Факторка

by Геронд

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Факторка Геронд пер.: Іван Франко 1913

Перед судом ▶

Діється на передмісті місточка на острові Кос.

Особи

Метріха, молода жінка купця.
Треїсса, її служниця.
Гілліс, старша жінка, далека сусідка.

Метріха
Хтось стукає, Треїссо! Глянь лише,
Чи хто до нас із поля не приходить?

Треїсса
(при дверях)
Хто стукає?

Гілліс
(за дверима)
 Се я!

Треїсса
 А що за «я»?
Ввійди!
(Бачачи, що прихожа вагається.)
Хіба боїшся швидше йти?

Гілліс
Іду вже.
Входить.

Треїсса
 А ти хто?

Гілліс
 Я — Гілліс, мати
Філайника. Скажи Метрісі в домі,
Що я прийшла.

Треїсса
(до Метріхи)
 Візита!

Метріха
 Хто там?

Треїсса
 Якась Гілліс.

Метріха
(до Треїсси)
Ну, відійди!
(До Гілліси.)
 Яка судьба веде
Тебе до мене, мамочко, що так тут
Являєшся, як бог колись-то людям?
Здається, вже п’ять місяців пройшло,
Як я й ві сні не бачила тебе
І як в мої ти не входила двері.

Гілліс
Далеко я живу від тебе, доню,
А на стежках болото по кістки,
А я одною вже ногою в гробі,
І сили в мене менш, як у мухи.

Метріха
(ласкаво всміхаючися)
Ну, що ти там балакаєш про старість!
Така ти ще, що й десять закасуєш.

Гілліс
(махаючи рукою)
Жартуєш, рибонько! Вам, молодим,
Все жарти в голові.

Метріха
Та ні! Се ж не в образу!

Гілліс
Та я не те, дитино! Скілький час
Сидиш уже сама, мов удовиця,
Без чоловіка! Відколи твій Мандріс
Поїхав до Єгипту, десять місяців
Уже пройшло, а він хоч би тобі
Листочок написав! Покинувши тебе,
Знайшов десь іншу. Там же божий дім,
У тім Єгипті! Хто чого захоче,
Того й дістане, скарбів чи науки,
Власті чи сили й слави. Там театри,
Філософи, там золото, там хлопці,
Там храм богів-братів, король шановний,
Музей, вино і всякеє добро,
Якого лиш захочеш. А жінок
Більш, як на небі божім звізд блискучих!^[1]
А гарних, наче ті богині три,
Що Парісу явилися колись,
Аби він красоту їх розсудив^[2]—
Най невимовно буде їм! А ти, нещасна,
Хіба ж тобі не сумно так лежати?
Тепер далека ще від тебе старість,
Але повзе помалу рік за роком,
І постарієш ти й нестямишся.
Краса зів’яне, посивіє волос...
Тому послухай ти мене, не гайся,
Два-три деньки весело проведи!
Моя в тім голова! Ти знаєш, човен
Не вдержиться, як якір лиш один.
Життя твоє ще досі, мов те небо
Без хмар,— та чи воно так завше буде?
Іще пливе твій човен спокійненько,
Але хтозна-який загрозить вітер?
І хто тоді тобі поможе в бурі,
Чия міцна рука спасе тебе?
Мов запечатане, будуще наше темне,
Нестійне наше щастя — адже знаєш
Сю приказку. Отже, послухай лиш!

Метріха
Не знаю, до чого ти гнеш.

Гілліс
(таємничо)
Не слуха нас?
 Чи хто тут

Метріха
 Ані жива душа!

Гілліс
Послухай же, що я тобі на втіху
Сказать прийшла отеє! Син МатакІни,
Дочки Пітацкея., що зветься Гіллос,
Борець, що п’ять побід відніс у боях,
Одну малим іще хлоп’ятем в Дельфах,
В Корінфі дві,. коли лиш перший пух
Йому засіявся, а двох мужів
Він заколов у Пізі, у борні^[3]—
Багач, а добрий він, що й мусі зла не зробить!
В любовних справах,, як дитя, невинний...
Побачивши тебе в святочнім ході
В честь Міси^[4], зараз наче серце стратив,
До тебе запалав гарячою любов’ю.
Вночі не спить, не має вдень спокою...
Покинув дім, передо мною плаче,
Та лементує, та благає смерті,
Отож до тебе я прийшла, дитино...
Зроби один той невеличкий гріх!
Боги простять тобі ного... А то, мов злодій,
До тебе підкрадеться старість. І нічого
Не стратиш ти, а вдвоє лиш зискаєш,
Бо поживеш весело кілька днів,
А він тебе, напевно, обдарує
Більш, ніж тобі й у сні присниться може.
Послухай же мене, самими мойрами
Клену тебе, бо з щирої любові
Говорю се тобі, моя дитино люба.

Метріха
Гіллісо, бачу, що волосся сиве
Не захорона проти глупоти.

Аби я так діждала повороту
Мойого Мандріса в щасливий день,
Аби Деметра^[5] так мені ласкава
Була,— від іншої такеє слухать
Я б не могла без гніву та образи.
Котра б поважилась передо мною
Так зневажати мого чоловіка,
Ту я би зараз випхнула за двері.
І ти мені, коли мене так любиш,
Більш не приходь з такими новинами,
В яких любуються баби старії,
А говори їх вуличним дівчатам,
Лиши Метріху відтепер в спокою
І Мандріса не підіймай на сміх!
Та годі нам про се! Ану, Треїссо,
Пополощи чистенько он ту мушлю
І влий три чарки чистого вина
Незмішаного та долий води!^[6]
Треїсса робить, що Тй велено,
і ставить чарки на стіл.
Ну, на, Гіллісо, пий!

Гілліс
(до Треїсси)
Подай лише!
(До Метріхи.)
Та боже борони, аби тебе
Я підмовлять прийшла до того пана!
Я лиш прийшла для празника святого.

Метріха
Тому й вином тебе я погостила.

Гілліс
Нехай боги щастять тобі, дитино!
Нехай дають тобі вина багато!
Але ж воно приємне, їй же богу!
Ніколи ліпшого не пила Гілліс,
Як се вино Метріхи. А тепер
Здорова будь, моя дитино люба!

Я тільки з доброї душі тобі
Все те сказала.
(Відходячи, промовляє набік.)
 Ну-ко, чи Миртала,
Чи, може, Сіма ще мене послуха,
Аби мені вдалося теє діло.

Переклад писано д 1 падолиста 1913.

пояснення

1. Похвала Єгипту, яку автор вкладає тут в уста Гілліси, хоч, може, не дуже відповідна в устах простої міщанки, важна з культурно-історичного погляду як образок культурного життя в Єгипті в часі коло р. 270 перед Хр. Із того, що сказано тут про музей, театри та філософів, можна догадуватися, що купець із острова Кос пробував в Александрії, тодішній столиці Єгипту, в часі панування короля Птоломея III, прозваного Евергетом (доброчинцем), який від р. 273 разом із своєю сестрою Арсіноєю за життя одержував божеські почесті.
2. Натяк на відому троянську сагу про суд Паріса, який із трьох богинь, Гери, Афіни та Афродіти, що здалися на його суд у суперечці про те, котра з них найкраща, дав першенство Афродіті і через те зробився першою причиною пізнішої руїни Трої.
3. Згадка про три головні національні ігрища греків у Дельфах, Корінфі та Олімпії, яку тут названо Пізою — від елідської країни Пізатіди, в якій лежало місто Олімпія.
4. Міса — провінціальна назва Персефони, підземної богині, якій тодішні грецькі жінки віддавали почесть, між іншим, обходами в часі ночі!
5. Деметра, дослівно «мати-земля», «богиня землі», а далі земної плодючої сили, найлюбіше божество замужніх жінок.
6. Звичай пити вино з мушель міг бути розповсюджений на острові, де трафлялися такі гарні мушлі, що могли заступати чарки або тарілки.