Як розповів менї тато старий,
Так отсе й я подїлю ся:
Раз поселилась у Боснії у нас
Тиха побожна бабуся.

Чесна душа — гріх негоже плести:
Все було молить ся Богу;
Церкву відімкнуть сьвяту чи мечеть,
Скрізь вона знала дорогу.

Піп забалакав з письма чи мулла —
Слуха та вірить слїпуче:

Байдуже їй — Магомет чи Христос
Жити по божому уче.

Всїм помагала; невіра, чи наш —
Рівно вшановані єю;
Через те саме і Турки і ми
Її вважали своєю.

Хитра бабуся: туди і сюди…
Добра до вбогих на диво…
Щось воно теє… Та в кого-ж вона
Вірує саме правдиво?