Ластівка й Шуліка.
Трудяща Ластівка край берега літала,
Земельку мокрую збірала,
Щоб хатоньку собі зліпить,
Щоб де було і їй і діткам жить,
Тихеньку долю веселити
І Бога і людей хвалити.
Сидів Шуліка на вербі
І так до неї обізвався:
„Дивуюсь я тобі, —
Нераз я придивлявся,
Усе ти між людьми і не боїшся їх,
Пройдисвітів таких,
Не тілько що під стріхою співаєш,
Ще й у вікно літаєш…
От хоч і я — не в тебе вдавсь,
Шулікою на світі звуся,
А лиха від людей набравсь,
І зло бере, а все-таки боюся:
Досадно стане хоч кому:
Тобі привіт, мені біда велика“.
А та йому:
„Я — Ластівка, а ти — Шуліка;
Я людям не чинила зла,
Де не була,
А ти подумай пане-брате,
Яке життя твоє завзяте:
Весь вік курчат і пташечок хапав,
Ні ласки ні жалю не знав“.
Давно-давно мовляють люде:
Що добренько роби, то й добре буде.
|
