Хуторна поэзія/Эпилог
| ◀ Молитва | Хуторна поэзія Эпи́лог |
Зазивний Лист до Украінськоі Интеллікгенціі ▶ |
|
Сей же есть судъ, яко свѣтъ пріиде въ міръ, и возлюбиша человѣцы паче тму, неже свѣтъ: бѣша бо ихъ дѣла зла. Всякъ бо дѣлаяй злая, ненавидитъ свѣта и не приходитъ къ свѣту, да не обличатся дѣла его, яко лукава суть.
Іоанна III, 19, 20.
Так му́за хуторна́ незна́на,
Во и́мя Бо́га всеблаго́го,
И до Ляха́ озва́лась па́на,
И до слуги́ ёго́ лихо́го,
И до того́, хто си́ту ла́пу
Ссав у берло́зі со́тні ро́ків,
Хто проклина́в свято́го па́пу
Сере́д своі́х святи́х проро́ків,
Котрі́ „Анти́христа“ цура́лись,
Свого́ сопе́рника в обма́ні,
И лу́чче де́мона вмудря́лись
Держа́ть хрище́ний мир в тума́ні.
Брати́! забу́дьмо да́вні чва́ри
Та засвіті́мо сві́тло вку́пі,
Щоб хижаки́ не пирува́ли,
Як звір в ночі́ на лю́дзькім тру́пі.
У них одна́ пеке́льна ра́да,
Дарма́ що, рву́чи нас, гризу́цця:
Щоб не дові́далась грома́да,
Звідкі́ль іх ла́сощі беру́цця;
Щоб не обу́рилась темно́та,
Заслі́плені роскри́вши о́чі:
Чого́ на мир така́ тісно́та
И тьма у день, мов серед но́чи.
Шкода́ мече́м нам воюва́ти:
Бо ди́ка си́ла си́лу ди́ку
Ехи́дно ста́не викли́кати
Сере́д торже́ственного кри́ку
За ві́ру, за царя́ й Россі́ю,
Аж по́ки знов на со́тню ро́ків
Запре́ в ярмо́ наро́ду ши́ю,
Пому́чивши ёго́ проро́ків.
Ні, сві́тла, сві́тла, більш нічо́го!
Сим ви́зволим сліпо́го бра́та:
Не бу́де суесло́вить Бо́га,
Не ста́не вихваля́ти ка́та.