Змориш ся весь, аж повіки злипають ся,
 Трохи не падаєш з ніг;
Білими рожі червоні ввижають ся,
 Білими наче той снїг.
День під вагою мов клятий згинаєш ся,
 Важко, а треба нести;
Сьвіт ще не блимне, а ти підіймаєш ся, —
 Гайда — машину верти!

З грюком колеса закрутять ся,
 Ріже повітря, свистить;
В очах одразу помутить ся,
 Швидко й тебе завертить.
Мозок, і серце, і вікна, і стїни,
 Небо і стеля, і мухи, і все —
Разом закрутить ся (бігають тїни), —
 Мов його вихром несе!


З раннього ранку до пізньої ночи
 Пекло та грюк…
Прагнуть покою натружені очи,
 Слїпнуть від мук.
Перед машиною хочеть ся впасти,
 Крикнуть: „Спинись!“
Нї, нам судило ся тут і пропасти,
 Де нї піткнись!