Futur-Extra/Як хвіст піднімає кобила
| ◀ Тоскно… | Futur-Extra Як хвіст піднімає кобила |
Брати мої, сестри мої ▶ |
|
Як хвіст піднімає кобила
забруднюючи асфальти міст
і гартуючи білі копита
лошака пружинить хвіст…
Так життя розгайдане віками
переходе в мінор і мажор
і розскидане сонце, ночами
непотрібними черепками
чи фальшивими піснями
брязкає фальш.
Так і час вихристо могутній
перетинує горло ніж,
немов дзвонить забутий
і росколотий дзвін.
І немає пісень і смішний
забракований вигук про волю,
бо не сонце, не день в далені,
а змертвілий морозяний морок…
Я люблю коней і авто і трамваї
я люблю нестримний темп,
тільки думи, думів каравани
не підуть бадьоро до пустель…
Бо пустеля — смерть… А що-би садом
був заквітчаний пісок
треба вірить й сміх каскадом
викидать злочинцю межи зор.
Треба буть чим є! Не плакать, не лизати
язиком улесливим чобіт,
треба сміливо тримати
своїх гідностей пломінь, —
бо опльований підеш!.. Сумління
меч у горло, кулю в лоб!
Ах цвітіння, радісне шуміння
брязк розколотих ікон.