Futur-Extra
Ґео Коляда
Тоскно…
Москва: Видання автора, 1927
***

Тоскно… Натовпів ворохи
Викидає город на брук…
Гайдаються в полі чортополохи,
Обвішані жменями дум.

Я хотів би пить любов, як вохкість
У весняний день коріння.
Ах печаль людяна, хворість
Буйного цвітіння.

Хапайся вітер долонями за тіло
Цілуйся жаром губ.
Воскресіння одзвеніло
І охрип вже голос труб…


Ми чекаєм но̀ве воскресіння.
А чи йде, чи скоро, як?
Думи, зграя вольная пташинна
В сріблокрилих кораблях…

Я піду один у сад озерний
Я піду один з свинцями сліз,
Тільки ти у час вечерній
Не пізнаєш тих доріг.

Я-ж дорогами не ходжу і не воджу
Инших дурість по битих шляхах.
Я іду й очей не зводжу
З тих країн, що тільки в снах…

Під ногами ями, чи байраки,
Чи петлю наставить хтось…
Ну і що-ж я зможу умірати
І у ямі з сяйвом зорь.

Тіль не здамся я без бою,
Навіть, і тоді, як горло ніж
Буде різать з лютою злобою
Я кричатиму: „Так, ні!

Я не вовк і не кобила
І за инших постоять мастак.
Ось вам, сволочі, у рило
Зграї чорних посіпак!“


Я піду один у сад озерний
Без доріг втарованих, старих…
Я дійду, найду той край чудесний
Де радіння в вітах золотих.