Хуторна поэзія/На Незабудь Року 1847
| ◀ До Шевченка | Хуторна поэзія На Неза́будь Ро́ку 1847 |
До пекельного Наплоду ▶ |
|
Іоанна VIII, 33.
Не ховайте, не топчіте
Святого закона;
Не зовіте преподобним
Лютого Нерона.
Шевченко.
Скажі́те нам, світи́льники наро́дів
У те́мряві нау́ки и приро́ди,
Ви, що догле́ділись тае́мних хо́дів
Наро́днёі нево́лі и свобо́ди:
Чи нам годи́цця проклина́ти
Сліпо́го де́мона тісно́ти?
Чи мо́вчки спи́ну підставля́ти,
Щоб катува́в нас до охо́ти?
Коли́ ми вік попереди́ли
И, чу́ючи, що вже світа́е,
Віко́нце ми́ру віччини́ли,
Неха́й на не́бо позира́е, —
Яки́й проро́к ветхозаві́тний,
Яки́й апо́стол благода́ти,
Яки́й Мино́с, мудре́ць всесві́тний,
Звелі́в за се в темни́цю бра́ти?
Де пра́во те, чи на Сина́і,
Чи на Голго́ѳі оглаша́лось,
Щоб рі́дне слово в рі́днім кра́і
Розлу́кою з людьми́ кара́лось?
Яко́му бо́гові уго́дно
Од се́рця се́рце одрива́ти,
И з москаля́ми всенаро́дно
На край Импе́риі туря́ти?
Тобі, о бо́же біснува́тий
В тісни́х, мов та нево́ля, шта́нях,
Що вчив наро́д марширува́ти
И па́рив у холо́дних ба́нях!
Свобо́ди во́рог, во́рог жи́зні,
Ти був вели́кий душогу́бець,
Катю́га ро́зуму в оччи́зні,
На схо́ді со́нця мраколю́бець.
Неха́й раби́ про те́бе тру́блять
Брехню́ у тру́би золоти́і:
Іх че́рті в пе́клі приголу́блять,
Пора́дники катю́г лихи́і.
Твоя́ сліпа́ и дика си́ла
Була́ доко́ром Катери́ні:
Вона́ кріва́вих злюк души́ла,
А ти розво́див на Вкраі́ні.
Коли́ моі уста́ мовчу́щі
Заговори́ли с по́вні се́рця,
Неха́й в поля́, луги́ и пу́щі
Моя́ клятьба́ перенесе́цця,
Щоб на́ші вбо́гі недорі́ки
Своі́х браті́в письме́нних зна́ли,
Як ча́сто вавило́нські рі́ки
Вони́ слёза́ми доповня́ли;
Щоб зна́ло ля́кане проста́цтво,
Як вся́ка пра́ведна слёзи́на
Прибли́жуе свобо́ди ца́рство
По словеси́ Мари́і Си́на.