Снігур та Синичка.
Снігур, в гаю гуляючи,
Синичку кохав
І, скачучи на дубочку,
Любенько співав:
Биструшечко, вертушечко,
Синичко моя!
Чом не скачеш ти до ме́не,
Як до те́бе я?“
Усміхнулася Синичка
І хвостиком верть:
„Нагадав хтось тобі лихо,
Як тій козі смерть!…
Нам з тобою, Снігурику,
Під снігом не жить, —
Буде мене в чужім краї
Ясне сонце гріть“.
Минулося теє літо,
Настигла зіма!
Сидить Снігур на дубочку,
Синички нема.
В гаю вітер повіває
І снігом снує;
Снігур сидить на дубочку
І плете своє:
„Биструшечко, вертушечко,
Синичко моя!
Чи згадуєш ти про ме́не,
Як про те́бе я?“
Підморгують вражі Галки:
„От-так, перетак!
Розійшлося коханнячко:
Та — в ріпу, той — в мак“..
Обізвалась у ліщині
Стара́я сова:
„А що́-ж, каже, на сім світі
Усяке бува“.
Довелося й мені бачить:
Не в однім дворі
Оттакії точнісенько
Сидять снігурі.
