Байки
Леонид Глібів
Гава й Лисиця
• Інші версії цієї роботи див. Гава й Лисиця Ляйпціґ: Українська Накладня, 1918
Гава й Лисиця

 Літаючи по дво́рах Гава
 Шматок ковбаски добула;
Хоч кажуть, що вона дурна роззява,
А до крадіжки здатняя була.

 
 

 От узяла та й полетіла,
 Щоб недалечко, у ярку,
На самоті поснідать до смаку:
Усе було, ще ковбаси не їла.

„Спасибі, думає, розумним голова́м,
 Що в світі потрудились,
 Усячину робить навчились,
По-між людьми, як кажуть добре й нам:
 Що-небудь можна роздобути“.
 Не вспіла Гава носом ткнути,
 Аж і Лисичка тут стоїть
 І жалібно квилить:
„Голубко-кумонько! тебе я ждала, ждала,
 Аж плакала, як виглядала,
 Щоб голосочок твій почуть,
Хоч на хвилиночку про горенько забуть…
 Ти може, серденько, того й не знаєшь,
 Як гарно, любо як співаєш —
 І соловейко так не втне…
 Розваж хоч трошечки мене!“
 Прийшлось роззявитись дурному горлу:
 „Кра! кра!“ а ковбаса до долу,
 Лисичка хап — і у кущі мерщій, —
 Оддячила кумі своїй!
 Прокракала роззява, огляділась —
 Чорт-ма куми і снідання нема…
 „А щоб ти, каже, подавилась,
 Лукавая кума!“
 Прилащиться підлиза хоч до ко́го:
 Солодкії слова
 Приманюють великого й малого, —
 То вже така дурниця світова;
 Про це розумні знають люде,
 Та що́-ж ви будете робить, —
 Хто маже — не скрипить, —
 Так мабудь і до-віку буде.