Баю-баю/Гоп-гоп!
| ◀ Що то за родина | Баю-баю Гоп-гоп! (О. Білоусенко) |
Діти ▶ |
|
— Таточку, погопай! — просить Оксанка.
— Погопай! — додає й собі Бусик.
А Оксанка вже й осідлала татову ногу і підстрибує, на ній сидячи. Татко підкидає її на нозі і приговорює:
Гоп-гоп-гоп! Гу-ту-ту!
Вари кашу круту,
Підсипай молочка,
Погодуй козачка!
— І я хочу гопати! — каже Бусик і, аж крекче, лізе на друге татове коліно.
— От тепер вже пару запрягли! — сміється тато. — Куди ж поїдемо, до кого в гості?
— До котика! — просить Оксанка, бо вона над усе любить свого котика.
— То й поїдемо до котика. Тільки ж добре держіться, щоб не попадали, бо коні прудкі.
Сидить Василь на припічку,
Держить кота за ниточку.
Котик ротик ростулив
Та Василька укусив…
А дзусь, а дзусь, кошеня,
Не займай ти Василя.
Ой, кіт лебедин
Коло річки ходив,
Черевички носив,
Та не наськиї;
А черкаськиї,
Та не дорогиї —
По два золотиї.
Пішов котик на торжок,
Купив собі кожушок,
Треба з кота зняти
Та дитинці дати.
— До кози! — відказує Бусик і вже наперед ізігнувся та, сміючись, притулив ручки до грудей.
Тато наставив поперед себе два пальці, наче козині ріжки, і приказує:
Іде коза рогата,
Веде діток кошлата;
А хто кузю торкне.
Того кузя штурхне, —
і штурх! пальцями злегенька дітей — то того, то другого. Діти не даються, закриваються, сміються. А тато вже знов гопає:
Вискочив вовчок,
За козу чоп, чоп!
А вовчинята —
За козинята.
Мудрая козуня
Догадалася,
В густиї лози
Заховалася.
Гоц, коза, гоц-гоц!
Гоп-гоп, козуню,
Гоп-гоп, сіренька,
Гоп-гоп, біленька!
— А тепер до кого?
— До зайчика!
Зайчику, зайчику, де ти бував?
— У млині, у млині!
Що ти видав?
— Міх муки, міх муки!
Чом ти не взяв?
— Там були кравчики,
Перебили пальчики.
Насилу я втік
Через бабин тік,
Ніжки попік — скаву, скаву!
— Ще до горобчика! — просять дітки.
Летів горобейчик:
Джив, джив, джив!
А де ж мені сісти?
— На печі!
Що ж мені їсти?
Калачі!
— Буде? — питає тато.
— Ще!А в горобейка
Жінка маленька,
Сидить на кілочку,
Пряде на сорочку.
Що виведе нитку —
Горобцю на свитку;
Зостануться кінці —
Горобцю на штанці;
Зостануться торочки —
Горобцю на сорочки.
— Ну, вже всюди побували. Час і до дому!
— А в качечки? — нагадує Оксанка.
— А в жучка? А в мишки? — каже Бусик.
— Ну, поїдем і до них! — одказує тато.
Качка йде,
Каченят веде
На напасочку,
На порясочку,
На холодну водицю,
На зелену травицю.
Ках, — ках, — ках!
Ой, летів жук, жук, —
Та у воду пук.
Прибігає жукова мати
Жука рятувати.
— Подай, подай, жучку,
Та правую ручку!
Танцювали миші
По бабиній хижі,
Стало бабі за танець, —
Ззіли миші буханець.
Ой ви, миші, мишенята,
Сивенькиї шкурки!
Нащо бабу зграбували,
Наче тії турки?
Ви ж буханчика іззіли,
Поточили крупці,
І маківки всі погризли
Бабусі-голубці!
Ой, шануйтесь, миші, в хижі
Та сидіте тихо, —
Як бабуся кота впустить,
То буде вам лихо!..
— Ой, коні пристали! — заойкав тато. — Пора їм спочити. Геть з коней!
Батько став по волі підводитись, і дітки зо сміхом сунулись з колін.
