Баю-баю/Лисичка-сестричка і вовк-панібрат
| ◀ Завзятий заєць | Баю-баю Лисичка-сестричка і вовк-панібрат |
Бідний вовк ▶ |
|
Була собі лисичка та зробила хату та й живе. Прийшли холоди, лисичка змерзла та й побігла в село вогню добувать, щоб витопить. Прибігає до одної баби та й каже:
— Здорові були, бабусю! Позичте мені вогню, я вам од- служу.— Добре, — каже, — лисичко-сестричко. Сідай, погрійся трохи, поки я пиріжечки повибіраю з печі.
А баба макові пиріжки пекла. От баба вибіра пиріжки та на столі кладе, щоб прохололи, а лисичка за пиріг та з хати. Виїла мачок з середини.
От біжить, а хлопці товар женуть до води.
— Здорові були, хлопці!
— Здорова, лисичко-сестричко!
— Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!
— Добре, — кажуть.
— Тільки, — каже, — не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс.
От помінялись. Лисичка за бичка та в ліс.
А хлопці до пиріжка, — аж там сміттячко. От прибігла лисичка до своєї хати, вирубала дерево, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде. Аж біжить вовк-панібрат.
— Здорова була, лисичко-сестричко!
— Здоров, вовчику-братіку!
— А де се ти взяла бичка-третячка та саночки?
— Зробила собі.
— Підвези ж, — каже, — мене лисичко-сестричко!
— Куди я тебе візьму? Ти мені й саночки поламаєш.
— Ні, не поламаю, — я тільки одну лапку покладу.
— Та клади вже.
От вовк і положив лапку. Від'їхали трохи, вовк і каже:
— Покладу я, лисичко сестричко, й другу лапку.
— Е, вовчику-братіку, — ти мені санки поламаєш.
— Ні, не поламаю.
— Ну, клади!
Вовк і поклав. Їдуть, їдуть, — коли це — трісь!
— Ой лишечко, — каже лисичка, — санки тріщать!
— Та ні, лисичко-сестричко, — то в мене кісточка хруснула.
Ну, дарма, — їдуть… А вовчик знову:
— Положу я, лисичко-сестричко, й третю лапку.
— Та де ти її кластимеш? Та ти мені зовсім санки поламаєш!
— Та ні, чого б вони ламалися?
— Та вже клади!Тільки положив, а саночки знову — трісь-трісь!
— Ей, вовчику, — саночки тріщать! Злазь, бо поламаєш!
— Та де там вони тріщать? Що бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш? То я орішок розкусив.
— Дай же й мені!
— Дак останній.
Проїхали ще трохи…
— Ой, лисичко-сестричко, сяду я й увесь!
— Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу?
— Ні, — каже — не поламаю!
— Та вже сідай.
От тільки сів, а санки — трісь-трісь-трісь!… та й розпались!..
Давай тоді його лисичка лаяти:
— Що се ти мені, вовцюгане, наробив?..
Лаяла його, лаяла, а тоді: „Іди ж тепер та рубай дерево на санчата!“
— Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю якого дерева?
— А, вовцюгане! як санчата ламати, так знав, а як дерево рубати, то й ні… Кажи: рубайся, дерево криве й праве! рубайся дерево криве й праве!
Пішов вовк. От увійшов у ліс та й почав:
— Рубайся, дерево криве й криве! рубайся, дерево криве й криве!
Нарубав, — тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не то на полозок. Давай вона його знову лаяти:
— Ну й того не дотепний!.. Сиди ж тут, а я сама піду нарубаю.
Пішла вона.
А вовк сидить сам собі та так йому хочеться їсти. Обшукав він скрізь лисиччину хату, — нема ніде нічого. Думав, думав… „Ззім бичка та й утечу!..“ Проїв дірку в бичка, з середини все виїв, а туди горобців напустив і соломою заткнув, а сам тоді навтіки… Приходить лисичка, зробила санчата, сіла: „Гей, бичок-простячок!“ Аж бичок не везе. Вона його батогом… Як ударила, а віхоть соломи й випав, а горобці — хррр!..
— Ну, стрівай же ти, вовцюгане! Я тобі згадаю!
Та й пішла. Лягла на шляху та й лежить.
Коли се їдуть чумаки з рибою. Вона впала серед шляху і ноги одкидала, — притаїлась, мов нежива. Чумаки дивляться — аж лисиця.
— Візьмім, — кажуть, — продамо, то буде за що хоч погріться.
Скинули її на останній віз та й поїхали.
Ідуть, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, — то все кида по рибці на дорогу, все кида… От як накидала вже багато, то й сама нишком зскочила з воза. Чумаки ж поїхали собі далі, а вона позбірала рибку, сіла під копицею та й їсть.
Коли це біжить вовчик.
— Здорова була, лисичко-сестричко!
— Здоров, вовчику-братіку!
— А що се ти робиш, лисичко-сестричко?
— Рибку їм.
— Дай же й мені!
— Піди собі налови!
— Та як же я наловлю, коли не вмію!
— Ну, як знаєш, а я не дам ні кісточки!
— Так хоч навчи, як наловить.
— Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку, потихеньку води та й приказуй: ловися, рибко велика й маленька!.. То вона й наловиться.
— Ну, спасибі за науку!
Прибігає вовк до ополонки, встромив хвіст в ополонку…
— Ловись, — каже, — рибко мала й велика!
А лисичка з очерету:
— Мерзни, мерзни, вовчий хвіст! Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
А мороз на дворі такий, що аж шкварчить.Поти ловив вовчик рибу, поки хвіст так прикіпів в ополонці. Тоді лисичка в село:
— Ідіть, люде, вовка бить!
Люде як вискочать — з кочергами, з рогачами, з сокирами… Ледве не пропав вовчик - насилу втік.