Байки
Леонид Глібів
Кундель
• Інші версії цієї роботи див. Кундель Ляйпціґ: Українська Накладня, 1918
Кундель.

У полі тихому жив у норі Хомяк;
На самоті скучав він неборак!
 Подивиться кругом — багато поля
 Комусь дала щаслива доля,
І глянуть весело, і любо походить,
 Не те, що́ у норі сидіть.
 Он двір стоїть багатиря гладко́го,
 Неначе городок:
 Чого нема у його?
 Будинок і садок…
Надумався Хомяк себе розвеселити —
 І насадив маленький квітничок.
 Порозцвітали гарно квіти:
 Нагідочки, красолі і мачок.
Барвінок стелеться і рута зеленіє;
Подивиться Хомяк — аж серденько радіє.
 Де взявся Кундель із двора…
 Гайсаючи по полю —

 Бодай-би він не знав добра, —
 Накинувся на тиху долю.
 „А що́ це ти тут наробив?
 І на́-що квітничок розвів?“
 Загавкав Кундель навіжений.
 Аж затрусивсь Хомяк смиренний:
 За що́, про що́, чого напав?…
 — „Я думав, щоб“… Хомяк казать почав:
 „Щоб горенько було чим розважати“…
 — „Ти думав?!“ Кундель став гарчати;
„А чи дозволено-ж вам думать, Хомякам,
 Неначе тим розумним головам?“
Злякавсь ще більш Хомяк, аж серце холодіє,
А Кундель гав та гав: „так знай-же ти про те:
 Коли в дворі цвіте,
 То за двором ніхто цвісти не сміє!“
 По квітничку собака поскакав,
 Усе понівечив і потоптав.
Став бідненький Хомяк і плакать і тужить:
 „Ой, квіти, мої діти!
 На що́-ж я вас кохав?
 На-що́ вас доглядав?
Хто-ж розважати-ме заплаканую долю?“
 Аж дивиться — іде по полю
Висока Правдонька і стала перед ним.
„Чого ти журишся?” вона спитала тихо:
 „Чи плачеш ти за ким,
 Чи скоілося лихо?”
 — „Був квітничок у ме́не, а тепер…
 Он, глянь, як Кундель навтішався!“
 Хомяк до неї обізвався
 І лапкою сльозу утер:

„Хоч-би ти, матінко, як-небудь настрашила;
 Щоб унялась собача сила“…
— „Ох!“ каже Правдонька: „і я його боюсь,
Бо Кундель, бач, який здоровий, мов скотина;
 Зустрінусь, аж трушусь, —
 Нехай його страшить лиха година!“

 Бодай-би Кундель той пропав!
 На Хомяка нагнав таке він лихо,
Що той і приказку у норку заховав,
 Аби, як кажуть, лихо тихо.