утнути
|
|
Утну́ти. См. Утинати.
Утина́ти, на́ю, єш, сов. в. утну́ти и утя́ти, утну́, не́ш, гл. 1) Отрѣзывать, отрѣзать, урѣзывать, урѣзать, надрѣзывать, надрѣзать, отрубить, надрубить. Аркан втяли, коня взяли. АД. I. 135. Десять разів мірь, а раз утни. Посл. Не тримай з панами спілки, бо як твоє довше, то втнуть, а як коротше, то натягнуть. Ном. № 1207. Утя́ти до гапликі́в. Плохо сдѣлать, сказать невпопадъ. Ном. № 12469. 2) Только сов. в. Нарубить, срубить извѣстное количество. Підіть ви, братоньки, сосноньки втніть, аби наш коровай красно ся впік. Гол. IV. 313. 3) Только сов. в. Нанести ударъ, попасть выстрѣломъ. Не втнеш, Аврааме, Ісаака, бо порох замок. Ном. № 5456. Не втнеш Каїн, Абля, бо тупая шабля. Ном. № 5458. 4) Только сов. в. Сдѣлать, смастерить. Великі роблять без грошей те, що малі не втнуть за гроші. Ном. № 13953. Утяла мама милая, що й на світ стидно. Ном. № 7570. Ей нуте, косарі, бо нерано почали! — Хоть нерано почали, та багато утяли. Мет. 314. Молебень же втяли Еолу. Котл. Ен. IV. 12. Утя́в дя́дя на се́бе гля́дя — плохо сдѣлалъ; то-же значеніе: Утяла́, аж па́льці зна́ти. Грин. I. 244. 5) Только сов. в. Запѣть, заиграть съ жаромъ. Утни, батьку, щоб нехотя на ввесь світ почули. Шевч. 47. З кишені витягнув сопілку, да як утне! Греб. 373. 6) Только сов. в. Понять, догадаться. Язиком дивним нам сокочуть, і ми їх мови не втнемо. Котл. Ен. IV. 27. Мабуть підсудок? — Ні! — Так лев? — Ні! — Так мішок з дукатами? — Ні, ні! — Так папорті цвіток? — Але ж! — Так з нами хрестна сила, мабуть вона полубіса вродила. — Не втяв. Греб. 373.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924