Доля (1897)/Спинись, друже, покинь дорікання гнївні…

Доля
Павло Граб
«Спинись, друже, покинь дорікання гнївні…» (Голенищів-Кутузів)
Львів: 1897

Спинись, друже, покинь дорікання гнївні
За нїкчемність мою та знемогу!
Міцні стїни тюрми живосилом менї
Заступили до сьвітла дорогу.


Вір: звалю я колись оту силу лиху,
Рознесу мою замкнуту вежу,
А безлячно піду по новому шляху,
У мандрівницьку вдягшись одежу.

З пекла шумних столиць утечу я гай-гай,
Затаївши журбу неслухняну,
Придивлю ся до ран, що шматують наш край,
До старчачої хати загляну.

Крізь дими каганцїв вбачу голод людський,
На обличчях — терпеливости смуги;
При дорозї в шинку вчую стогін рвучкий
Безнадїйної пяної туги.

А вернувшись назад, засьпіваю-утну,
Та не так, як сьпівалось до нинї:
Нї, почувши тодї мою пісню сумну,
Ти поклониш ся їй мов сьвятинї.