Пройшли ті днї, як краєм вільним
Пишавсь я з радостю відсїль,
До моря плив шляхом повільним,
Не колотив прозорих хвиль.

 Вони рівнесенько дзюріли,
 В них розсипали ся зірки,
 Сьвітання одлиски лелїли
 Та задивляли ся квітки.
Деж наша слава предковічна,
Де воля з чарками тими,
Де та минувшина велична,
Міста, та замки, та храми?
 Сам Арарат не забуває
 Про долю рідної землї,
 Мене з любовю напуває,
 Як мати — дїтоньки малі.
Але… Що нам струмцї цїлющі?
Не оживуть лани сухі,
Бо скрізь царюють Турки злющі,
До стонів болїсних глухі.