Бюґ-Жарґаль/LII
| ◀ LI | Бюґ-Жарґаль пер.: Христина Алчевська LII |
LIII ▶ |
|
— Товариші, — крикнув голос, подібний до грому.
Всі оглянулись; це був Бюґ-Жарґаль. Він стояв на ввесь свій зріст коло краю прірви, червоне перо стирчало в нього на голові.
— Товариші, — повторив він, — спиніться.
Чорні вклякли перед ним. Він казав далі:
— Я Бюґ-Жарґаль.
Чорні почали з повагою бити лобами об землю й вигукувати якісь слова, що їх годі було розібрати.
— Розвяжіть полоненого, — наказав він.
Тут карлик мов би прокинувся з остовпіння, викликаного в нім цією несподіваною появою. Він зупинив руки негрів, що мали перерізати віжки. — Як, що це таке, — скрикнув він. — Ке к'ере децир езо.Потім, повернувши голову до Бюґ-Жарґаля:
— Начальнику Морн-Ружа, що вам тут треба?
Бюґ-Жарґаль відповів:
— Я прийшов командувати до своїх братів.
— Це дійсно, — сказав карлик з погано потаєним скаженством, — негри Морн-Ружа. Але з якої ради, — додав він, підсилюючи голос, — розпоряджуєтесь ви життям мого полоненого.
Начальник негрів відповів:
— Я Бюґ-Жарґаль.
Чорні знов попадали й почали бити чолом об землю.
— Бюґ-Жарґаль, — знов почав Абібра, — не може ламати того, що наказав Біасу. Цього білого подарував мені Біасу. Я хочу, щоб він умер: він умре.
— Возотрос, — сказав він чорним, — ви повинні послухатись. — Кидайте його в прірву.
На різкий голос ворожбита негри піднялися й зробили один крок до мене. Я думав, що то вже кінець.
— Розвяжіть полоненого, — крикнув Бюґ-Жарґаль.
В одну мить я став вільний. Моє здивування дорівняло скаженству ворожбита. Він хотів кинутись на мене. Чорні спинили його. Тоді він почав сипати погрози та прокляття.— Демоніс, рабія, інфіерно де мі альма… Як, прокляті, ви відмовляєтесь мене слухати, ви не визнаєте мі воз. Навіщо я тратив час, на те, щоб слухати цього есте мальдихо. Я повинен був зараз же приказати кинути його рибам дель баратро, тому що я схотів як найповнішої помсти, я зовсім утратив можливість помститися. О рабіе де Сатан. Слухайте, Возотрос. Якщо ви не виконаєте того, що я кажу, не вкинете білого в прірву, я вас проклену… Ваше волосся стане білим; американські зуйки (птахи) вас заклюють на смерть; ваші ноги й ваші руки похиляться й підігнуться, як очеретинки; ваше дихання палитиме вам горлянку, як гарячий пісок пустині; ви небаром умрете; після вашої смерти ваші духи крутитимуть млин, великий, як гора, на поверхні місяця, що в небі, де страшенно холодно.
Ця сцена робила на мене чудне вражіння. Єдиний білий поміж ними, я стояв, оточений з усіх боків неграми, схожими на демонів, у якомусь ваганні проміж життям та смертю над безоднею, то загрожуваний, з одного боку, бридким карликом, деформованим ворожбитом, що його картата одежа ледве виднілася при слабому світлі з верхньої діри, то захищуваний постаттю велетня-негра на тлі єдиного клаптика блакитного неба. І мені здавалося, що я стою на порозі пекла й що річ іде про мою душу: чи їй урятуватися, чи загинути, і що то провадиться боротьба між моїм добрим ангелом і між моїм злим генієм.
Негри були зовсім залякані прокльонами ворожбита. Він хотів використати їхню нерішучість і скрикнув:
— Я хочу, щоб білий умер. Ви послухаєтесь: він умре!
Бюґ-Жарґаль відповів поважно:
— Він житиме! Я — Бюґ-Жарґаль. Мій батько був король країни Каконго і судив своїх підданців на порозі своїх дверей.
Чорні знов простерлись перед ним долі. Їхній начальник говорив далі:
— Брати, ідіть до Біасу, скажіть йому, щоб він не вивішував чорного стягу, що має на горі своєю появою возвістити білим про смерть цього полоненого, бо цей полонений урятував життя Бюґ-Жаргалеві, а Бюґ-Жарґаль вимагає, щоб він зостався живий.
Вони повставали. Бюґ-Жарґаль кинув своє червоне перо в групу негрів. Голова батальйону схрестив побожно руки на своїх грудях і підняв те перо з великою обережністю; потім усі вони вийшли, не мовивши ні слова. Ворожбит зник разом із ними в мороці підземного ходу.
Не робитиму спроб розповідати вам, панове, в якому стані й настроєві я був. Я втопив очі, повні сліз, у П'єро, що з свого боку дивився на мене з якимсь особливим виразом вдячносте й гордости.
— Слава богу, — промовив він нарешті, — все зроблено. Брате, вернися тією дорогою, якою ти прийшов. Ти мене знайдеш у долині.
Він мене попрощав жестом руки і щез.