Додаток до Граматики малоросійського наріччя
| Додаток до Граматики малоросійського наріччя. Або, Відповідь на Рецензію, що зроблена на цю граматику , перекладено з російської мови користувачами Вікіджерел Санкт-Петербург: 1822 |
|
сторінка
В 1818 році, під час від'їзду з С. Петербурга, знадобилося мені надрукувати книгу, яка давно лежала в мене в зошитах, з назвою: Граматика Малоросійського наріччя. Або, Граматичні свідчення суттєвих відмінностей, що віддалили Малоросійське наріччя від чистої Російської мови, в супроводі різноманітних з цього приводу зауваг та писань. При виданні цієї книжки я зовзім не гадав, що предмет її — як вельми, здавалось, незначний — міг привернути до себе увагу людей в світі вже відомих своїми філологічними творами. Але повернувшись до С. Перетбурга, коли перечитував був журнал Син Вітчизни за 1818 рік, я знайшов у No. XXIII на цю книжку Рецензію Князя Цертелєва. — Я не маю за честь бути відомим Його Ясновельможності; і тому не можу заявити йому особисто мою вдячністю за працю, якою йому була ласка відкрити свої думки, в розправі моєї книжки. Але оскільки думки його про багато місьць тієї книжки з моїми думками не збігаються: то я в Його Ясновельможності дозвоління, з тих розбіжностей порозумітись. — Це конче потрібно задля тих, хто любить істину і Російську Писемність[1]. Чия ласка, той може читати Рецензію в первотворі; а я тут покажу самі лише наші розбіжності — протягом самої Рецензії
„В наріччі цьому (Малоросійському) знайдеться багато слів, що допомогають з'ясувати Етимології слів Російських, (у виносці), наприклад, роска, тобто розга, виразно вказує, що це є скорочення від ростка, тобто отростокъ, лѣторосль.„
В Малоросії не кажуть роска, але різка, а грубіші, ближчі до Литви і Галичини в цьому слові наче у гуртуючи з і говорять руізка. Але слово різка, чи руізка, як і в Поляків rózga, в сенсі звичайному значить не отростокъ, лѣторасль, а, як всім відомо, в'язку пруття для покарання вживаних. До того ж я не розумію, в який спосіб Малоросійське слово різка чи хоч би й роска, (маленька роса?...), може допомогати з'ясовувати Етимології слів Російських отростокъ, лѣторосль!....
„В Малоросіян є слів багато таких, що висловлюють думку наочніше ніж ті, якими зараз послуговуємось (у виносці) на приклад
ятки які значно ближче до тямок, що з ними з'єднані, ніж з тим самим значенням лабазы.„
Слово ятки не є Малоросійським; і чому думку воно висловлює наочніше?....
Якої мови слово лабазы, цього я не знаю; але ятки, iatki, є слово Польcке; і Малоросіяне, за прикладом Поляків, ятками називають не самі лише лабазы. Власне: по-перше, за словником Троца, слово ятки має тільки множину, і значить лавки, скамьи, на которыхъ торговые люди, хлѣбъники, и проч. раскладываютъ свои товары; чому Поляки і говорять: я купилъ мясо, рыбу на яткахъ, на наше въ лавкахъ, въ рядахъ (докладніше читати можна в Словнику); по-друге, за Словником Лінде, iata, іаtка має однину і множину, й, крім вищесказаного, значить хату, хатку, лачугу, наметъ, будку, кущу по церковному; звідси й говорять iatnik, ятникъ, кто дѣлаетъ будки, кущи. В цьоме сенсі Малоросіяни також називають ятками шатры, наметы для продажи на ярмонкахъ товаровъ, пастушьи будки тощо. — Втім, оскільки в Малоросіян лабазникъ называеться прасоломъ; то й лабазы, варто було б їм називати прасольнею: але слово прасольня в них не вживано.
„В статті про прикметники Автор (Малоросійської Граматики) говорить, що найвищий ступінь утворюється додаванням до звичайного ступеня склада пре, й іноді склада наи, що трапляється зовсім навпаки.
Се правда, що в Малоросіян, як і у Великоросіян, звичайний ступінь перетворюється в найвищий складом пре, а часто й складом най: але як це трапляється навпаки? — Яку думку, правило, чи спосіб перетворення звичайного ступеня в найвищий, містить в собі вираз „що трапляється зовсім навпаки?„ я зовсім не розумію; і дуже шкодую, що П. Рецензент не висловився врозумливіше, і не пояснив свого правила прикладами, яке правило, можливо, прислужилося б до доповнення, Малоросійської Граматики.
| Н. | я, | ты |
| Р. | — | — |
| Д. | мини, | тоби. |
Лінійка, що лежить під якимось словом, вказує, що й на цьому місці має бути таке саме попереднє слово; але будь-хто, хто знає хоч скільки Малоросійське наріччя, скаже, що займенники я і ты мають в родовому відмінку мене, тебе.„
В Граматиці моїй надруковано ось так:
| я. | ты. | себе. | З. | менѐ | тебѐ | себѐ | |
| Н. | я | ты | — | К. | — | ты́! | — |
| Р. | — | — | — | О. | мно́ю | тобо́ю | собо́ю |
| Д. | мыні̀ | тобі̀ | собі̀ | М. | объ мыні̀ | тобі̀ | собі̀ |
не очевидно хіба ж, що лінійки вказуються, що з цих займенників себе називного, всі три родового, я і себе кличного відмінків не мають? — Інакше, за змістом рецензії, на додачу до родового всіх цих трьох займенників, себе мусить мати відмінок називний, а я та себе кличні такі самі, як їх знахідний, тобто мене, себе: що, втім, було б у Граматиці вельми новим. Думку мою, без сього мого роз'яснення, могли би викрити лінійки проведені мною при відмінюванні займенників себе і в кличному відмінку займенника я: але вони, не знаю чому, не увійшли до робітні Рецензції. Втім, можливо, й краще було би замість лінійок залишити пусті місця: але я складав свою Граматику близько тридцяти років назад й тому тримвся тодішнього в книжному правописі звичая.
Проте я сказав, що лінійки мої вказують, що займенники я, ты та себе не мають родового відмінку; ні, я не те стверджую, що ці займенники родового відмінку не мають зовсім: вони його мають, але тільки не мене, тебе, себе, а замість цих слів вони, на питання чый, чыя̀, чыѣ? позичають наявні відмінки від займенників мій, твій, свій, на пр. це цу̀цыкъ (щенокъ) мій, а ся хусты́нка (платочекъ) твоя; хлопья̀ (мальчикъ) укололо свою пу́гку (палецъ); а на питання для, до, изъ, отъ, у кого? тобто, для родового відмінку, керованого прийменниками, запозичують у себе ж відмінок знахідний, на пр. для кого̀ кравѐць шы́ѣ кожу́хъ (для кого портной шьетъ шубу)? для мене, тебе, себе; тож тому слова менѐ, тебѐ, себѐ, як такі, що складають власне відмінок знахідний, в родовому відмінку — хоч би й замість лінійок — писати не варто; та й ніхто не говорить ані в Малоросійській, ані в чистій Російській мові, на пр. эта, мене (моя) собака; така мова була б незграбною, вживана тільки недовченими Російській мові іноземцями: эта мене (моя) сапакъ; зей дитинъ тебе (твій) шенихъ, кралишка.
„Поміж займенниками мій, моя, моѣ, знаходиться слово ма, що не є займенником, а є третьою особою теперішнього часу однини дієслова маю, тобто имѣю.„
Ма значить і займенник моя, і дієслово мати. Це слово й в першому і другому значеннях є скорочене, але грубе, проте вживане, найбільше як дієслово із заперечною часткою, тобто не ма, замість немаѣ̀. В Енеїді п. Котляревського част. III, на стор. 68, Анхіз, побачивши сина свого Енея, каже: „здоро́въ сына́шу, ма дыты́но!„ Навіть я у місті Глухові чув, як хлопчик плакавши від того, що йому в недільний день не дали чистої сорочки, казав: „да, ма соро́чка „для неділи чо́рна.„ Слово ма, так як й інші, в книжці поруч розташовані, в жіночому роді ся, та, оцьця̀, в середньому се, те, оццѐ, хоча й суть займенникі скорочені, грубшими вживані, але вони з Граматики моєї навмисно не виключені — щоб показати Малоросійське наріччя в правдивому його стані, й що воно також має свої [власні] одміни. А що ма дійсно є і займенником, це доводиться використанньом його і в сусідній Польській мові, де, також в просторіччі, говорять ma xięzka, ma ręka (моя книжка, рука).
„На сторінці 15 пише він дієслово спивать у давньоминулому часі: спивувавъ, а на стор. 19 в тому ж часі дієслово ворошить: ворушовавъ, проте я посилаюсь на краян моїх, що давноминулого часу дієслова ці не мають, хоча й можуть набути форми його.„
Ваша Ясновельможність! Якщо дієслова співа̀тъ и ворошы́ть суть дієслова правильні, й можуть, за вашими ж словами, прийняти форму давноминулого часу: то чому б їм цього часу й справді не мати? — Я божуся вам, що я, ваш краянин, въ Кіѐві у це́ркві До́брого Мыко́лы на кры́ласі самъ часте́нько спі́вувавъ[2]; а літомъ, по бора́мъ пусту́ючы, мурашо́вы я̀йця пу̀чкою розвору́шувавъ (хоча вживаніше розко́пувавъ). Дивними ж здаються вам слова спі́вувавъ та вору́шувавъ можливо тому, що не траплялося самому в мовленні їх використовувати, або від інших чути їх використання. В Російській мові кажуть пѣвалъ, ворачивалъ: чому б в її наріччі не казати спі́вувавъ, ворушувавъ?....
На сторінці 2 (має бути 21) говорено, що Малоросіяне не мають ані минулого, ані теперішнього часу дієприкметників, а замінють їх відповідним часом дієслів із додаванням займенника той, то, т. е. тотъ, который. Але Автор, звісно ж, забув, що Малоросіяне мають слова: писаный, украденый, стоячій, лежачій.„
В граматиці моїй я намагався не проминути тих важливіжих правил, якими найбільше Малоросійське наріччя відрізняється від спільної Російської мови; слова ж писаный, украденый, стоячій, лежачій, і дуже невелика кількість інших таких, складають з головного правила виключення; а коло виключень я не порався. Зрештою, ви погодитесь, думаю, що язик не повернеться в Малоросіянина сказати Ганну́сю! прынесы̀ мыні̀ зхованеѣ тобо́ю креса́ло; (Аннушка! принеси мнѣ спрятанное тобою огниво); или, ке мыні̀ ручны́къ на ко́вдрі лежачій (дай мнѣ утиральникъ на одѣялѣ лежащій; він без сумніву скаже: прынесы̀ мыні креса́ло те що ты зхова́ла (то, которое ты спрятала); ручны́къ той, що на ко́вдрі лежыть (тотъ, который на одѣялѣ лежитъ). Тож очевидно, що я правило в Граматиці моїй склав з уживання.
Проте й слова, які вами у виказ мені наведені, стоячій, лежачій (а не стоящій, лежащій) в Малоросійській, як і в чистій Російській мові, не суть дієприкметники, але слова, що вжитком набули вид простих прикметників. — Й в Російській мові не можна сказати: на колѣняхъ стоячій, на одѣялѣ лежачій; а належить: стоящій, лежащій. Та й в словах писаный, украденый, здається, мають бути дві н, щоб вони становили дієприкметник.
„Деякі слова пише неправильно, наприклад:
| вечера |
|
замість | вечеря | ||||||
| пайматка | паниматка | ||||||||
| ныдіть | нудыть | ||||||||
| хвостыкъ | хвастыкъ | ||||||||
| Бисъ-дерево | Божь дерево або Боже дерево |
Правила для Малоросійського наріччя ніяким вченим товариством ще не написані й не затверджені; тому ж і не відомо ще, як слід писати на цьому наріччі правильно; і я в Граматиці писав слова за мією вимовою, чи вжитком, які мені доводилося чути в різних місцях, а найголовніше у Києві, де, як відомо, перше жили найдавніші Слов'яне Поляне, Кий будівничий Києва, власне Державці і Малоросійські Гетьмани, себто і мова була в найчистішому стані, та принаймні трапляється і зараз чути різноманітні одміни Малоросійського наріччя. Проте я не сперечаюсь із тим, що зараз Полтавське наріччя Києвському передкладається, й не без причини.
Вече́ра хоч і грубенько, але Малоросійське, а вечеря Слов'янське, наше церковне, слово. — В сусідів поляків також wieczerza, а не ia.
Звісно паниматка, а не пайматка; але уникаючи припинки язика від склада ни здебільшого кажуть пайма́тка, паймату́ся.
В словах пан-оте́ць і пани-ма́тка прикмічається звіку добра взагалі вдача Малоросіян, які, з пошани до батьків, не кажуть просто оте́ць, ма́тка, але з додатком панъ, пани, господинъ, госпожа. І якби Рецензія не самим лише словопідправлянням, але й подібними цій заувагами повернута була на всю Малоросійську Граматику, то Рецензія така була б і для Публіки дуже цікава, й для власне Російської мови напутлива; крім того, також вона відкрила б чимало речей уґрунтованих на якій небудь Історії, як напр. в прислів'ї: „По шко́ді Ляхъ мудрый“ (в Рос. Спустя лѣто въ лѣсъ по малину; в Лат. Post festa sacerdos). Літератору, а тим більш Рецензенту, все це знати належить.
Ны́дить, значить, як я і в Граматиці переклав, со скуки умирать, також за дѣломъ безотходно сидѣть, корпѣть; а нудить, чи за вимовою Малоросійською справніше ну́дыть, тошнитъ, те саме, що й ва́дытъ: виходить між ны́діть і ну́дыть велика відмінність.
Хво́стыкъ я чув, а хвастыкъ не чував; і хоч останне речи притаманніше, але перше вживаніше, тільки не у власному сенсі, а в уподібненому мерехтінню, телепінню хвоста, яким, як найкращою своєю частиною, тварини неначе хвадяться, а від напасника її ховають.
Божье дерево, не я перший переклад бис-деревомъ. Воно так, щонайменше, в деяких місцях Малоросії називається; так називав його на публічних своїх лекціях вельми вчений Доктор М. М. Тереховський; так називав його і Доктор Н. М. Амбодик у Лікарському надобослів'ї кн. I. на стор. 7. Проте я не сумніваюсь, що бис либонь не що інше, як склад зіпсований; а саме: слово божій, боже-дерево є похідне від богъ, а богъ Малоросіяне вимовляють двоїсто: перші о' змінюють на і, бігъ, інші, грубші, о вимовляють як у, змішуючи наче з і, буігъ; й так в складі бож вышло биж, в ньому ж літеру ж вельми легко було, особливо шегерявим людям, змінити на з, чи на м'яке с: й таким чином зробилося бис-дерево. Подібні псування в усіх мовах дуже багато утворюють слів дивних, негарних: але при укладанні Грамматики, до того ж стислої, розшукувати походження слів мені варто було.
„Інші перекладає помилково, наприклад:
| вадко | тошно |
|
замість | вредно | |||||||
| кватыра | продовження негоди | чверть кола, що робить місяць | |||||||||
| несмачный | зварений без м'яса, сала та масла. | невкусный | |||||||||
| шулыки | галушки з маком та медом. | лепешки (коржики) з маком та медом | |||||||||
| меделянъ | борзая собака. | меделянская собака або взагалі велика собака, але не борзая, оскільки всіх борзыя называють хортами. |
Ва́дко має дійсно значення і те, яке написав я, і те, яке ви йому даєте; проте вадко більше вживають в сенсі, тошно, ніж вредно; бо й саме слово вредъ, Малоросійською шко́да вредъ, убытокъ: отже мій переклад лише неповний, а не помилковий. — Замість вадко (в сенсі тошно) Малоросіяне кажуть іноді га́дко, тобто гадитъ до того, что тошно дѣлается, чи тошноту производитъ, і ги́дко, мерзительно.
Несма́чный. Що зварено без м'яса, сала і масло, то дійсно несмачно, невкусно; і Малоросіяне часто в цьому власне значенні часто вживають його, як я чув в різницх місцях і в Батурині, не дуже далеко від Полтави сущем. Отже Російське слово невкусный, яке має різні значення, з яких найближче безсольный, не завжди можуть віддати значення слова несма́чный.
Під словом кваты́ра людині не просвіченій науками й на думку не спаде розуміти четверть круга совершаемаго Луною; а продолженіе или время стоянія одинакой погоды отъ начала до окончанія оной він розуміє легше; і Малоросіяне достеменно цьому останньому значенню дають назву кваты́ра, прикладаючи втім це значення тільки до негодяного часу.
Ви знаєте біблейське висловлювання „хлябія небесная разверзошася„. Воно виставляє смисл такий, наче небесні застави, великі в небесних відвороттях, вікнах фортки, кваты́ры (бо форточка називається кваты́рка) відчинилися, розкрились: Малоросіяне, простолюдні, саме так це й розуміють; і по цьому кажуть іноді: лъѣ мовъ изъ кваты́ры, що проте не можна перекладати висловом Російським: льетъ какъ изъ ведра, оскільки це значить дощ сильний, краплистий, що ллє цівками, а не тривалий.
Але оскільки слово кваты́ра в Польській мові квадра, чверть, походить від Латинського quadratura; чвертей же, чи за звичайним перекладом явлений, phases, Місяць має чотири, появлених в усіх календарях: то Поляки й говорятъ правильно: „cala quadra będzie dozliwa„ (вся квадра, чверть, буде дощова, або суха); а Малоросіяне, простеці, невѣгласи по церковному, хоч слово кваты́ра прийняли від Поляків, але називають ним весь час тільки негоди не гарно; але що ж робити? так в них заведено.
Шулыкѝ. Слід знати, що є галушка, лепешка і коржикъ. — Галушка є тісто, підхоплене ложкою, або чим іншим, й занурене в кип'ячу воду, в якій воно тожі ж зварюється; лепешка — тісто розкочене як млинець і нарізане круглою або чотирикутною фігурою; а коржъ, зменшувальне коржикъ, — лепешка вже випечена або просто суха. Оскільки робляться шулыки з галушекъ, або з лепешекъ, дрібненько порізаних й вже зварених, чи також з палочекъ розкочених в довільну грубину й розмір, і порізаних на шматочки, яка також зваривши й засмачнивши медом в маковому молоці, вживають у їжу: то сухі коржи, або коржики для шулыковъ непридатні. Отже переклад мій тільки неповний, а ваш більше помилковий[3]. Від чого слова меделя́нъ надрукований в Граматиці не той переклад, зовсім не знаю: але помилка ця трапилася без сумніву як на мене, в поспіхові при відїзді, через недогляд; і доводиться тим, що я ж, і в тому самому, в книжці розміщеному, словнику, нижче, на стор. 73 переклад слова хортъ надрукував так само, як і меделяна, борзою собакою. — Зрештою в Малоросіян є ще слово меделя́нка, що значить не великих, а вельми маленьких, красивих собачок, з-проста в Росії званих болонками, яких пані, задля втіхи на прогулянці, в рукавах носили, і які привозилися з Болоніи, міста пов'язаного з важливим верхньої Італії містом Медіоланомъ.
До недоліків розглянутої книги можна також віднести й те a) що автор висловлюється іноді невиразно, напр. на стр. 2 сказано: и здебільшого вимовляється як ы; тут можна було б згадати хоча б головні випадки: сказати, що літера и вимовляється як ы (чи, краще сказати, дещо м'якіше) наприкінці дієслів напр. ходыти й в орудному
відмінку імен напр. рукамы.„
І закінчення дієслів, і орудні відмінки не становлять головних випадків для зміни Малоросіянами и на ы. В словах: синій, нитка, листъ, одинъ, чистый, пишетъ, наклонилъ, прислонился, приди, вихорь, осипъ, та ін. вони говорять: сыній, нытка, лыстъ, одынъ, чыстый, пыше, наклонывъ, прыслонывся, прыды, выхоръ, осыпъ; і по цьому я стверджую, що и не тільки здебільшого, але й завжди вимовляється як ы, твердо: назвіть мені випадок, де Малоросіянин
щоб читав який-небудь папір (зрозуміло, правильно російською написаний) и не вимовляв як ы? — Але закінчення дієслів і орудні відмінки становлять до того, за словами вашими, головні випадки: хтів би я знати ці випадки в їх подробицях!....
Ви також кажете, що літера и в Малоросіян вимовляється дещо м'якіше, ніж ы; це значить, що ви говорите ще більш невиразно, ніж я. Адже який існує середній тон між и та ы? хіба тільки іноземців, нещодавно в Росії мешкаючих; вони говорять, неначе самі соромлячись нечистої своєї вимови, так би мовити, неповним звуком деяких літер, в тому числі й літер и і ы, на приклад: (я сам чув) „я хатилъ на пирша; да ихъ гап... гезег... мнока нишши; купилъ цвай балишка камиш... ундъ мить фрайндъ вибилъ драй будилк.... болбив...„ (я ходилъ на биржу, тамъ видѣлъ много нищихъ; купилъ двѣ палочки камышевыя, и съ пріятелемъ выпилъ три бутылки полпива). В цих розмов ви всюди почуєте від Малоросіянина, якби він почав їх промовляти, чисте ы: адже вони, як і всі інші Росіяни, маючи голосові знаряддя досконалі, вимовляють чисто і ясно всі літери, й навіть вчені, іноді привильніше за самих Великоросіян, на пр. в словах: πατήρ, δευος, de re, tibi, 𝖑𝖊𝖇𝖊𝖓, 𝖉𝖎𝖊 𝖙𝖎𝖊𝖋𝖊, ce hardi frelon, від них ви не почуєте м'яких літер ѣ та і, але саме ті звуки, які дають їм іноземці.
„і b) часто даремно обтяжує читача правописом своїм, де використовує напр. замість г, яке вимовляється як g, літеру кг, так саме як і замість ѣ, яке вимовляється як и, літеру і. Здається, значно краще писати в цей спосіб, проставивши над нею дві крапки.„
Задля позначення трьох звуків в Малоросійському наріччі, які не вмів вияснити в кращій спосіб, [ніж] як з'єднавши разом дві літери кг, дж и дз, поставляйте над літерами г і д дві крапки, або вигадайєте особливі які-небудь знаки, на це є воля ваша; аби тількі ці знаки добре вияснювали в мовленні ті самі звуки, які я в книжці розумів. — Якщо ж, втім, в писанні Малоросійському, залишивши літеру ѣ писати понад нею, як ви зазначаєте, дві крапки, то слова ці у вимові будуть вельми дивні. В Російських книжках заведено писати тільки над літерою е дві крапки (ё) або замість цього дві літери іо зі знаком понад ними ^ (і͡о); й вони в цьому випадку мають гострий, чи тупий, гук, вживаний тільки в простомові в словах всё обо всёмъ, тёрка, ёршъ, бьётъ, поёшь, ржёшь, поплёвываетъ: отже слова, на пр. свѣ̈чка, хлѣ̈бъ, снѣ̈дь, мѣ̈рка, нѣ̈тъ, звѣ̈рь, звѣ̈зда, синѣ̈е, спѣ̈валъ, пѣ̈сня, человѣ̈къ, не тільки Малоросіянин, але й всі інші будуть при читанні вимовляти гостро: сві͡очка, хлі͡объ, сні͡одь, мі͡орка, ні͡отъ, зві͡орь, сині͡ое, спі͡овалъ, пі͡осня, челові͡окъ; тобто як в слові Маі͡оръ. — Але яку вимову будуть мати звуки кг, дж и дз, якщо не писати їх подвійними літерами, але поставляти над літерами г і д дві крапки, на пр. в словах: г̈ныпецъ, г̈уд̈зь, г̈валтъ, д̈жг̈утъ, д̈зѣнь, д̈зусъ......
Про літеру ѣ. Візьмемо як приклад слово синій. Кожен, хто має здорове почуття слухання, мусить визнати, що Великоросіяни в цьому слові літеру і вимовляють вельми м'яко, й саме так, як Малоросіяни літеру ѣ: ось вся причина, чому я замість ѣ в Граматиці писав і. Я проте повторюю при цьому правило, яке написав у Граматиці на стор. 3-й, що літера ѣ змінюється у Малоросіян тільки у вимові, але не на письмі; бо вони завжди пишуть також: мѣсто, хлѣбъ, дѣло, бѣда, рѣдкость, снѣгъ, свѣтъ, человѣкъ, та ін.
Після вияснення моїх підстав, хочу знати, як би я, не обтяжуючи читача моїм правописом, міг дати йому розуміння про справжню Малоросійську вимову..... Втім, є люди, і люди вельми гідні, як маке моє правило визнають слушним; і навіть того називають не тямущим читати, хто утруднюється визначеним правописом, або ж має собі тягарем, прочитавши один раз авторське правило, завжди його тримати у пам'ятті при читанні книжки.
Взагалі, щодо мого правопису, я намагався якомога всі слова Малоросійські викладати на письмі тими самими літерами й наголосами, якими вони там вимовляються. Адже вельми кумедно, а іноді й неприємно трапляється слухати, коли хто читає Малоросійський твір, не знаючи по-перше наголосів його, по-друге наявної в словах його, й, так би мовити, душі його складової, ніжності, або грубости, тобто вимовляючи слова його не тими ж літератим, якими вони вимовляються в Малоросії. — На жаль Перелыці͡ованая Энеида, такий винятковий й пречудовий в своєму роді твір, має цей недолік. — На жаль й Досвід зібрання старовинних Малоросійських пісень, витвір, за предметом Малоросійського національного духу, вельми корисний, Ваша Ясновельможність писала без дотримання цих двох, Малоросійському наріччю, на папері необхідн потрібних якостей. З цієї найбільше причини не багато з читачів можуть відчутивсю красу й стійність цих Пісень та Енеїди.
„Нарешті також можна було б відзначити, що зміст книги не зовсім доладний назві, але в наш час це не новина: завдяки моді та завзяттю книготоргівельників (а у виносці поставлено: й інших) можна знайти книги, в яких зовсім не говориться про те, що стоїть на титульній сторінці.„
Я пропоную Граматику мою безсторонньому суду всього Панства, що знається на мистецтві укладання книг, й прошу напоумити мене, чому ж вона не доладна своїй назві?.... Вона — задля найточнішого свідчення сутності своєї — названа іншим ім'ям: Граматичне свідчення суттєвих відмінностей, що віддалили Малоросійське наріччя від чистої Російської мови, в супроводі різноманітних з цього приводу зауваг та писань. Ція назва, природньо, має значити: 1-е, що в цій книжці показані тільки найголовніші, суттєвіші відмінності, що перемінили Малоросійське наріччя проти чистої Російської мови; якщо ж відмінності ці мали бути викладені якнайясніше и понятнѣе, то сдѣлать сего не можно было иначе, какъ представивши ихъ въ правилахъ и по грамматическому порядку — а она точно такъ и писана. 2-е, что она содержитъ въ себѣ объясняющія предметъ, и къ настоящему дѣлу существенно и необходимо принадлежащія замѣчанія; а для показанія читателю, что Малороссійскій языкъ пріятенъ, или нѣтъ, можетъ ли быть употребленъ въ пользу, и каковъ онъ въ своей сущности, она объясняется также сочиненіями на Малороссійскомъ нарѣчіи: — и это все въ ней соблюдено. Доказательство всему — какъ яснѣйшее солнце въ чистѣйшій полдень — развернувъ книжку, увидѣть можно на одномъ конечномъ листкѣ ея, представляющемъ показаніе содержаній. Такъ по чему же книжка моя не совсѣмъ удовлетворяетъ своему названію? — По чему въ ней неговорится о томъ, что поставлено въ заглавномъ листѣ? и что же въ ней говорится другое? — Къ чему тутъ выставлены наше время, — мода, — усердіе книгопродавцевъ, нималѣйше неучаствовавшихъ въ сочиненіи сей книжки? — И кто разумѣется подъ словомъ другихъ, поставленнымъ, кажется, нарочно въ выноскѣ?....
Господинъ Читатель, ищущій въ сочиненіяхъ, а особливо критическихъ, истины и дѣйствительной пользы! посудите безпристрастно, какой плодъ приноситъ намъ Рецензія, на Малороссійскую Грамматику написанная?.... Она только предваряетъ Любителей Словесности, что, при вторичномъ, можетъ быть, напечатаніи сей Грамматики, меделянъ изъ борзой переписанъ будетъ въ меделянскую или вообще большую собаку. — Есть еще, въ сей Рецензіи, нѣкоторыя замѣчанія: но неосновательность ихъ сама по себѣ очевидна.
Наконецъ я откровенно признаюсь, что отвѣтъ сей написанъ мною единственно по той причинѣ, что я слышалъ нѣкоторыхъ нашихъ Литтераторовъ, — въ томъ числѣ даже Господъ Членовъ...., которые возхищаются сею Рецензіею, сами вовсе незная Малороссійскаго нарѣчія; а между тѣмъ Публика книжку лишаетъ своего довѣрія, чрезъ что и сочинитель оныя лишается охоты къ изданію впредь чего либо важнѣйшаго. — Рецензію писать можно, а иногда бываетъ и нужно: только писать ее должно неторопясь, и съ тѣмъ, что бы она была основательна, поучительна и полезна. А по тому ежели и я въ семъ отвѣтѣ могъ включить что-либо для любящихъ отечественную словесность излишнее: то я прошу въ необдуманности моей извиненія; а ежели небезнужное: то они одолжаются за сіе усердію къ Отечеству и Литтературѣ Его Сіятельства Князя Цертелева, къ которому я сохраняю всякое уваженіе.
- ↑ Латинська приповідка: Littera dicta perit, littera scripta manet.
- ↑ Часте́нько співа́въ у Малоросіян значить скоро, торопясь, какъ бы дрожа со страху, и съ повтореніями, пѣлъ; це вони також висловюють кажучи дрибне́нько співа́въ: а часте́нько спі́вувавъ значить багаторазово, й при цьому давно пѣвалъ.
- ↑ Шулыкѝ, страва з маком засмачнена, в Малоросіи, і найбільше по монастирях, робиться власне в день Св. Мучеників Маковеїв 1 числа Серпня, звісно не через що інше, як тільки за звуком складу мак. — З якої мови походить слово шулыкъ не знаю; а галушки, з яких шулыки робляться, є слово Польське. Galka значить річ круглу, кулясту, зкатану з тіста, чи зроблену з чого іншого; і Поляки говорять: хрест на церкві стоїть в галкѣ (w'galcie) въ шару; галушка ж є зменшувальне. Але в Російській мові галушки називаються клі͡оцками, з Німецького слова 𝕶𝖑𝖔ß, що значить велику колоду, стяте дерево, оцупок, звідки зменшувальне клі͡оцка, що й становить, як я вище казав, зроблену з тіста палицю (𝕶𝖑𝖔ß), яка ріжеться на шматки довільного розміру, клі͡оцки. Подібна до слів пильність буває іноді в науковому світі недаремна: бо з походженням слів відкриваючи іноді історію яких-небудь звичаїв і заведень, з тим размо відкриває й вдачу народів. — В цій уважності й інша Малоросійська, що власне до дня Петра і Павла готується, страва мандры̀ка, заслуговує на роз'яснення.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |