Як жив україньский народ/Козаки
| ◀ Братства | Як жив україньский народ Козаки |
Богдан Хмельницкий ▶ |
|
Козаками звали ся спершу вільні вояки-здобишники, що ходили на здобитки в степ розбивати чужих, а часом і своїх, або йшли на службу до якого князя. Були козаки християньскі й татарскі, україньскі й московскі. Я тут казати му тільки про своїх, україньских козаків.
Звичайно козаки ходили гуртами і мали своїх ватажків, отаманів. Часом сї ватажки були з простого люду, а часом і вельможні пани. Бо козаки боронили землю від Татар, відбирали від орди людей-невільників та всяку здобич, — то-ж і панам було добре. От з таких панів був славетний ватажок князь Дмитро Вишневецкий, прозваний Байдою (про него й пісню співають). Він збудував на острові Хортицї серед Днїпра замок, зібрав там козаків та й бив звідти на Туреччину. Помалу-малу козаки зовсїм оселили ся на Днїпровім острові за порогами, через те стали звати ся Запорозкими козаками, а місце, де вони жили, — Запорозка Сїч.
Туди в Сїч тїкали з наших міст та сїл усї ті люди, кому недобре дома жило ся: чи пани мордували, чи так не щастило, чи в гріх ускочив хто та кари сподївав ся, чи просто хотїв чоловік погуляти війсковою погулянкою, — гайда в степ у Сїч! Запорожцї не питали чоловіка, як він попереду жив, а приймали кождого, хто до них приходив, аби християньскої віри був. Коли хто чим грішний був, — те їм було байдуже. Але коли хто в Сїчи прогрішав ся, то карали дуже: хто жінку заведе на Сїч, тому голову відрубають, бо на Сїчи жили вони без жінок, хто украде — і того на смерть карають, а коли хто товариша убє — живцем у землю з убитим закопують. Проміж собою жили просто. Усе їх житло звало ся кіш, а окремі частини війска жили в величезних хатах, що звали ся курінї. Усю старшину сами вони собі вибирали, а як хто не подобав ся їм, то й геть скидали. Найстарший отаман звав ся кошовий отаман, а були і курінні отамани. Найвище дїло у козаків було — воювати з Татарами та з Турками. Смерти й муки вони не бояли ся, були смілі вояки, що на увесь сьвіт уславились. Стали їх називати лицарями, преславним запорозким війском.
Спершу козаки тільки відбивали ся від Татар, а далї почали вже й сами на них нападати. Часом суходолом підуть та побють, а часом посїдають у чайки (великі морскі човни) та Днїпром до моря, та Чорним морем до Турків, — доскакували й до самого Цареграду. Попалять, поруйнують, невольників з неволї повизволяють, здобичі наберуть та й назад. Часом їм дуже щастило, а часом і били їх на морі: великі турецкі кораблї-ґалєри розбивали з гармат (пушок) козацкі чайки та й топили козаків, або забирали в неволю. Та козаки на те не уважали і таки дуже давали ся в знаки і Туркам і Татарам.
Опріч сих запорозких козаків, були ще козаки й по містах та селах. Городові козаки дїлили ся на полки, а в кождім полку старшував полковник а над усїм війском гетьман.
Пани польскі спершу радїли, що козаки захищають їх від Татар та Турків, а далї як побачили, що всякий хоче з під паньского права у вільне козацтво вихопити ся, то й схаменули ся. Почали пани намагатись, щоб козаків було не дуже багато та щоб усїх їх у реєстри посписувати. Козаки того не хотїли. Почали пани й королї ломати козацкі права й вольности. Турецкий султан попросив польского короля, щоб він спинив козаків, не допускав їх у море. Пани велїли козакам упинити ся, а козаки не слухали, бо Турки і Татари шарпали Україну. А тут народ на Українї бідує тажко на паньщинї; заводять унїю і велять людям вірити не так, як їм хочеть ся. Все се дратувало козаків, бо й вони були з того самого народу. Почала ся сварка козаків з панами та з королями. Почали козаки на паньскі добра набігати, руйнувати їх, панів та жидів-орендарів бити. Отак повставали козаки проти польского паньского права за приводом своїх гетьманів Косиньского, Лободи, Наливайка… Та що-разу польске війско побивало їх, тяжко катувало або й на смерть карало повстанцїв. Побивши козаків, пани скидали й карали їх старшину, отаманів, а настановляли над козаками сами старших — з козаків, але таких що за панами руку тягли, до паньства горнули ся.Тільки на запорозку Сїч не могли пани сягнути, — там собі козаки вільно сидїли. З Запорожцїв був і славетний гетьман Петро Конашевич Сагайдачний. Чоловік се був учений, розумний, добрий вояка і добрий лад умів дати всему. За єго гетьманованя козаки вбили ся в велику силу, пани бояли ся їх зачіпати, і ввесь час поки гетьманував Сагайдачний, Польща жила в згодї з козаками. Сагайдачний міг давати Українї добрий лад. Православна віра тодї зовсїм під'упала на Українї, не було нї митрополита, нї архиреїв — пішли на унїю і висвятити нових не було кому. Унїяти чинили що хотїли. Сагайдачний закликав до в Київа грецкого патриярха Теофана і той висвятив єму митрополита Йова Борецкого та шість архиреїв у ті єпархиї, де були унїяти. Багато повідбирав він в унїятів тих земель, які вони пограбували, відняв у них стародавний київский Софійский собор. Був він чоловік учений, сам дбав про просьвіту людску і дав багато грошей та добра на школи. Панам волї не попускав, обороняючи народ. Від Турків теж відбивав ся добре, зруйнував у Кримі турецкий город Кафу та й визволив там багато невільників. Побивши, вкупі з польским війском, Турків під Хотином, він здобув ся там тяжких ран і, вернувши до дому, помер 1622. року.
Після Сагайдачното погіршало нашим. Свою віру й просьвіту боронили таки братства й новий митрополит київский Петро Могила. Сей Могила заводив школи, посилав хлопцїв учити ся в чужі землї, щоб наші люди були вчені і могли себе наукою боронити.
А козакам погіршало. Умер Сагайдачний, нїкого вже було панам-Ляхам бояти ся, — почали вони ще гірше знущати ся над народом, почали знов утискати козаків. Знову зняла ся крівава завірюха, почали ся бунти, кріваві повстаня. Повставали козацкі гетьмани Тарас, Павлюк, Остряниця, та нїчого не могли вдїяти. Народ стогнав у неволї, а пани роскошували. Пишний край була наша Україна, і була вона раєм панам, а пеклом робучому україньскому народови.