Як жив україньский народ/Богдан Хмельницкий
| ◀ Козаки | Як жив україньский народ Богдан Хмельницкий |
Україна та Московщина ▶ |
|
Та не міг народ до віку терпіти таке лихо. Року 1648-го спершу козаки, а тодї й увесь народ підняв ся проти польского панованя за приводом чигириньского сотника Богдана Хмельницкого.
Богдан Хмельницкий був давний вояка, бив ся не раз у бою, був і у неволи турецкій. Сам був чоловік розумний, добре вчений, ще й хитрий. Польскі пани єго тяжко покривдили й закинули в тюрму. Він утїк, кинув ся на Сїч, — Запорожцї пристали до него. Він поїхав до кримского хана просити в него помочи, — той дав єму війско татарске. Тодї рушили на україньскі городи. Де вони йшли — скрізь городове козацтво приставало до Хмельницкого. Пани вислали проти него війско, а він бив єго раз-у-раз: коло річки Жовті Води, під Корсунем, під Пилявою, під Зборовом та Збаражем… Народ покидав хати й роботу та плавом плив до Хмельницкого. Хто не мав шаблї чи рушницї, — брав косу, вила, коляку та йшов до війска. Збунтований народ по всему краю бив панів, жидів, ксьондзів, — тільки той живий тодї зістав ся, хто втїкав з України в Польщу. Милосердя не було: розлютований народ нїкого не жалїв. Не жалїли-ж народу й пани. Хоч і не могли вони з своїм війском побити Хмельницкого, але де застукають купку повстанцїв, мужиків чи козаків, то без жалю вбивають, катують, мучать — на палї настромлюють, очи виймають, палять… Найбільше катував і знущав ся над нашим народом князь Ярема Вишневецкий, україньский пан, що перекинув ся до панів-Ляхів, покатоличившись.
Нарештї під Зборовом Хмельницкий так притиснув короля й панів польских, що король мусїв мирити ся. Та на лихо тут злукавили Татари, злигавши ся з панами, — через те не міг Хмельницкий таких умов собі добути, яких хотїв. Одначе все-ж добув ся він дечого: між частиною України й Польщею мала бути проведена межа; нї Жидів, нї польского війска на Українї не повинно бути; віри православної Ляхи не мають зачіпати; козаків має бути 40 тисячів; уся старшина на Українї мусить бути своя, а не польско-католицка; гетьманом на усю Україну ставав Богдан Хмельницкий.
Славою окритий, вернув Хмельницкий до дому. Він думав, що тепер уже буде добре, та помилив ся. Україньский народ не міг пристати на таку згоду, яку зробив гетьман. Хмельницкий не визволив людий з під панів і пани знову почали селити ся на Українї. Побачивши, що вертаєть ся стара біда, селяни знову збунтували ся, пани стали утїкати. Почала ся у Хмельницкого знову війна з Поляками. Та тепер народ був уже на него сердитий, не так єму помагав, а до того татарский хан, що прийшов на поміч, утїк з бою під Берестечком, ухопивши з собою і Хмельницкого. Козаків побито. В містї Білій Церкві Хмельницкий написав нову згоду з Поляками, та згода та була ще поганїйша нїж Зборівска і не довго вдержала ся.
Почала ся нова війна. Козаки побили польске війско під горою Батогом. Татарский хан помирив ся з Хмельницким і прийшов на підмогу під Жванець коло Камянця. Козаки й Татари облягли Поляків, — приходив панам-Ляхам край. Та хан не щиро помирив ся з Хмельницким. Він так увесь час робив, щоб нї козаки не могли зовсїм Поляків подужати, нї Поляки козаків, а щоб усе били ся, а Татари тимчасом, немов помагаючи, могли-б грабувати Україну. Отож хан знову зрадив і помирив ся з королем. Король помінив ся платити єму щороку великі гроші. Хан повернув до дому, а єго Татари, йдучи, розсипались по Українї, забираючи народ в неволю. Хмельницкий відійшов у глуб на Україну.
Тяжко було нашому краєви. Тисли Поляки, тисли Татари, а боронити вже не ставало сили. Шість років воював ся народ з Поляками, уся країна була залита кровю, люди тяжко зубожіли. Підчас страшної народної війни нї хлїб не сїяно як треба, анї яке инше дїло не робило ся до ладу: люди були в війску і багато з них і зовсїм не вернуло ся, полягли в бою, богато вернуло ся калїками, до роботи не годящими. А ще й те: де війна там села й городи з усїм добром поруйнують та попалять, хлїб війском витолочуть… Така війна крівава з огнем і мечем шість років ходила по нашім нещаснім краю!… Як же було народови не збіднїти? Як же було єму не занепасти на силї?
Бачив се й Хмельницкий, що біда, що вже нема сили, та й намислив з деякими полковниками й иншими людьми, просити помочи в московського царя.
У той час Московщина зробила ся вже царством, мала багато сили. Царював там тодї Олексїй Михайлович Романов.
Одначе Москва помочи не хотїла давати, а казала, щоб Україна пристала до Московщини під царску руку. Мусїв Хмельницкий і на те згодити ся. 8. сїчня 1654-го року Хмельницкий з козацкою радою в Переяславі пристав під захист московского царя. Умови на яких Україна мала жити з Москвою, були такі: Україна мала бути цїлком самостійним краєм з усїма своїми вольностями й правами; анї цар, анї московскі пани не могли мішати ся в україньскі справи, не могли переміняти на Українї ладу, не могли порядкувати в нас. Гетьман міг мати справи з державцями инших держав і приймати від них послів. Гетьман мусїв платити що-року цареви данину, але збирав єї сам, а Москалї не могли того робити. Цар-же обіцяв боронити Україну своїм війском.