Хуторна поэзія/Варияція первоі Давидовоі Псальми
| ◀ Ода с Тарасовоі Гори | Хуторна поэзія Вария́ція пе́рвоі Дави́довоі Пса́льми |
Нові Жиди ▶ |
|
Притч. Солом. XXV, 4, 5.
Душе моя убогая,
Лишенько с тобою!
Упъемося отрутою,
В кризі ляжем спати,
Пошлем думу аж до Бога
Ёго роспитати,
Чи довго ще на сім світі
Катам панувати?
Шевченко.
Блаже́нний, хто пряму́е би́тим шля́хом,
Котри́й до ла́сощів уся́ку по́гань на́дить,
Хто не тріво́жицця спасе́нним стра́хом,
Що до поги́бели широ́кий путь прова́дить.
Блаже́н, блаже́н той муж прему́дро ни́ций,
Що й не загля́дуе, мовля́в, до нечести́вих,
Кого́ лестя́ть баби́ и молоди́ці,
Що він собі́ мовчи́ть сере́д люде́й злосли́вих,
Та хи́лицця під грі́шничі зако́ни,
Та зна́е, що́ у день, а що́ в ночі́ роби́ти:
Баба́м низькі́ одва́жуе покло́ни,
И вмі́е молоди́ць деся́тками люби́ти.
Росте́ сей муж, мов де́рево роскі́шне:
Баби́ ёму що-дня́ корі́ннє полива́ють,
Жінки́ ёго́ за сло́во лю́блять пи́шне,
А чолові́ки іх вели́ким объявля́ють.
Я не таки́й, о Бо́же мій правди́вий!
Я все прики́дливе, усе́ зловре́дно та́йне,
Як чолові́к во и́стину злосли́вий,
Ясу́ю всю́ди, щоб було́ між ми́ром я́вне.
Не зна́ючи, чого́ до це́ркви хо́дять,
Вчаща́ю залюбки́ в ту нечести́ву ра́ду,
Де бра́ччики шука́ють и знахо́дять,
Як в се́рце громадя́н всели́ти суд и пра́вду.
И не хилю́сь під грі́шничі зако́ни,
Що грі́шники веля́ть до іо́ти виповня́ти,
Прити́снувши темно́ти милио́ни,
И заказа́вши ім про во́лю міркува́ти.
Не вже ж усто́ять сі лука́ві злю́ки
У те́бе, Го́споди, на пра́ведному су́ді,
И предаси́ ти нас в каті́вські ру́ки,
И ца́рству грі́шників конця́ во вік не бу́де?
Ти, Го́споди, путь пра́ведників зна́еш,
И ба́чиш до́бре путь леда́чих лицемі́рів:
Про що́ ж ти ім сей по́пуск попуска́еш?
Поби́й іх пра́вдою, щоб ім ніхто́ не ві́рив.