Сон невольника.

Він заснув, кукурудзу жнучи,
Не зважав на пекельну жару:
Як упав із серпом у руцї,
Так і спить головою в пилу;
Весь розхріставсь, — і в снї отому
Рідний край увижав ся йому.

Тихо Нїгер котивсь по піску…
Він царем собі знов похожав
Попід пальмами там в холодку,
Поглядаючи, зір розважав:
Каравани спускали ся з гір,
І дзвенїв їх брязкучий убір.

Знов він бачив свій давнїй куток,
Знов дививсь на дружину свою,
Обіймав своїх любих дїток,
Раював наче справдї в раю,

І сльозинка з очий потекла,
Огнем щоки крізь сон опекла.

На баскому конї він гасав,
Тільки посвист летить зпід ноги;
Збрую злотом, сріблом украшав,
Перешкоди не знав навкруги,
А шаблюка висить, поганя,
Опустившись на боки, коня.

За ключами червоних гусий
Він носив ся по луках у слїд,
З ранних ранків до пізних ночий,
Де зелений росте тимаринд;
Показали ся кафрів хатки,
Океан заманїв здалеки.