Вікіджерела:Поезія сьогодні/29 червня
Доля. (Львів, 1897)
Змориш ся весь, аж повіки злипають ся,
Трохи не падаєш з ніг;
Білими рожі червоні ввижають ся,
Білими наче той снїг.
День під вагою мов клятий згинаєш ся,
Важко, а треба нести;
Сьвіт ще не блимне, а ти підіймаєш ся, —
Гайда — машину верти!
З грюком колеса закрутять ся,
Ріже повітря, свистить;
В очах одразу помутить ся,
Швидко й тебе завертить.
Мозок, і серце, і вікна, і стїни,
Небо і стеля, і мухи, і все —
Разом закрутить ся (бігають тїни), —
Мов його вихром несе!
З раннього ранку до пізньої ночи
Пекло та грюк…
Прагнуть покою натружені очи,
Слїпнуть від мук.
Перед машиною хочеть ся впасти,
Крикнуть: „Спинись!“
Нї, нам судило ся тут і пропасти,
Де нї піткнись!