чекаємо його ось уже два тижні. Тим часом у паровичні притушено всі казани з винятком маленького.

Герої сьогоднішнього дня — білий ведмідь, що підбирався до судна, та водолаз Чумак, що побіг йому назустріч із ломом у руках.

Це сталося якось несподівано. В їдальні Фурман гнітив слухачів політгуртка лекцією про „продукт“, „товар“, і „натуральне господарство“; днювальний по обіді полоскав посуд; двоє чи троє хлопців, лежачи на канапах, зачитувались якимись пригодами. І саме в цей час на спардеку почувся топіт ніг, стукання дверима й схвильовані вигуки — щось про кінооператора. Я був певний, що той гепнув разом із апаратом за борт. Миттю всі вилетіли на палубу. Стовпились на правому борті, вдивляючись у крижаний простір. Дехто ліз на ванти.

— Білий ведмідь!

У далині торосами біг величезний ведмідь, тікаючи від судна. Часом він зупинявся, присідав на задні ноги, витягав голову (тоді він був схожий на жирафу) й дивився в наш бік. Потім ізнову зникав за ближчим крижаним
13. До Арктики через тропіки. 1931.jpg
Затиснутий кригами, накрижник протягом доби посунувся лише на 2 дюйми. Тільки за 40 годин напруженої праці машин та людей, удалося вирватись із крижаних обценьок.
горбом, щоб з'явитись удруге, вже значно далі.

Собаки зняли страшенний вереск, та, правду кажучи, й люди від них не відставали. По кригах у напрямі ведмедя виднілася постать Чумака з ломом у руках. З судна вибігали наші мисливці з рушницями без шапок, але ведмідь зникав велетенськими кроками в далині.

Так він і зник серед торосів.

Виявилось, що ведмідь підкрався до судна, і перший його побачив велетень Чумак. До того Чумак ніколи в своєму житті ще не бачив білого ведмедя; мабуть, тому він його не злякався, а, схопивши лома, кинувся на нього. У той момент страшенним гавкотінням заллялось 39 наших собак, а до них приєднались вигуки кількох десятків людей. Ведмідь злякався й швидко повернувся від Чумака на втечу.

Потім довго сміялись, що було б, коли б Чумак наздогнав ведмедя. Хто кого б розірвав?

Сьогодні надвечір нам трохи пощастило. Востаннє напружили всі свої зусилля, катеринка натягла сталеві линви крижаної кітви, як струну. Обидві машини працювали на повний хід. Старший помічних матрос Шейко та паровичник Балабан сиділи на кризі, креслили крейдою якісь знаки на бортах і кричали, що „Літке“ рухається. І справді, за півгодини ми вирвалися з криг більше, ніж на півтора фути. До останку натягли линву крижаної кітви, а стрілка манометра біля казанів перейшла червону риску дозволеного тиску, й швидкість руху проґресивно збільшилась.

За 40 годин після того, як попали в обценьки, ми вирвались. Пробилися близько півмилі назад і зупинились.

21/VIII. Те саме. Сьогодні вп'ятьох ходили в кригу й, приблизно за милю від судна, під величезним 3-саженним торосом, надибали стовбур сосни, що напочатку вважали за ведмедя, або моржа. У нас зброї не було й тому, побачивши щось жовтувате серед криг, вирішили йти просто на нього й, коли то буде ведмідь, так усім разом кричати, а коли він не злякається, то розбігатись у різні сторони. Але то був не ведмідь, а значно цікавіша з наукового погляду річ — сосна, що її морем принесло з Аляски. Ми поставили цю сосну сторч на найвищий торос, так, щоб її було видно з накрижника. Там таки знайшки замерзлу пташку піночку; її теж сюди принесло з кригою.

Пізніш ту сосну забрали на судно, й там кожний одрізав собі шматочок на спомин.

Радіо-зв'язку не маємо. Уже три дні мовчить Анадирська радіо-станція. „Ставрополь“ з учорашнього дня не відповідає. І ми не знаємо, чи він іще стоїть у кризі, чи вже пройшов ріг Північний і підходить до Колими, й чи забрав він до себе екіпаж загиблої „Еліязіф“.

23/VIII. Мене розбудив машиніст Пономарьов.

— Вставай. Виходь на палубу. Вранґеля видно.

Було близько п'ятої години ранку. Сонячне проміння розбризкалось по сніговій ковдрі крижаних галявин та торосів. Сніг був такий блискуче білий, що очам боляче дивитись на нього. Туману ніде ні згадки. З правого борту на обрії виступав горяний південно-східній берег Вранґеля. Білі снігові верхів'я спадали донизу чорними пащами скель. В одному місці острів припадав до обрію, роблячи вийму між гірським пасмом. Отам десь, у цій виймі й мусить бути гавань Роджерса — мета нашої подорожі. Але, міцно стиснута, згнічена торосиста крига, майже в 30 метрів завтошки, простяглася на 40 миль між нами й островом. По кормі двома цяточками бовванів Гералд. Ми вже далеко відійшли від нього, рівняючи до тих днів, коли цей острів був од нас — як палицею кинути.

За кілька годин туман закрив острови й наблизив коло обрію на якусь чверть милі від судна.

По обіді пішли на прогулянку. Нас було чоловіка з 15. Троє чи четверо, оззброєні дробовиками, вінчестерами та револьверами, надибали моржів. Дуже обережно підбиралися до них мисливці. А коли підійшли близько, то побачили, що то не моржі, а сміття й перегарки з наших паливень. Ми підійшли до місця, де перше стояв „Літке“.

Взагалі через туман мисливці мали чимало неприємностей, а ми — нагоду з них посміятися. Метеоролог Званців стріляв у крижину, помилково вважаючи її за якогось птаха, й, коли побачив, що помилився, розсердився так, що повернув назад до судна. А ми пройшли миль 4–5 від судна в напрямі до Вранґеля. Натрапили на свіжі сліди ведмедя, але його самого не бачили.

Крижини в цьому напрямі надзвичайно злютовані, торосисті, але пішки йти ними легко. Мойсеєнко не залишає свого пляна — умовити капітана, щоб той дозволив рушити пішки до Вранґеля. Він сподівається дійти туди днів за два-три.

— Звісно, з цими кригами жодне судно не пройде,—говорить він. — А ми, діставшись острова, підбадьорили б місцеву людність, за допомогою чукчів могли б зв'язатись із судном і в крайньому разі забрати колоністів.

Я з ним погоджуюсь і пристаю до нього в компанію. На жаль, майже всі виступають проти цього проєкту, побоюючись, що смільчаки до острова не доберуться, а лишаться серед криг, як харч для білих ведмедів.

Сьогодні я складав доповідь про боротьбу та історію найцікавих полярних мандрівок. Найбільше зацікавила моїх слухачів історія Еріксена та Міккельсена.[9] 23/VIII. Чи не найкращий день за ввесь час нашого перебування в Арктиці? Сонячно, тепло. Повітря весняне. Перед обідом і по обіді прогулянки. Сьогодні йдуть у напрямах південному та східньому. Балабан, що ходив на південь, розказав, що за півтори милі від судна ламана крига, а далі — „здається“ — чиста вода. Пообіді старпом[10], другий помічник, Мойсеєнко, Марієнко та я рушили перевірити Балабанову інформацію. До нас приєднались Фурман та Сінацький. Одночасно Матвєєв з кількома хлопцями пішли на схід.

Ми швидко посувались Балабановими слідами по торосах, перескакуючи через прогалини. Наша група зайшла значно далі, ніж ходив Балабан, і, вилізши на верхів'я величезного 5-тиметрового торосу, ми озирали крижані простори. Справді, тороси тут були крутіші, більш бита крига, жовтувато-брудного кольору, але вона була так згнічена й таких все ж величезних розмірів, що, зрозуміло, „Літке“ пройти не зможе. Ми, відпочивали на торосі, розмовляючи про можливість пішки пройти на о. Вранґеля. Лікар устрелив чайку й скаржився, що немає білих ведмедів, а тим часом ми й не знали, що один із них полює на нас. Коли повертались, то майже відразу надибали зовсім свіжий слід білого „Михайла Йвановича“. Він щойно пройшов повз нас, затоптав наш попередній слід і, очевидно, підбирався до торосу, де ми спочивали, подекуди прилягаючи між крижинами й спритно пробираючись через щілини та ополонки. Пригадувалось, що після пострілу, яким Сінацький застрелив чайку, чули, наче б то розкололася крига й легкий плюскіт. Тоді подумали, що це крижина обламалась, але тепер зрозуміли, що то шарахнувся зляканий пострілом ведмідь. Ми трохи пройшли його слідом, але ведмедя не було. Він подався серед жовтуватих торосів і там десь заховався. Повернули назад.

Коли підходили до судна, побачили на фок-щоглі капітана. Костянтин Олександрович оглядав у бінокль обрій. Виявлялось, що в напрямі до Гералда видно чималі ополонки чистої води, а партія Матвєєва повідомила, що в тім таки напрямі йде бита крига, якою „Літке“ зміг би пройти. Керманич Безсмертний перевірив це повідомлення: це справді було так. Дали наказа чистити паливні. Капітан вирішив вирватися з цієї криги. Але куди? Чи не підемо назад на Дєжньов?

— Покищо ні,— була його відповідь.

Перед тим, як рушити, мали чималу мороку з собаками. Вони порозбігалися крижаним полем. Одного так і не спіймали, довелося залишити його серед криг на призволяще. Маленький, чорний, він іще довго нас проводив, але до судна підходити не хотів.

24/VIII. Зупинились у 29 милях від Гералда й, приблизно, в милях 50 від Вранґеля. Вночі під час крижаної атаки обірвалися ланцюги біля бугшприту[11]. Я лазив на шпаківню, що на фок-щоглі, й озирав обрій. У напрямі до Гералда видно дві чималі ополонки та й тільки. Пробитись буде важкувато, хоч, як мені здається, можливо.
14. До Арктики через тропіки. 1931.jpg
Море, вкрите кригами.
По обіді капітан скликав нараду. Туди прийшли начальник наукової частини, метеоролог Березкін, зоолог, гідролог, геолог, голова суднового комітету Матвєєв, паровичник Фурман, боцман Курт, усі три керманичі та майбутній начальник о. Вранґеля Мінєєв.

Костянтин Олександрович заявив, що в нього є три варіянти дальшої нашої подорожі: перший — прямо пробиватись до Вранґеля, не зважаючи на криги, що майже неможливо; другий — повертати до Берінґового моря по вугілля й потім удруге спробувати пройти до острова; третій — спробувати наблизитись до Гералда, оглянути тамтешні криги й, може, звідти, з норд-осту, спробувати пробитись до Вранґеля. Це можливе, але небезпечне й для судна, й для екіпажу. У нас залишилося 900 тонн вугілля. З них ми можемо витратити лише 300, щоб підійти до острова, бо 100 мусимо залишити там, а решта потрібна для поворотньої подорожі. Слід зауважити, що, коли ми підемо в Берінґове море до заточини Провідіння по вугілля, то на це мусимо покласти понад 2 тижні. А в Полярному морі починаються морози. Ми щодня спостерігаємо, як вода замерзає, на 1½–2 цалі. Позавчора ранком температура була — 7 гр. Але йти з цією кількістю вугілля, що є в нас, у велику кригу — небезпечно. Шансів надибати малу кригу за Гералдом мало. Нам загрожує небезпека. Крига може затерти судно й розчавити, як „Еліязіф“, або дрейфувати шляхом „Жаннетти“.

Капітан просить усіх уважно обміркувати його пропозицію й спільно вирішити, що робити далі. Він для цього й скликав нараду, бо в цьому випадку він не може особисто брати відповідальности за життя всього екіпажу.

Лише двоє невпевнено висловилися за те, щоб повертати до Берінґового моря й там набрати вугілля. Вони боялися, що нам не вистачить вугілля, коли доведеться висмоктувати з трюму воду (ми ж маємо течу); окрім того, вони сподівалися, що літо цього року запізнилось у цій частині Полярного моря й тому осінь, тобто вересень, мусить бути тепла.

Але решта, надто представники паровичників, матросів та машиністів, рішуче висловилися за те, щоб, не зважаючи на всі труднощі й небезпеку, пробиватися до острова й в крайньому разі зазимувати там, бо ми мусимо привезти людям харчі, одяг та зброю.

Голосували. Всі руки піднялися за пропозицію пробиватися до острова. І „Літке“ рушив на острів, пробиваючи кригу.

25/VIII. Зупинились об 11½ год. майже на кромці криги за 9 миль од Гералда. Саме в цей час біля судна з'явилися чотири білі ведмеді. Капітан покликав мисливців, а з ними, звісно, пішло й три чверти команди. Два ведмеді були зовсім близько. Один, геть-чисто ввесь білий, швидко тікав по кригах, а другий плив недалеко від судна, намагаючись дістатись ближчого крижаного поля. Безперервно тріщали постріли — це Званцев розряджав свого вінчестера, сіючи кулі навколо ведмедя. Ведмідь швидко плив, час од часу піринаючи в воду й спритно ховаючись під невеликими крижинами. Зоолог Ушаков перший влучив йому
15. До Арктики через тропіки. 1931.jpg
Білий ведмідь, що його вбили мисливці „Літке“.
в бік. Званцев потрапив у зад. Ще кілька пострілів, і ведмідь заревів, червонячи навколо себе кров'ю воду, але й далі швидко плив. Нарешті, Сінацький пострілом у голову докінчив його.

З великими труднощами підняли білого велетня на палубу. Довелося спускати шлюпку. Це був старий самець півтора метри завширшки, 2½ завдовжки й 2,14 в грудях. Одна ікла в нього була зламана в якійсь старій бійці; мабуть, там таки він загубив і кілька пазурів.

Ми зупинилися надовго, й тільки зараз, о 7 год. вечора, я чую дзвінок машинного телеграфу, що наказує машині рушати. Куди? На зюд-вест? Не розумію. Але ось мені пояснюють:

— Швартуємося до величезної плавучої криги, звідки матимемо воду для казанів.

Яка чудесна картина: розбиті, розкидані криги вкривають море. З неба дивиться великий ясний місяць, і його світло купається в прозорому холодному повітрі. Блищить місячна доріжка в морі. Пароплав, пускаючи за вітром чорний дим, притулився до крижини завбільшки з цілий міський майдан із двосаженним сніговим бар'єром по одному краю, де можна побачити сліди ведмедів та кілька блакитно-синіх озер солодкої води. Мотузяними східниками люди спускаються на крижину, швартують пароплава сталевими линвами з корми та носа й витягають на сніг кишки, пробиваючи для них місце через сніговий бар'єр.

26/VIII. Ранком залишивши крижину-острів з червоним прапорцем на снігу, ми тихою, але після мінімального ходу серед криг, порівняно дуже швидкою ходою, просуваємось на північ, час од часу ламаючи якусь кригу, що відстала від товаришок; масу криги зюд-вест погнав на норд-ост[12].

— Пізніше. Рушили лише о 7-й год. вечора та незабаром зупинились. Цілий день стояли, ждучи, коли вітер розжене туман, що звузив обрій до півмилі в радіюсі. Тепер ідемо на Гералд, щоб звідти востаннє спробувати щастя пробитися до Вранґеля.

Сьогоднішній день позначився лише однією подією: я скупався в крижаному морі, провалившись на кризі біля борта, що її розмила вода відосередниці. Коли б не кінооператор, що в той час був недалеко, справа могла б кінчитись для мене трагічно, бо з води було видно лише мою голову, руками я тримався за край крижини, а вода, що її викидала відосередниця з судна, тягла мене під кригу.

27/VIII. Цілий день стоїмо в тумані, серед легких плавучих криг, що їх вітром несе на норд-вест, а разом із ними дрейфує й „Літке“. Боюсь, що ми вже значно північніше, ніж Гералд, і ближче до північного берега Вранґеля, ніж думаємо. Ми зупинились учора близько 11 вечора в густому тумані. За розрахунками керманичів, Гералд мусить бути, як нам кажуть, палицею кинути, але туман заховує все навколо. Що правда, в розрахунках другого й третього керманичів маємо розходження щодо місця, де ми є, миль на 15 з зюд-осту на норд-вест повз Гералд. Сьогодні пробуємо орієнтуватися, вимірюючи глибини моря та напрям дрейфу, але через брак хоча б відносно пристойної мапи
16. До Арктики через тропіки. 1931.jpg
Ополонка серед криг.
для цього району — це майже неможливо.

День сірий і нудний. Мисливці застрелили моржа, не давши змоги кінооператорові його зфотографувати. Морж одразу випустив повітря й пішов на дно, лише показавши голову й величезні бияки.

Капітан дав наказа, що забороняє без його дозволу стріляти. Справа в тім, що мисливці перешкоджають роботі кінооператора та нищать цінного звіра, якого не можна здобути, не спустивши на воду човна, а це в нашому становищі не завжди доцільне та й можливе.

Слідкуємо за маленькою пташкою — щось схоже на синичку — що гостює на судні вже п'ятий чи шостий день. Вона ночує біля свиней і там харчується, а цілий день літа по палубі, час од часу спускаючись на якусь крижину попити води.

28/VIII. Удосвіта, коли так можна назвати тутешні дві-три години ночі, туман піднявся, й в південно-західньому напрямі від нас з'явився Гералд. Обережно, але рішуче „Літке“ рушив на північ, в напрямі до полюса, залишаючи Гералд на півдні. Остання наша спроба була в тому, щоб знайти чисту виду або прохідні криги з північного боку Вранґеля. Мало не 20 миль накрижник пробивався через дрібний, битий, але надзвичайно згнічений лід. Потім почалися прогалина. Гералд був у нас на носі, потім став з лівого борту, далі на кормі. Ми йшли на зюд-весттен-вест[13]. Криги починали рідшати; брудні й чисті білоцукрові, вони лопались і розсипались од ударів могутньої пики. Прогалини ставали дедалі більші. Опівдні в тумані зник Гералд.

Ми йшли близько 3-х миль на годину. Назустріч летіла величезна кількість птахів: чайки, качки, якісь напів-пінґвіни, напів-кайри, що ловили дрібну рибу. Ми сьогодні ввійшли в царство моржів. То в одному, то в другому місці вони визирають по двоє, по троє, а то й цілими зґраями в півтора-два десятки, граючись поміж собою, розплескуючи воду могутніми вдарами своїх важких тіл.

О 4-й вийшли майже на чисту воду. Починаємо вірити, що нам пощастить дійти до Вранґеля. Але говорити про це голосно не відважується ніхто. Боязко — а що коли за півгодини ми знову зустрінемо такі самі криги, з яких оце тільки вирвались?

О 6-й вечора густий туман загорнув усе навколо. Почали міряти глибину. Матрос раз по разу кидав глибомір, голосно вигукуючи, скільки той показує. Було 7–6 сажнів. Іти далі в такому тумані через мілину було небезпечно. Закинули кітву на глибині 6¾ сажнів.

Холодно, непривітно, й темрява. Холодними виблисками визирали з туману білі плавучі криги, ішов дощ, ряботинням укриваючи океан, мочив темними фарбами палубу й разом із вітром гнав людей з палуби. Проте, вперті стирчали на пів-баку та кормі й вдивлялися в туман.

Ледве-ледве проясніло, й за милю від судна показалась коса. І хоча від хвилювання бінокль тремтів у руці, але можна було розгледіти на тій косі купи плавнику[14].

——————

  1. Різниця між криголамом і накрижником та, що перший роздавлює криги своєю вагою, а другий розбиває й розштовхує їх силою своєї пики.
  2. 1879 р. редакція газети „Нью-Йорк Гералд“ організувала експедицію на кораблі „Жаннетта“ під командуванням капітана де-Лонґа на розшук шведського вченого Норденшельда. „Жаннетта“ також мала своїм завданням дійти до північного полюса. „Жаннетта“ загинула, її розчавила крига недалеко від острова Вранґеля.
  3. „Кінамо“ — невеличкий апарат для кіно-знімання.
  4. „Sos“ — міжнародне радіо-гасло, що ним сповіщають про нещастя з судном (дослівно по-латинському — „рятуйте наші душі“).
  5. Це була помилка. Летів зовсім інший цепелін і летів не через полярне море, а через район: Владівосток — Ніколаївськ-на-Амурі.
  6. Пика (форштевень) — ніс, передня частина судна.
  7. „Кромка“ криги — край крижини або крижаного поля.
  8. Дрейфувати — плисти за течією або вітром.
  9. 1906 року данєць Мюліус Еріксен на пароплаві „Данія“ руший до Ґренляндії, щоб обслідувати її північно-східні береги. Після зимівлі біля острова Кольдвея по весні наступного року Еріксен з картографом Гагеном та ґренляндцем Бронлундом вийшов на північ. З великими труднощами досягли вони мису Глясьє. Коли повертали назад, то мусили на довгий час зупинитись у фйорді Данії, тому, що влітку криги починають розтавати й подорожувати по них абсолютно не можна. Восени мандрівники рушили до стоянки „Данії“, але холод, голод та полярна ніч не дозволили їм дотягтися до свого пароплава.

    Згодом загін, що вийшов їм назустріч, знайшов мертвого Бронлунда. Біля нього знайшли багато мап та документів, а також його щоденник. 26-го липня в щоденнику Бронлунда записано: „Полювання без наслідків. Звіра майже не зустрічаємо Не вистачав сили ні в собак, ні в людей…“

    Тим часом надходила довга полярна ніч. Еріксен і його товариші зрозуміли, що їм не вдасться врятуватись. Вони думали лише про те, як урятувати документи та мапи.

    10 жовтня Бронлунд пише: „Сонце зайшло. Ми дійшли до криги на суходолі; у нас немає взуття; холод, голод надзвичайно мучать; надто боляче ногам…“

    Нарешті останній запис: „Померли на 79° широти у фйорді після спроби повернутись назад у жовтні через криги на суходіл. Я прийшов сюди наприкінці жовтня, не можу рухатись далі тому, що навколо темно, й в мене обмерзли ноги. Трупи товаришів залишилися серед фйорду перед льодовиком. Гаген помер 15 жовтня, а Мюліус майже за десять день. — Йорген Бронлунд“.

    Хоч Еріксен із своїми товаришами й загинув, але наслідки його експедиції були чималі, тому що більшість документів урятував Бронлунд.

    1909 року в Данії зорганізовано нову експедицію під начальством Міккельсена для розшуку трупів Еріксена та Гагена й частини документів та щоденників, що залишились у них.

    Міккельсен вирядився в експедицію на невеликій яхті „Алабама“ в супроводі 6-ти товаришів. Лише наприкінці 1910 року одержали відомості про долю експедиції Міккельсена. У серпні того року один пароплав натрапив на крижину біля берега Ґренландії, що на ній було п'ять учасників експедиції Міккельсена. А самого Міккельсена та механіка експедиції Іверсена не було. Виявилось, що Міккельсен із Іверсеном на весні 1910 року рушили з острова Шанонн на північ Ґренляндії по слідах експедиції Мюліуса Еріксена. До 1 серпня вони мусили повернутись назад. Але пройшло 1 серпня — ні Міккельсен, ні Іверсен не повернулись. Тим часом яхту „Алабаму“ роздавила крига, а екіпаж її врятували мисливці на китів.

    Не було жадного сумніву, що Міккельсен із своїм товаришем знайшли смерть там, де загинули й Еріксен, Бронлунд та Гаген.

    Минуло два роки. Влітку 1912 року біля берега Ґренляндії, там, де крига роздавила „Алабаму“, зупинився норвезький пароплав „Морська квітка“. Матроси цього пароплава надибали на березі дерев'яний стовп, що на ньому було вирізано: „1912“. Команда пароплава почала обслідувати берег. В одному місці моряки побачили землянку. У дверях землянки з'явились дві людоподібні постаті, майже голі, що обросли довгим волоссям. Це були Міккельсен та Іверсен, що прожили майже два роки серед крижаної пустелі.

    Міккельсенові вдалося розшукати подорожні нотатки Еріксена, що мають величезну вартість для географії Ґренляндії. У дорозі Міккельсен з Іверсеном зустріли надзвичайні труднощі й з великим запізненням дійшли до місця зупинки „Алабами“. Тут вони побачили напівзатоплену яхту та склад запасів, що їх залишили на всякий випадок їхні товариші. Мандрівники прожили в Ґренляндіі два роки й вже почали втрачати надію, що їх урятують, і вважали, що невдовзі їм доведеться загинути голодною смертю. Книжка Міккельсена, що вийшла російською мовою — „По следам жертв ледяной пустыни“, де автор змальовує своє дворічне перебування в Ґренляндії, являє величезний інтерес і варта того, щоб з нею зазнайомилась кожна культурна людина.

    Все ж Міккельсен не знайшов усіх матеріялів про подорож Еріксена, що їх залишив останній. Решту матеріялів, що їх не знайшов Міккельсен, знайшов 1921 р. дослідник Ґренляндії Лауге Кох.

  10. Старший помічник капітана.
  11. Носова щогла, що стоїть похило, навкосяк наперед.
  12. Тобто південно-західній вітер — в північно-східньому напрямі.
  13. Південно-захід-захід.
  14. Плавник — дерево, що його море викидає на берег. На східньому, південно-східньому та північно-